У хаті прибрано. Накриті дзеркала, І квіти на вікні стоять напівзабуті, В гостях учора Смерть тут побула, І після себе двері лишила незамкнуті.
Давно з календаря не обривались дні, Та цокає його годинник ще зі столу, А він лежить, закривши очі в вічнім сні, І поряд не прибрані таблетки валідолу.
Здивовано поглянув в лице цього мерця, Побачив, що це я… Із жахом відсахнувся, – Ні це не я, не знаю я цього лиця, Я не помер… Я ще живий… Клянуся!
Ніхто не знає, коли прийде час, Й останній подих покине твоє тіло, Та Смерть колись все ж забирає нас, Таке ось брат, невеселе наше діло.
Шевченко В.М. 14.05.2024 р. Василь Шевченко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Багато історій є в світі, Повчальних і дуже простих, Зображених у графіті, І добрих, і навіть злих.
Люди на світі всі різні, Однакових зовсім нема, Багаті одні, а інші бідні, Та всім їм своя є межа.
Не можна життя докупити, Полегшити трохи, то так, Можливо біль приглушити, Як тіло шарпа́є рак.
Долю свою не обдуриш, Старайся, хоч з шкіри вилазь, Скоріше її ти загубиш, Утопчеш глибоко в грязь.
Можливо неправий я зовсім, Та чомусь гадаю я так, Життя випадає довгим, До нього, хто має смак.
І не важливо скільки живеш ти, Чи десять, чи двадцять, чи сто, Важливо Душі не померти, Як тіло перетвориться в тло.
Шевченко В.М. 21.03.2024 р. Василь Шевченко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
НовинкиСільський Іван, ще той брехун і хуліган (гуморизована поема з сумним кінцем)
Сільський Іван, ще той брехун і хуліган (гуморизована поема з сумним кінцем)
Сільський Іван, ще той брехун і хуліган (гуморизована поема з сумним кінцем)
1 Живе в селі такий собі Іван, Ще той брехун і хуліган, Брехати вміє так, що не відрізнити, Брехню до правди може притулити.
Якось дружина дала йому цебро, І до крамниці послала по добро, Сказала дріжджів, цукру там купити, Та Іван не може щоб когось не одурити.
Узяв цебро і швиденько у крамницю, По дорозі стрів сусідську молодицю, Куди біжиш, спитало те дівча, Й коромисло знімає із плеча.
Приготувалась вже сміятись із брехні, Та Іван їй видав, – ніколи мені, Там за селом ставок спускають, І рибу з нього випускають.
Біжу туди за карасями й коропами, Там рибу ловлять майже не руками, А ти мене ось тут тримаєш, Й до ставу бігти заважаєш.
Туди весь люд з села побіг, Лише Микита твій чомусь заліг, Забрав своє цебро і нумо далі йти, Ну, а дівча брехню ту по селу нести.
Купив Іван дріжджі, цукор в магазині, Верта додому, віддає те все дружині, Дружина ж накотилась на нього, Ну чому вийшла за такого ось дурного.
Рибу люд там біля ставу давно ловить, А дурень мій по селу десь бродить, Мерщій хапай он ночви із сараю, Біжи до ставу, там люди карасів збирають.
2 А ще було таке ось із Іваном, Зібрав пожитки й понісся ураганом, На зустріч мужики несуть горілку, Десь у садку набили собі стрілку.
Куди біжиш, давай до нас Іване, Горілочки у нас й на тебе стане. Іван відсапався і їм говорить, -Ви що не чули, Маруська родить.
А от хто батьком буде її дитятку? Не хотів би я утрапити у ту десятку, Й побіг собі швиденько по дорозі, І заховався за селом у стозі.
А за годину без мужиків лишилося село, Розбіглися, бо в кожного з Марією було, Марію ту всі добре знали, Й багато з них у неї побували.
Довго ховався потім наш Іван, Клянучи негарними словами свій талан. Та ненадовго знов його хватило, Невдовзі село від нього знову колотило.
3 Весна, вже не за горою й літо, І в полі вже заколосилось жито. Обід. Іван в садочку був приліг, І зовсім сонний не встеріг, Дружину, що в садок зайшла, Й його під грушею знайшла.
-Город не полений, а він улігся, Чи ти бува не дурману об’ївся, Незчуєшся коли й зима прийде, І сніг тобі на голову впаде. Ану вставай, розлігся він отут, Де ж ти на мене взявся шалапут.
Робити нічого, Іван очі розтулив, Дружину ними наскрізь просвердлив, І зрозумів, не вдасться більш поспати, Бо норов жінчин йому не загнуздати. Спитав, -Що там полоти на тій грядці? Там сполено було усе ще при посадці.
-Ти чоловіче, мабуть з’їхав з глузду, В кінці городу бачиш кукурудзу, Подивись усе зелене там стоїть, Не полено там декілька століть. Бери сапу у руки і мовчки йди, Поки не зробила нею я тобі біди.
Іван на дружину похмуро подивився, Нехотя з травички він підвівся, І з сапкою до городу почвалав, А там ту кукурудзу осідлав. Швидесенько її сполов трикляту, Та й завалився знову спати в м’яту.
А ввечері дружина навідалась до нього, -Господи, де я взяла такого ось дурного, Ти ж кукурудзу із бур’яном сполов, Її ж ти з бур’яном усю перемолов… Іван швидесенько підвівся, І хутко від дружини вшився.
І з того часу Івана немає на городі, Немає, правда, в нього й м’яса в роті, Кого перехитрив, не знає наш Іван, Й дружина зве його відтоді – бусурман, А бусурмани, як відомо не їдять свинину, Лиш юшкою заповнюють черевну порожнину.
