Чекать, чекать
Це все що можу
Бо більш нічим не допоможу
Бо бідні воїни отам
А тут сміються хлопчики ображені на світ.
Сміються з зросту, з ваги, та з всього
Але вони не уявляють як там воїнам бідненьким, в холоді бо вже не літо бо вже не так як будь раніше.
Але вони не розуміють що поки вони тут в теплі, там гинуть хлопці молоді.
Дерманська Маріна

Проходь крізь мою душу
Печальним подихом вночі
Завжди я сильним бути мушу
Як молот зібраний з печі

Ненавидь , бий, все вщент трощи
Я розумію , я готовий
Я втілю біль весь у вірші
Вогнем запалю світ льодовий

Безкарні сутінки прибрали
Мій норовито кепський стан
Як би ж то, просто обікрали
А не попав у твій капкан

Ліси приборкають цю втому
Шум вітру сдавить всі думки
Закрились очі , картина дому
Я скучив! -скажу потайки…
Олександр Мангов

Надіслав я тобі вірша
Про рибу і рибака
Як ходив той рибак
А риба за ним
Не я того вірша писав
Бо з поетом отим
Я поруч і не сидів
Та запали тобі у душу
Тіі рядки про того рибака
І тепер ти писати мусиш
Бо пробудились в тобі
Всякиі спогади неймовірні
Про інту, про кохання
І тяжкії долі зітхання
Вірші іншії пишеш тепер ти
Як прочитаєш ті вірші твої
Уважно – з того можна мало
Не вмерти
А весна підступна
Все малювала мазками
Як ти зустрілась в інсті
І кохання того не зазнала
Олександр Протас

Моя знайома пише
Не деь, не два
А вже давно
Гарнії вірші
А вчора зранку
Каже рішуче вона
Набридло. Все !
Казки писатиму
Міняю своє амплуа
Кажу їй – дорогенька
Казки писати
Досить складно
Сиди придумуй
Як да що
І персонажів
Треба мати
Чи принца
Красень на коні
Чи може ще кого
До того ж треба
Мати план
Де принц живе
Кохати буде
Він – чи ні
Чи так – загине
На війні
А може вб’є
Того дракона
Що все літа
Спокійно жити
Не дає
То може краще
Вірші –
Там все просто
Як я люблю тебе !
Аж до нестями !
Кажи – чи
Любиш ти мене ?
Олександр Протас

Я постійно облажалась,
Ти постійно мною грав.
Ми постійно зустрічались,
Але ти уваги на мене не звертав.

Ти з моєї голови не виходиш,
Хоч намагаюся забути.
Ти за всі межі переходиш,
Може, варто відпустити?

Але не виходить у мене це ніяк,
Серце все ще прагне дива, хоч інак.

Чарівний Ангел

Бабине літо. Бабине літо
І ще не осінь, і вже не літо
Сонечко тепле,світанки прозорі
Лагідний вітер,на дотик шовковий
Летить павутиння –
Мережево біле
Дуже тендітне і дуже сміливо
Чипляє листочки
Зелену травичку
Неначе запалює сонячні свічки
Горять ті свічки
Діамантовим світлом
Усе павутиння
Росинками квітне
І диву цьому
Моє серце відкрите
На згадку про осінь
І Бабине літо
Tana

Ах,яка та осінь
Як вона сміється
Посмішку ховає
В золоте відерце
Золотом малює
Осінь по куточках
Потім ще рубіни
Пряче на листочках
Травкою зеленою
Усе прикрашає
Виноградним зіллям
Усіх пригощає
Ах,яка та осінь
Гарна,як кохання
Спалює нам нерви
З ночі до світання
Листям засипає
Красномовні серця
Почуття збирає
В золоті озерця
Потім щоб змішати
З перчиком та сіллю
Щедро зазивати
Молодь на весілля
Ах,яка та осінь
Ах,яке те небо
Осінью не спати
А любити треба
Щоб сліпили очі
Янтарем,багрянцем
Щоки сполихали
Золотим рум’янцем
Вуста шепотіли
"Я тебе кохаю"
Осінь – чарівниця
Я тебе благаю
Хай падають в серце
Ці слова любові
Як осінні листя
Ніжні та шовкові
Хай кричать,верують
В серці,що є сили
Тільки щоб здійснились
Усі мої мрії
Ах,яка та осінь
Кольори в ній дивні
Бігають по небу
Хмарки божевільні
За ними женуться
Дощові хмаринки
Падають на землю
Кришталю сльозинки
Сонечко виходить
Тільки привітати
З осінь-чарівницею
Лучиком пограти
Вони,як маленькі
Водять хороводи
У самому серці
Матінки-природи…
Tana

Я уже позабыла
Синий цвет твоих глаз
Их давно разлюбила
Почему же сейчас
Сердце их вспоминает
Встречи ждет каждый день
А вокруг зацветает
Синим цветом сирень…
Tana

Любили ми і пристрасно, і ніжно,
Любили ми і сильно, й до нестями.
Хоча і ображали й ображалися ми часто,
Але кохання завжди було з нами.

Тепер усе інакше, по другОму,
Неначе й не любили ми,
Ми вже не спішимо додому,
Щоб щось нове розповісти.

У серці біль і пустота,
Не можу я нічого з цим зробити,
Холодний розум каже: «не біда»,
Та серце все ж не може відпустити.

І в голові якийсь дурман,
Постійні спогади спливають.
Хоча, можливо, це обман,
Та серце і душа усе чогось чекають.

Обидва винні, безперечно,
Самі до цього довели,
Але хочУ сказати чесно,
Що більше все ж моєй вини.

Багато ти зі мною натерпілась
І часто плакала вночі,
За що я щиро вибачаюсь,
Бо дуже соромно мені.

Я хочу побажати щастя і любові
Тобі від щирої душі!
Нажаль, напевно, не зі мною,
Бо лиш найкращого достойна ти!

Мирослав Самойло

Чи кортить тобі мені написати?
Згадати про мене,
про ті гарні моменти коли були лише ми удвох
Коли не зважаючи на всі проблеми і тривоги,

Чи хотів би ти почути мій голос,
Такий колись солодкий для тебе,
Дізнатися як я?

Мені так кортить тобі написати,
Запитати як у тебе справи,
Чи все гаразд у тебе,
Дізнатися що тебе турбує, і чи згадаєш мене?

Як же мені кортить до тебе повернутися,
Хоча я і так повертають,
Коли лягаю, згадую про нас,
Про ті ціні моменти що розділили на двох

Чи кортить тобі мені написати?
Чи хочеш ти дізнатися про мене?
Прервати це мовчання?
Адже, я все ще чекаю від тебе листа,
Як найдорощя згадка про нас
М’ята