Чорнобривцем цвіте українська душа,
Червоним маком і гроном калини,
І стежиною в полі, що в споришах,
Й щирим словом моєї країни!

Рідна мова — це ключ, що відкриває світи
У предковічне коріння глибоке.
Там звучать колискові і теплі казки,
І пісні, що лунають потоком.

В слові кожному — мудрість прадавніх віків,
У кожній літері — віра в майбутнє.
Наша мова — це код із одвічних часів,
Що об’єднує в силу могутню.

Згадай, коли слово кували в кайдани
І не давали нам гучно співати,
Та мова, як річка, текла крізь тумани,
Щоби вільно і гордо звучати.

Народ у піснях проростив свою мову,
В ній козацька звитяга й свобода.
Несли її в світ, як найвищу основу,
Як історію славного роду.

Та сьогодні за мову ми знову в битві,
Щоб зберегти її пісню і славу.
До Бога звертаємось в щирій молитві,
Хай буде вільною наша держава!

І допоки живе український наш рід,
За нами — сила, і правда, й свобода!
Вона об’єднала в одне ціле наш світ
І буде мова душею народу!
31.10.24р
ID: 1026254
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Вона сміється — зоряна й ясна,
Мов сонечко ранкове понад степом.
В його думках лише вона одна,
І між землею він, і поміж небом.

В її очах палає чистий блиск,
А він готовий гори подолати.
Дістати місяць з неба, світлий диск,
І серце власне їй у дар віддати.

Вона сміється, граючи в красу,
Легка, мов вітер, вільна і жорстока.
А він готовий принести зорю,
Щоб глянула на нього чорноока.

Його слова лунають в тишині…
"Чи вірити?" лиш жартівливо скаже.
Йому б здолати всі шляхи земні,
А він живе у хмарах, в небі майже.

І от, в морозну, тиху ніч святу,
Його душа у небеса злітає.
Він йде крізь сніг в дорогу непросту.
Бо в ній живе, для неї він палає.
29.10.24р
ID: 1025447
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Закуталась в осінь душа, мов у шаль,
В тумани, що ніжно лягають на скроні.
Листки, наче спогади, падають вдаль,
А вітер співає в холодній долоні.

Плетуть павутину думки, мов вуаль,
Тонкі нитки спогадів і тіні надій.
Захмарює спокій, немов тихий жаль,
Що затягує у вир незді́йснених мрій.

Та тиша глибока, мов сонця краса,
Де кожен листок — це момент недосяжний.
А серце мовчить, і в думках все жива
Теплота літніх днів, що зникли назавжди.

Барвисті дерева, тумани, дощі —
Усе, наче спогад, що гріє й стискає.
Душа, мов у казці, шукає вночі
Тепло, що у серці ще тихо палає.

Закуталась в осінь душа — не спішить,
А шукає розради у ніжній весні.
Блукає між хмарами й тихо тремтить
Там, де з коханням стрічаюся сни.
10.10.2024
ID: 1023980
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Як іноді хочеться просто мовчати,
Закутатись в тишу, як у ковдру надій,
Бо жодні слова не здатні сказати
Те, що всередині — чи біль чи дощ мрій.

Мовчання лікує і душу тримає,
Коли буревії розривають думки.
Віра у темряві світло шукає,
Як промінь ранковий у сонячні дні.

Здається, що серце німе від розлуки,
Але тиша — це шлях до спо́кою снів.
В обіймах її зникають всі муки
Й душа відчуває глиби́ни років.

Мовчання лікує, мовчання рятує,
Воно огортає, як тихий прибій.
Іноді тільки воно зрозуміє
Те, що в тобі від чуттєвих стихій.
09.10.2024
ID: 1023913
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Щоби не плакати — сміюся,
Сміюсь усім жалям на зло.
Бо що життя? Лиш мить, ілюзія,
Де втрата — це нове зерно.

Я йду крізь час, де все минає,
І туга, й радість — просто гра.
У серці тиша проростає,
Як мудрість, що завжди жива.

Хіба в сльозах знайду розраду?
Хіба печаль — моє буття?
Зітру я сміхом всі досади,
Крізь біль знайду я сенс життя.

