Я хотіла би стати ще «кимось»,
Окрім безлічі власних ролей.
Я хотіла би мати щось більше,
Ніж отримувала дотепер.
І щодня, майже завжди, вважала,
Що чомусь «недостатня» у всьому.
Все чекала й життя марнувала,
Замість свого — шукала чужого.
Я весь час стати «кимось» хотіла,
І броню затяжку вдягала.
А собою я бути не сміла
І ту дівчину довго втрачала.
Я жила, ні — я так існувала,
В ілюзорності й у пустому.
Хибні думки мені заважали
Просто знати, що сенс не у цьому.
І дійшла я нарешті до того,
Відшукати справжню себе.
А в цих пошуках знову і знову
Опинялась ще далі, будь-де.
Потім, наче, щось перемкнуло:
Хто шукає — той завжди є тут.
Інші люди й книжки відімкнули
Те в мені, що сховала я в кут.
Так знайшла я сенс у простому,
Звільнившись потворних оков.
Щастя — просто бути собою,
І до світу відчула любов.
Анастасія Овсійчук
