А щастя у світі тендітне,
Мов подих лісів на весні,
Мов усмішка мила й привітна,
Мов пісня лугів і лісів.
Як руки ласкаві і теплі.
І море в очах немовляти.
Мов мрія крилата і вірна,
І з нею так легко літати.
Живим побачити сина
І знову його обійняти.
Заплаче тихенько сива
Голубка, старенькая матір.
А діти тихенько, в куточку,
Втирають гарячії сльози.
Дитинство втікає, це точно.
У люті життєві морози.
О світе, великий, почуй лиш!
Це ж діти, це просто діти!
Це ангели, що босоніж
По склу йдуть, відверто відкрито.
Я в небо високеє чисте
Свої підіймаю очі.
Молитву просту і щиру
За всіх тихо я прошепочу.
Дитячий згадаю я сміх,
І вранці холодну росинку.
Як добре було коли всі ми
Ставали дітьми, хоч на хвильку.
Дорослі, молю, зупиніться!
Ми хочемо миру і тільки.
Почуйте мелодію серця,
І хоч би на мить, станьте дітьми…

Аліса Сонячна

Хоч раз дивився ти крізь небо?
Ні, не на хмари, не на зорі.
Ніколи не дививсь? А треба,
Думки тоді стають легкі прозорі.
Чи ти чи ні і тіло вже не тво́є,
А час на хвильку наче завмира.
Це точно небо, а чи може море?
Чи хмари то, чи нові берега?
Лише тоді ти починаєш розуміти,
Що ми лиш люди, малесенькі цятки,
Колючий терен — не прекрасні квіти.
Що щиро любимо, простісінькі чутки.
Скажи мені, чи гріх літати мріять?
"Для кожного свій гріх, — ти скажеш, —
По кожному однаково як мірять,
То правди ти ніколи не дістанеш".
Ти правий, так, та як же все обридло!
То й що що крила вже давно в огні!?
Мене впіймали, обманули, вбили підло.
Ти пропонуєш просто здатись?! Ні.
Давно вже я не річечка весняна,
Давно вже не легенький вітерець,
Тепер я не шовкова, не слухняна,
Хто стане на шляху моєму — мрець.
І от побачиш, буду я літати.
Слізьми і кров’ю крила окроплю.
Вночі із зорями я буду танцювати,
А вдень на сонці полум’ям згорю…

Аліса Сонячна

Магія зими

Завійниця, кудесниця, доволі не стара,
Блукала поміж вуличок тітонька Зима.
Сніжком все притрусила, мереживні слова
Писала на віконцях. Ну що за дивина!

У срібно–білих шатах, на скронях сивина,
Ходила тихим парком і зовсім не одна.
З Хурделицею сніжною, що їй була сестра,
Заколисали місто і хвиленьки Дніпра.

І спить собі містечко, загорнуте в сніги,
Будинки вкриті сніжно, все біле навкруги.
Замерзли всі ставочки, у кризі береги,
Містяни вже готують на річку ковзани.

Притихли шум і галас, не чути спів пташок,
Лише коли морози — хрустить зимовий крок.
Ліхтарі на вулицях, мов розсипи зірок,
Виблискують, іскряться, мов тисяча свічок.

А в селах над хатами видніється димок,
Там місяць золотавий вкладається в куток.
Мороз малює вікна, мов чарівник з казок,
А вітер колискову навіяв у садок.

У лісі сплять ялини, схилившись у поклон,
А ніченька сплітає сріблястий тихий сон.
Сніжинки, наче феї, кружляють в унісон,
Зима плете їм казку у льодяний сезон.

І діти біля вікон чекають до Різдва,
І в казку щиро вірять, і в дивні чудеса.
На санях їде Грудень, летить у небеса,
А вітер присипляє забілені поля.

Завійниця, кудесниця, закутана в сніги,
Шепоче щось на вушко в засніжені луги.
І світ такий спокійний, врочистий і ясний,
Бо зиму в серці чути, як подих чарівний.
11.12.2024 р.
ID: 1028351
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Святковий вечір, зорі сяють у вікно,
Дівчинка малесенька молиться давно.
Не за подарунки сестричці та собі —
Просить Миколая від чистої душі:

— "Наш Святий Миколаю, чуєш ти мене?
Я тебе благаю, та тільки про одне:
Захисту країні — у нас іде війна,
І щоб не забирали нашого життя."

Складені долоньки, а на очах сльоза,
Молитву шепоче, складає у слова:
— "Мій таточко далеко, там, де кулі й дим,
Молю, його додому поверни живим!

Я не прошу цукерок, іграшок, ляльок,
Синього нам неба та ясних зірочок.
Щоб татусь вернувся, обняв мене й сестру,
Щоб в світі лише бути миру та добру.

Святий Миколаю, зігрій теплом серця,
Щоб війна минула, очистилась земля.
Хай воїнів хоробрих янгол збереже,
Кожного додому до рідних приведе.

Святий Миколаю, молюсь до тебе я,
Щоб ненька Україна вільною була.
Щоб мир в нашій країні панував завжди
Й жили українці без жаху і біди."

Схиливши голівку, шепоче знов слова:
"Хай в світі панує любов і доброта.
Святий Миколаю, почуй мене вночі,
Дай Україні миру й щастя в кожнім дні!"
06.12.2024 р.
ID: 1027984
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Тримай, солдате, в серці оберіг,
Його любов надійна, як кришталь.
Він — захист твій у тисячі доріг,
Що перетнули вогнищем печаль.

Це хрестик, вишиванка чи браслет,
А може, лист, написаний вночі.
Цей оберіг — життєвий амулет,
Що зігріває душу у дощі.

Шепоче він: "Тримайся, не впади,
Я тут, я поруч, вірю у твій шлях".
І навіть коли грім гримить завжди,
Він сили додає у грізний час.

В твоїх руках — надія на тепло,
В очах — відвага взятих перемог.
Він береже, як янгола крило,
Що захищає в бій і в час тривог.

Хай світло стане у бою щитом,
Хай береже тебе рідна земля.
А оберіг — життєвим джерелом,
Що віру й силу надає щодня.
05.12.2024р
ID: 1027966
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)