4 Живе собі Іван вже зовсім тихо, Й село живе та легко диха, І так не рік не два, а вже три дні, В селі уже обличчя всіх сумні.
Та і Іван весь злий, як пізня осінь, М’ясця ж не бачив він ще й досі, Дружина лиш юшкою його годує, Три дні тим варивом його мордує.
Зрання іде Іван у поле жати, Іде він нехотя насуплений із хати, Дружина ж м’ясце собі готує, Іван вже запах того м’яса чує.
Та знає, що не бачити йому м’ясця, Як світу білому свого кінця, Та на роботу все ж потрібно йти, Хай би взяли роботу ту чорти.
Відпрацював своє Іван на тій роботі, Але м’ясця так і не бачив в роті, Аж ось Микола, хай довго він живе, Сказав, що сулія у нього є.
-Горілка є, нема закуски, Ех, нині б смаженої гуски, Трохим те слухав і сказав, -Узяв би з дому закусь, якби знав.
Іван похнюплено, зажурено сидить, Аж ось Трохим свою почав хвалить, -Моя сьогодні м’ясо готувала, Приправою добряче заливала.
В Івана оченята загорілись, Немов з коханки поглядом зустрілись, -Миколо, ти за горілкою дивись, Я зараз, та й побіг кудись.
Недовго бігав, вже назад вертає, Сіда до гурту і згорток розгортає, А там м’ясце підливкою полите, І всяка закусь смачна і соковита.
Хлопці не стали довго розмовляти, Коли горілка є, не треба спати, Випили і раз, і два, і вже утретє, В Івана закусь не та, що у буфеті.
Випили, погомоніли, добре закусили, Та й по домівках потроху покотили. Прийшов до свого дому і Трохим, Дружина дивиться мов чорт стоїть за ним.
Ти чому дома, чому нікуди не поїхав? Іван же прибігав і хоч ледве дихав, Сказав, у Києві, у міністерстві тебе ждуть, І орден там тобі дадуть.
Я ним передала тобі поїсти, Бо де ж ти там поїси у місті… І тут Трохим відразу зрозумів, Чию смачнючу закусь їв.
5 В телевізорі кіно, В нім дві тищі серій, Й всі забули вже давно, Що там було у першій.
"Санта Барбара" віднині, Оселилася в селі, І тому тут як у пустині, Не гудуть навіть джмелі.
Наш Іван із тих всіх серій, Подивився лиш одну, Вийшов з хати, закрив двері, Та й побрів у тишину.
Чомусь соромно зробилось, За село колись живе, Звідки ж "мило" це з’явилось, Лихо мабуть світове.
Злість взяла Івана дуже, Ну зроблю я зараз вам, Обійшов усі калюжі, Та й побрів у клуб Іван.
А у клубі, як і в хаті, У "червоному кутку", Люду там сидить багато, Глядять "оперу" п’янку.
Відчинив Іван в клуб двері, І зайшовши до "кутка", Видав,- Ей народ, у нас у сквері, Катавасія така.
Хтось недавно проїздив, Й загубив там діжку, Навіть я таких ось див, Ще не бачив зблизька.
– Діжа з пивом там лежить, А ви тут як в банці, Та у відповідь лиш, -Цить! Від "Барбари" бранців.
Іван бачить, все дарма, "Санта" нині в моді, Телевізор, що тюрма, Заміна свободі.
Зрозумів Іван, що все, Він тепер не в моді, Мильна опера несе, Радощі народу.
З тих часів уже минуло, Років понад тридцять, Мильна ж опера вернулась, Стала знов крутиться.
Тільки назва вже друга, Не "Барбара Санта", А народу вже "слуга", Нашіптує мантри.
Шевченко В.М. 13.02.2022 – 26.11.2023 р. Василь Шевченко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Як я тебе зустрів, то світ мов зупинився! І шепіт ніжних слів зірвався з моїх губ. Я так тебе хотів, і бідкався, і злився. Та знав, що все одно між нами буде шлюб.
І було дуже важко мені тебе добитись. Проте, я впертий, тому і ти здалась. І мріяв я давно з коханням своїм жити Ця мрія тяжко, але таки збулась.
Тепер у нас сім’я, кохання й наші діти, І я щасливий, наче все не наяву. Кохана, дякую тобі за цю можливість порадіти Дозволь сказати як же сильно я тебе люблю! Мирослав Самойло
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Осінь шепоче про хмари Сірого кольору знак. Зелень вже скоро зів’яне, Квіти погаснуть в полях. Тільки я зовсім не хочу Сумних, без сонячних днів, Осінь, прийди чарівною В сяйві барвистих вогнів! Клени вже стали, як щастя, Золотом вкрилась трава, Хай зацвітуть хризантеми, Айстрам настала пора. Я посміхаюсь до Сонця, Вітер приносить слова Це по землі українській Знову ступає вона. Хто ти? І як тебе звати? Славна, така чарівна. В місячнім сяйві купалась Слідом за нею … Зима. Злата Лада
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Як я тебе зустрів, то світ мов зупинився! І шепіт ніжних слів зірвався з моїх губ. Я так тебе хотів, і бідкався, і злився. Та знав, що все одно між нами буде шлюб.
І було дуже важко мені тебе добитись. Проте, я впертий, тому і ти здалась. І мріяв я давно з коханням своїм жити Ця мрія тяжко, але таки збулась.
Тепер у нас сім’я, кохання й наші діти, І я щасливий, наче все не наяву. Кохана, дякую тобі за цю можливість порадіти Дозволь сказати як же сильно я тебе люблю! Мирослав Самойло
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Наразі ви переглядаєте архіви блогу i2.com.ua за 30.09.2024.
