О, бурнатноока Панна,
Ваша усмішка, мов справжня Божа мана,
А сміх Ваш — наймиліша людська принада,
Що ощасливлює, наче чарівна серенада.
Жагучий той дотик тендітних долонь
Охоплює душу невгамовним полоном.
Спалахують іскри барвисті, мов фарби,
Відлунюючись у серці, наче найдорожчі скàрби.
Хвилюють солодкі ці ласки та втіхи,
Чий аромат терпкий, п’янкий, солодкий
Розпалює вогонь у почуттях на одвік.
Я хочу серце Ваше пригорнуть як слід,
Щоб воно у грудях запалило ясний світ.
Пані Горілиць

О, бурнатноока Панна,
Ваша усмішка, мов справжня Божа мана,
А сміх Ваш — наймиліша людська принада,
Що ощасливлює, наче чарівна серенада.
Жагучий той дотик тендітних долонь
Охоплює душу невгамовним полоном.
Спалахують іскри барвисті, мов фарби,
Відлунюючись у серці, наче найдорожчі скàрби.
Хвилюють солодкі ці ласки та втіхи,
Чий аромат терпкий, п’янкий, солодкий
Розпалює вогонь у почуттях на одвік.
Я хочу серце Ваше пригорнуть як слід,
Щоб воно у грудях запалило ясний світ.

Пані Горілиць

Осінь

Осінь, вже й осінь,
Кудовчить волосся,
Вплітається в коси,
Непрохана гостя.

Розбурхану Душу,
Охолодить дощами,
Й малювати вже мушу,
Лиш її монограми.

Шевченко В.М.
14.08.2023 р.
Василь Шевченко

Тобі я буду снитись між зорями ясними,
Де місяць обіймає небеса.
Легким туманом стану на долині,
Де зустрічались ти і я.

Тобі я буду снитись як мелодія,
Що тихо ллється в тиші вечорів.
Як подих вітру, що несе надію,
Крізь тисячі мовчазних снів.

Тобі я буду снитись, наче крила,
Що бережуть від бурі й негоди.
Моя любов – незгасна, мов жарина,
І буде снитись вічно, через роки.
Ярослава Козирєва

Я прийду до тебе в снах,
Тихим шепотом дощів,
У осінніх сивих днях
Під крилом мрійливих снів.

Принесу тепло весни,
Хоч навколо — холоди.
Там, де знову ти і сни,
Знайдеш спокій назавжди.

Тихо я торкнусь руки,
Заберу всю біль і страх,
Відведу туман ріки,
І розвію всі вітри.

Не шукай мене в світах —
Я прийду до тебе в снах.
Там, де вічна висота,
Будем разом ти і я.
Ярослава Козирєва

Як я тебе зустрів, то світ мов зупинився!
І шепіт ніжних слів зірвався з моїх губ.
Я так тебе хотів, і бідкався, і злився.
Та знав, що все одно між нами буде шлюб.

І було дуже важко мені тебе добитись.
Проте, я впертий, тому і ти здалась.
І мріяв я давно з коханням своїм жити
Ця мрія тяжко, але таки збулась.

Тепер у нас сім’я, кохання й наші діти,
І я щасливий, наче все не наяву.
Кохана, дякую тобі за цю можливість порадіти
Дозволь сказати як же сильно я тебе люблю!
Мирослав Самойло

Я здалеку буду тебе кохати,
Буду дивитися на тебе крізь сотню облич.
Душа буде полум’ям згорати,
Коли буду йти, будь ласка, не клич.

Я буду шукати тебе в обличчях перехожих,
Сподіватися на зустріч у снах.
І навіть у кімнаті голосів схожих,
Впізнаю твій, бо вже їде дах.

І навіть якщо твої очі мене не помітять,
Серце моє не скаже тобі ні слова.
Я звикну до тиші, слова вже не зцілять,
Але пам’ять про тебе житиме знову

Кожен крок у безмежжі, кожна мить без тебе-
Мовби розрив у часі, де втрачається все.
Та навіть якщо заблукаю в собі чи у небі,
Твоє ім’я в мені лунатиме досі, таке живе.

Час, мов вода, між пальців тече,
Та кохання моє- не з тих, що зникають.
Хоч відстань йде по колу, замкнуте кільце,
Я вірю: ми разом крокуватимемо до краю.
viadin

Настане день – мене не стане

Настане день – мене не стане,
В моїй кімнаті вже пустій,
Все той же стіл, те ж ліжко вбране,
Та образ давній і простий.

Метелик буде залітати,
В своїм барвистім убранні,
В віконце сонце заглядати,
У золотому жупані.

Той самий ліс, ріка таж сама,
Поля безкраї вдалині,
І кольорів яскрава гама,
Веселок перших навесні.

Те ж небо буде над землею,
Той самий місяць в вишині,
Й зозуля сиза над стернею,
Куватиме роки земні.

Життя не зміниться ні трохи,
І буде далі собі йти,
Зміняючи земні епохи,
Руйнуючи чиїсь мости.

Все буде так , але без мене…
Із сумом написав цей вірш,
Свій час назад вже не повернеш,
Й не проживеш його ти більш…

(за мотивами вірша І. Буніна)

Шевченко В.М.
08.08.2024 р.
Василь Шевченко

* * *

Приспить все навколо люта зима,
Ковдрою зі снігу укриє.
Хай спить все навкіл, аж поки весна,
Двері теплу привідкриє.

Прокинеться світ і я разом з ним,
Запахне навколо весною,
Й кохання опісля найлю́тіших зим,
Заволодіє назавжди тобою.

Зима хай минає, хай прийде весна,
У Душу, у серце, у тіло,
Хай нами керує любов неземна,
Кохання в серцях щоб горіло.

Шевченко В.М.
10.07.2024 р.
Василь Шевченко

Душно в Аркадії…
(Навіяно творами О. Дмитрієнка)

Душно в Аркадії. Навіть і в морі,
Запах шашличний нахабно завис,
В тіні дрімають заморені поні,
Чайки обсіли загажений пірс.

Погляд у поні повний скорботи,
Пройдеш ти мимо, як серця нема,
Зробили вони вже багато роботи,
Та лиш уночі їх відпочинок чека.

А нині катати дітей та дорослих,
Білети вже куплені, в дорогу пора,
Серед акацій, кипарисів високих,
Любить кататись мала дітвора.

Тягне візок заморений поні,
Врізався в шию, набридлий хомут,
Та гучно сміється і плеще в долоні,
Потішний, веселий, радісний люд.

Скількох ти возив панів і панянок,
Сьогодні з десяток, а може і сто,
Та все ж відвези і мене наостанок,
В свій зоопарк, чи у цирк, все одно.

А після в ночі, як морок згуститься,
Я буду ходити вздовж сплячих дворів,
І біля будинку ризикну попроситься,
У зграю літаючих, дурнуватих ослів.

Шевченко В.М.
21.06.24 р.
Василь Шевченко