Такі зустрічі – не Тихі.
Листьями, ветками дрожь видима прикрыта
И сушит обоюдно от открытых печей
Юное лето срывает страницы оставшихся дней

Місячні полюси,
Магнітні поля й сили аури,
Вологі секрети нашого стекла –
Волна, что в синем розова

Ты дрожи, ведь Я не сплю
До утра
Ты спускаешься
Й моє сонце на місяць міняється
Шеврон

Не згаснути,чекати,вiрить
Що непорозумяння,як i бiль мене.
Де полум’янI червонiють квiти,
Та бiля зати знов ромашка зацвiте

Та не на силi це тримати в собi ,
Еоли довiра згасла як свеча,
Коли ти руйнував мене повi,,
А я рубила рiзко,згаряча.

Чи згасло полум ‘я,чи разгорится знов?
Не знаю,я лiкую рани…
Що мрiї шастя в долю принесе,
Коли весна відкриє свої брами!
Рада Жизни

Я сегодня спала
Мне привиделся сон
Что так сказочен был

В этом сне мы вдвоем
На краю у черты
и как сладостен он

И у нас два крыла
И полет впереди
Только даль…

Укрывает собой
И туман за спиной
Там печаль…

И укутав крылом
Ты держал…
Счастье наше…увы

Это был только сон
Призрака крик
В ночи…

Я поверю тебе
Если вновь обрету
То что было тогда…

Если снова полет
Если снова у нас
Два крыла…
Рада Жизни

Полу любовь,не греет и не жжет.
Полу мечта …все топчется на месте…
И полу вера…не ведет вперед,
Как и надежда …только луч в безбрежье …

Так не живя…все меря в полумере
Идти вперед,а может быть стоять…
Так хочется во что-нибудь поверить
Но полу…получается …Не взять!
Рада Жизни

Я явлюся тобі ввісні
Заживуть твої глибокі шрами
Ти зустрінеш мене в пітьмі
Де раніше розквітали тюльпани

Накриє місто туманом
І ,знову, я втрачу тебе
І з’являться нові шрами
Ще більше ,ніж до бою між нами

І сонця не буде на світі
І все це зробили ми
І будуть нові шрами
І все ще , без мене живі

Та ,раптом , з’являєшся ти
Стоїш десь вдалині
І йдуть ці тумани з вітрами
В яких ,колись ,виживали ми .

Дарія Розалія

Прощай, коханий, милий мій,
Прощай, і не згадуй ти.
Тепер я вже не твоя,
Але серце з тобою, шкода.

Ніколи такого не відчую я,
Ти приземлив мене на холодну земля.
Зрікся мене і подався до других,
Моя любов згоріла, залишивши тінь.

Не смію жити в серцях других,
Коли по тобі вмираю з туги.
Це почуття – чи людське, чи боже?
Воно неземне, і стримати – не може.

В полоні твоєму прокинутись мрію,
Про це у молитві я Бога благаю.
Що ж зробити, щоб ти повірив?
Щоб ти мені серце своє довірив?

Ти відкрив мені очі на світ,
Подарував мрійливий зліт.
Але, здається, тепер мій шлях
У пітьмі блукає, в самотніх снах.
Адель

Я сиділа заплакана –
дивна й сумна.
Я не знала чи варто
ще пити вина.
Я не знала куди
почуття вивільняти.
Я не знала чи варто
так довго страждати.

Я сиділа закохана –
мрійлива й п’янка.
Я не знала чи будуть
доцільні слова.
Я не знала куди
прокричати наступне.
Я не знала чи в нього
те ж саме відгукне:

“Я кохаю так довго,
так щиро, так явно.
Невпинно страждаю,
кохаю жадано.
Я кохаю давно
та боюсь визнавати.
Та ще більше не хочу
щоденно втрачати –
твої руки, вуста,
твої карії очі,
твої родинки всі,
твої плечі широкі.

Я боялася визнати,
що кохаю тебе.
Я боялася, що мрія
бути разом помре.

Я боялася поглядом
до тебе торкнутись,
і не знаю як досі цього страху позбутись…

Так, я кохаю тебе,
як трава любить сонце.
Ти – для мене усе,
ти – моє найдорожче.

Я не знаю чи чути
тобі ці слова.
Я шепочу й кричу:
“Я твоя, – чуєш –, твоя!”

Я твоя буду завжди.
Я твоя до нестями.
Я твоя буду в ночі,
лиш твоя буду днями.

Я кохаю тебе,
як Адам любив Єву,
як Ромео Джульєтту,
я поет свою еру”.

Яна Стаднічук

Немає меж у світі небуття.
Там дивовижа справжня, голосом лунає.
І кличуть зорі.., і не хочу вороття.
Душа у невимовності співає.
І вітер покривалом світлих снів,
Окутує мою буремну втому.
Скажу я подумки, без зайвих слів…
Чарівна дивовижа є у всьому!
А сокіл підхопив у вир крильми…
Під нами посміхаються долини.
Колись, давно.., коли були дітьми…
Казкові почуття несли до зміни.
Я з вітром.., в покривалі світлих снів…
Пора, вже треба повертатись:
В рутину земних, будніх днів.
Життя складне…
Так хочеться літати!
ND💗🪽
Надія Холод

Рай – це місце, де немає зла,
Де любов панує незламна,
І сльоза на вії не блищить,
І душа від страху не тремтить.
Рай – це місце, де нема неволі,
Де живуть по своїй власній волі,
А ця воля – розум і краса
Чиста наче вранішня роса.
Рай – це місце де оков нема,
І мов птаха, звільнена душа,
В благодаті Божій купається,
Мов дитя – радіє, усміхається.
Рай – це місце, де нема хвороби,
Заздрості і старості, і злоби.
Там самотності також не буде.
Рай – для двох. Чи правду кажуть люди?
Рай – це місце, нема брехні,
Де слова і вчинки не брудні,
І любов Господня сонцем сяє
Кожному, хто в серці її має.

Ноема Олексієнко

стежкою ти йдеш крутою,
обертаєшся на звук,
чуєш біль сховалась серед мук.
лабіринт із часу й болі,
швидкоплинно він тече,
переливає вниз то вгору,
не втримаєш – він втече.

біжиш ти з ним наче за руку,
і теплі спомини весни.
де душу гріло і спокоєм,
загравало у мрійливі сни.

і на самоті, поринувши в думках,
розмірковуєш про втрати.
не багато, але наче з вік, застиг в повітрі пригадати.
те тепло, де вітер дунув легковажно.
він поплив за стежкою давно,
за обрій і в густий туман,
не розсіявши його, згадуєш, наскільки це було давно.

Рита Стеллар