Бо світ мінливий, мов краплина,
Все вийде з тіні у свій час.
І навіть біль — це лиш хвилина,
Що відкриває світ для нас.

Бо кожен крок — це дар небесний,
Хоч часом шлях веде крізь тьму.
Від Бога все, і день чудесний,
І навіть ніч, що йде в пітьму.

Усі падіння — це навчання,
Всі сльози — дощ для майбуття.
Молитва — це моє обрання
Й подяка Богу за життя.

За сміх і плач, за втому й сили,
За кожен день, що йде й мине.
Я вірю, що Господні крила
Тримають і бережуть мене.
22.09.2024р.
ID: 1022770
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Я дякую, Боже, за день, що прийшов
За місяць і зорі, що сяють у небі.
За сонечко ясне, що вранці зійшло,
За все, що у мене на те є потреба!

Я дякую, Боже, за ніч, що прийшла
За захист мене і моєї родини.
За душу, що спокій в Тобі віднайшла,
За радісні, в щасті й любові години.

Дякую, Боже, за все, що я маю
Сім’ю, чоловіка і сонечко-доню
За те, що в душі Тебе відчуваю
За те, що дав легку і світлую долю!

Спасибі, Господь, що ведеш по дорозі,
Даруєш підтримку й надію щодня.
Я вірю у Тебе в тиші й тривозі,
Бо Ти є мій Бог і Тобі вся хвала!
17.09.2024р.
ID: 1022767
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Сьогодні світ у тиші мир святкує,
Звучать молитви в кожному кутку.
Та в Україні знову біль крокує,
Віúна обпалює вогнем долю людську.

Цей мирний день — символізує спокій,
А в ріднім краю гримлять громи.
Дитячий плач, розбиті мрії й кроки,
Якими йдуть солдати крізь густі дими.

Ми прагнемо до миру — до єднання,
Щоб зло пішло з земель наших навік.
Надія в нас не гасне на світанні,
Щоб розцвітав наш славний, український рід.

Хай день цей стане символом любові,
Хай мир здолає ненависть і страх.
І в Україні — на полях квіткових —
Навіки змовкне зброя й буде мирним шлях.
21.09.2024
ID: 1022671
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Тиха осінь про себе мені пише в листах,
У них смуток, печалі, тривоги.
Золотаві світанки втрачають свій шлях,
І туман заховав всі дороги.

Шурхіт листя під кроками тихо згасає,
Небо плаче дощами протяжними.
Осінь пише про втому і час, що минає,
І про мрії, що є недосяжними.

В тих словах відчувається тиша глибин,
Сонце в’яне в промінні останнім.
І лиш вітер, мов подих забутих годин,
Награє мені пісню прощальну.

І настане момент, коли все відпаде,
Тільки спогад залишиться ніжний.
Осінь тихо для мене свою пісню складе
І полине у вечір безмежний.
13.09.2024
ID: 1022321
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Пишу осінні листи акварелеві,
Золоті відтінки в тумані пливуть.
Штрихи пензлем — спогади пастелеві,
Що в серці моєму назавжди живуть.

Туман розливається сумом по травах,
Ніжно ховаючи сльози в журбі.
Кожен листок, що вмирає у травах,
Шепоче про те, що втрачається в сні.

Як легко душі заблукати у тіні,
Де зникли вже мрії, що гріли колись.
Осінь приходить, мов тиша в обійми,
Залишивши спогади знову на лист.

Тепло відлітає, серце стискається,
Мелодія вітру загублена в сні.
А в очах твоїх світло лишається,
Немов акварелі в шовковій весні.
14.09.2024
ID: 1022194
© Svetoviya
Svetoviya (Алла Савченко)

Січень сходить, сяють сірі сни,
Серед сосен спокій, скрип струни.
Сонце славить синє скупе світло,
Сизий схід скидає срібне сито.

Снігурі співають, сойки сиплий сміх,
Сніжить сріблом сонний, світлий сніг.
Спогад серця стиха спочиває,
Сказані старі слова стихають.

Слідом стежка стелиться самотня,
Сніжиця сніжинки сипле сотні.
Світ сонливий, світанкові сни
Сяють сивим сріблом самоти.
13.09.2024р
ID: 1022137
© Алла Савченко (Svetoviya)
Svetoviya (Алла Савченко)