В душі догорає попіл,
Майже згасає він,
От сиджу я, перед вікном
І бачу світ перед очима
Дивний! Чудний! Світ..
В якому блукав дитиною.
Так я хотів жити, що забув..
Забув, себе уберегти…
Ayrelianno

Цвіт душі твоєї я пізнав
Як цвіте твоя душа я взнав
Взнав запізно, це але всеж
Як вона цвіте..

Не зрівняний цвіт її полонив мене,
Душею я розплатися, ладен я
Щоб цвіла твоя, цвіла вічним цвітом
І засліпить той цвіт, всі цей світ..

Ayrelianno

Падаю у глиб, я один,
Але в світі я не один такий,
В морі судилось мені тонути
Очима потойбіччя бачити,
І душею своєю, демонів спокушати.

Падаю у глиб, я один,
Долі іншой не судилось бути.
Потону в океані без вгань,
Океані ненависті та бажань.
Що в світі цьому немов скрижаль.

І от тону в цьому я,
На одинці з самим собою.
Я намагаюсь залишити в собі,
Все те що відразу я звик вважати.

Ayrelianno

Сьогоднішній день став останнім,
Останнім променем світла в меряві.
І нескорена душа моя рветься в бій,
Бій що можливо останнім стане.

Та не страшо мені самому,
цю кару прийняти.
Не страшно мені одному,
в темряві світло прославляти.

Невдовзі повстану я серед таких,
Таких я, відчайдушних і одних.
І нащядкам моїм буде що згадати…
Та на що надію мати..

Ayrelianno

В душі моїй одна вона,
Болюча, та нестерпна.
Пожирає мене з середини,
Повністю з’їдає.

І на світі білом від мене,
Нічого не залишає.
Та жити я всеодно маю,
Незважаючи на все.

Іди далі і минуле пам’ятати,
Будучи на грані я згадаю.
Згадаю її палкі вуста..
А поки вона це смута лишь одна

Ayrelianno

Голосний стук в двері,
Пробудив в мені все те.
Що ненавесно мені,
І з дурною головою.

Я кинувся в бій, з самим собою,
Що постукав у мої двері.
Таким дивним чином,
Істину я знайти маю.

Що добре? А що зле?
Я вже й сам не знаю.
Та зрозуміло мені одне,
Жити один буде, інший помре…

Ayrelianno

Скажи, що миле твому серцю і чого душа бажає?
І болем щемним одгукнулись в одну мить,
Плин часу в самоті, відгомін почуттів, які смиряє
Незабуття кохання, що минуле в силах лиш змирить.

Я до безтями люблю оберемки пишних квітів ,
Їх аромат ефірний, наче ніжно огортає в шовк,
Як листя струшує холодний дощ із самоцвітів,
Який всю ніч ритмічно стукав у вікно, а згодом змовк

Холодним ранком порятунок мій — гірка, гаряча кава,
Похмурий вид з вікна, цигарка і вуаль з думок,
Вітрила мрій, що чітко малюва моя уява,
Складаючи з життя, новий, хвилюючий рядок.

У роздумах в ночі блукаю таємничим містом,
Безмежне полотно зірок вказало мені шлях,
Жовтневий вітер шурхотить багряним звітом,
Немов свою меланхолійну трель виводить птах .

Анастасія

Минули дні. коли весна життєва
Жасмином квітувала та бузком
І загадково зорями із неба
Моргало літо.Все це відійшло.

Пора осіння на порозі стала,
У косу срібну стрічку заплела.
Мене до себе кличе ота пані
Та не забрала із душі тепла.

Як зимонька колись прийде холодна,
Хай не остудить в серці почуття
Ніжності. кохання та любові,
Добром благословиться хай життя.

2024 р.
НЕОНІЛА

каждый периметр тела держала,
в своих холодных и мёртвых руках,
ты как котёнок, послушно сидела,
и мы обнимались с тобой до утра
жизнь не прекрасна, но мы персонажи,
и нужно пройти этот путь только так.
но мы проживали свой день все прекрасней,
прекрасней мелодии наших устав
мелодия пронзала все наше тело,
до дрожи в ногах и в мурашках везде
хочу с тобой быть и ощущать безопасность
с тобой я весь мир
а самой я лишь гниль 🙂
Виктория

Кава з присмаком смутку,
Кохання з присмаком смерті,
З тобою похмурого ранку,
Хотілося б разом померти.

З тобою, літньої днини
Хотілося б бачити море
Як сонце вийде з-за хмарини,
Так швидко зникне і горе.
Інга Волошина