Помпеї згорають у полум’ї ночі,
Вогонь обіймає їх тихо, жагуче.
Так само і серце палає щоночі,
Коли мить розлуки така неминуча.

Везувій кипить, а земля пломеніє,
Стискає в обіймах руїни і небо.
А серце моє так безжально чорніє —
Прощання вогонь знищив те, що не треба.

Колись у Помпеях любили, співали,
Квітло щедро життя у кожному домі.
Так само і ми ніжно й палко кохали,
А нині лиш попіл і біль від утоми.

Слова, як ті хмари, здіймаються вгору,
Та втрата спиняє і душить їх крила.
Помпеї згорають, але на просторі
Живе їхній спогад — невидима сила.

І хай розлучає нас доля безжальна,
Та знову під попелом щось проростає.
Оживе почуття велике, сакральне,
Що створилось з вогню і знову зростає.
02.12.2024
ID: 1027759
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

На долоню впала сніжинка.
Ну що це за витвір мистецтва?
Помережена вся серединка,
Мов загадка зимового серця.

Холодком обпікає ніжно,
Танцює у світлі сріблястім.
Її форма тендітна й безгрішна —
Мить коротка у світі прекраснім.

Сховалася вічність в цій миті
Й краса, що зникає в минуле.
А гріхи земні білим прикриті,
Мов прощення, що всіх огорнуло.

Розтане вона на долоні —
Краплина сльози кришталева.
Почуття, що були в цім полоні,
Ще покаже зима-королева.
02.12.2024
ID: 1027711
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Вона танцює вальс-бостон останній,
Так палко мить віддавши відчуттям.
У серці щем болючий та прощальний,
І шелест листя лине в забуття.

Ще вчора сяяв день у золотистім,
Смарагди трав і вогники гілок.
А осінь нині в буйнім падолисті
Виводить в танці свій прощальний крок.

Тумани ранків стеляться по полю,
Вода в струмках стирає літній слід.
І жовтий лист, кружляючи поволі,
За вітром полетить в далекий світ.

Та є у втраті ніжність і величність,
У мовчазному згаса́нні краси.
Та в осені глибока таємничість,
Що буде вічно жити всі часи.

І хай зима вже стукає у вікна,
І білий сніг торує новий шлях,
Осінній вальс в душі моїй не зникне,
Залишить спогад в серці та віках.
27.11.2024
ID: 1027364
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

У сяйві свіч і златотканих шат
На бал з’явилась горда королева.
Марго – мов казка, мов чарівний сад,
Ваша краса – яскрава і миттєва.

Вбрання багряне, сріблом вшитий шлейф,
Блиск тисячі зірок у діадемі.
У погляді – і ніжність, й дзвін мечей,
Марго – то буря й сонце у тандемі.

Вона пливе, мов хвиля крізь юрму,
Вуаль легка приховує бажання.
Та крок її – то світло крізь пітьму,
В її душі і ненависть й кохання.

Марго танцює, та її танок –
Це виклик долі й сила урагану.
Її характер – блискавки клинок,
Слова – вогні, що в мареві туману.

Де Валуа — сама собі закон,
Шляхетна, грізна, з іскоркою в серці.
Править балом, наче в бою за трон,
В душі її вогонь в шаленім герці.

Та ось і сонце сходить, бал затих;
Це все лиш сон, що плив у тіні ночі.
Зникла Марго, у снах її нічних,
І мрії зникли у думках дівочих.
09.12.2024
ID: 1028239
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

У сяйві Франції, у вихорі подій,
Де корона і трон – мрія всіх надій,
Був героєм відважним у кожній війні
Генріх де Гіз, що із шрамом на чолі.

Та серце його так палало від жаги —
Не до слави, до любовної снаги.
Марго де Валуа — мов та ясна зоря,
Його кохання і потаємна гра.

Їх танець менует у вечоровій млі
Все кружляв у ритмі пристрасті й жаги.
Два серця, дві душі, але один закон —
Розриває мрії й кидає в полон.

Оженили герцога з іншою навік,
Але в думці його залишився крик:
"Марго, моя зоре, любов моя свята,
Чому ж нас розлучила клята біда?"

Вони кохали палко крізь бурі й роки,
Доля вела їх на різні береги.
І залишивсь роман у пам’яті віків —
Мічений герцог та кохана із снів.
10.12.2024 р.
ID: 1028594
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Бель і Чудовисько, кружляють у вальсі,
У залі казковім, де час не спішить,
І свічі тремтять, як серця їхні ясні,
А музика мріями вгору летить.

А їхня розмова годинами щиро
Про віру в магічному вирі подій,
Про те, як на світі знайти своє диво
Й бути собою на землі цій чудній.

Бель мріє про світ, де добро переможе,
Де книги і знання ведуть нас вперед,
Де щастя своє віднайти вона зможе,
Й кохання замінить суворий портрет.

Його мрії — про те, щоб страх зник назавжди,
Щоб люди бачили і серця вогонь,
Щоб зранена душа знайшла свою правду
І більше не знала ніяких погонь.

У прийдешньому році, щоб пролунало:
"Надії і світла у кожній душі,
Щоб в кожній родині тепло засіяло,
Щоб мрії збувались, як сяйво зорі!"

Тож Бель і Чудовисько вальсом кружляють,
Бажання злились у єдиний мотив.
У ритмі казковім все враз оживає —
Надія на щастя і новий порив.
11.12.2024 р
ID: 1028593
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Забігла зима на гостини —
У вальсі кружля листопад,
А грудень зайшов на хвилину,
Присипав сніжком все не в лад.

А осінь ще барвами грає,
Танок у саду́ свій веде,
Листок за листочком злітає,
Душа від краси ще живе.

Та зима стоїть на порозі,
Білим подихом ліс обдала.
Морозом вдихає тривогу,
Хоч осінь ще тут, не пішла.

«Не спіши, – шепоче крізь віти, –
Ще сонця малюнки живі.
Я хочу ще барви творити,
Ще чути дощів голоси!»

А зима: «Мій час наступає,
Я снігом усе огорну,
Засніжений світ засинає
Й порине в казкову красу».

Та осінь ще далі кружляє,
Складає прощальний сюжет.
А зима вже зорі зплітає,
В красивий, холодний сонет.
25.11.2024р
ID: 1027294
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Тиша в селі… Ні гомону, ні сміху.
Не чути гавкоту в дворі, співу пташок.
Кістлява ки́рпа* всюди ходить на утіху
До тих, хто так і не отримав колосок.

Бідні живі, немов оті примари,
Блукають стежками поміж стареньких хат.
Їм полетіть до Бога на пухкенькі хмари,
Та голод кліщами тримає їх, мов кат.

Пшеничний дух давно забутий в полі,
І лише вітер стогне, мов людська душа.
Тяжка скорбота в землю вгрузла, повна болю
І сліз рясних, що впали, як німа роса.

Немов химера, смерть панує всюди,
Криваві зорі сходять над пустим селом.
І ті, що вчора були вільні й сильні люди,
Тепер навік лежать під сивим полином.

А діти тихі, з поглядом розбитим,
Шукають крихту хліба в попелі життя.
Їх сміх заглух, а оченята ще відкриті,
Що так вдивляються в кінець без каяття.

Земля в крові, в мовчанні і в судомах,
Жнива замість життя несуть страшну пітьму.
Злі тіні морок швидко сіє без утоми,
Вже огортає кожну душу в чорну тьму.

Пульсує пам’ять нервом неприкритим,
Вона горить в душі, крізь перепони й час.
Ми вічну шану складемо‌ невинно вбитим,
Щоб спомин у нашій совісті не згас.

Тож хай у вікнах палають свічі втрати,
Щоб світ увесь побачив правди гострий біль.
І щоб ніколи знову не прийшла до хати,
Голодна смерть з косою в темряві, як звір.

Кістлява кирпа* – (фольк. перен.) — про смерть
ID: 1027096
23.11.2024
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Тисяча днів — як сто тисяч ро́ків,
Де кожна хвилина — з болем у душі.
Де кожен світанок, мов виклик жорстокий,
Але віра іскриться в кожнім вірші.

Тисяча днів палають вогнями,
А дим закриває небесну блакить.
Та навіть у мороці з ранами й снами
Душа України незламно горить.

Тисяча днів — як вічність тривоги,
Смуток втрати стискає серце ураз.
Та ми не зійшли із тяжкої дороги,
Бо сила народу веде нас крізь час.

Тисяча днів — це горе і стогін,
Дитячі плачі у ночах грозових.
Це крики землі, що волає до Бога,
Це біль, що горить у серцях бойових.

Тисяча днів, а сонце не згасло,
Герої, мов зорі, ведуть крізь пітьму.
Вони за свободу, за правду, за щастя
Віддали життя, щоб зпинити війну.

Кожна хвилина, кожна година
Карбована болем у душах живих.
Та єдність народу, його незгасима,
Як промінь надії у сутінках злих.

Тисяча днів — це сльози і шрами,
Це віра, що кличе вперед, до мети.
Україна стоїть! Навік поміж нами
Залишаться ті, хто пішов назавжди.

Тисячі днів ще буде багато,
Та наша земля — непохитна й свята.
Бо воля — як сонце, а в серці — багаття,
Ця істина вічна, незмінна, проста.

Прийде день, коли крик Перемоги
Наповнить собою усе навкруги.
І всі наші муки, стинання дороги
Зникнуть зі світу, як і всі вороги.
19.11 2024
ID: 1026845
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Всьому свій час і завжди й неодмінно,
Коли мине зима, весна прийде,
Літо зігріє й осінь знов незмінно
Нам до порогу зиму приведе.

Всьому свій час, і радість, і тривога,
Як день і ніч, чергуються в житті
Та кожен крок веде нас до дороги,
Де сонечко засяє в висоті.

Міняються часи, як пори року,
Та все пливе стрімливо, мов вода.
І мудрість вчить й дає свої уроки —
За темрявою йде завжди зоря.

Людське життя — в тій самій круговерті,
Де радість й сум — життєва й вічна гра,
Вчорашнє вже приховане у смерті,
А завтрашнє — лиш мрія чи імла.

Тож не жалій, коли йдеш через зиму,
Весна вже близько — квіти зацвітуть
І навіть у пітьмі знайдеш ти силу,
Щоб до мети з надією йти в путь.

Терпіння май і не журись даремно,
Все, як ріка, невпинно промайне.
Тече життя, мов хвиля, нескінченно,
І сонце знов проб’ється крізь сумне.

Не зволікай — цінуй життя хвилини,
Бо мить, мов зірка, зникне в далині.
Та все ж незмінне світло лиш єдине —
Душі тепло в Господній глибині.
16.11.2024
ID: 1026603
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)