Ми обговоримо Історію і літературу, Ти наговориш На авторів й поетес. Відкинувши подалі Феміністичну натуру Буду з тобою я угарать.
Але, друже мій, Ти пам’ятай, Жіночий настрій Мінливий як море: У ньому і радість, У ньому і горе. Історія вчить – З жінками не жартувати, Як Княгиня Ольга, Ми відсіч можемо дати.
Mars 𖤐 Маша Симоненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Щотижня нові прапори, Тріпочуть весело на вітрі, Та, щось не весело мені, Серед вінків і свіжих квітів. Серед новесеньких хрестів, Що на могилах виростають, Серед вдовиць і матерів, Що серце плачем розривають. Шумлять знамена, мов живі, Припнуті линвами міцними, Десь в розсип, кожен на щоглі, А десь алеями стрункими. Під сонцем гордо майорять, І дощ їм не збавляє сили, Ще мить.., і в гору полетять, Напнувши синьо-жовті крила, Безсмертним душам навздогін, Щоб повернути їх додому… Але, то лиш фантазій плин, Немає вороття нікому… І знову біль, і знову шок, І новий стяг зліта у небо, Дзвенить стрункий його флагшток, Не відпускаючи від себе, Щебечуть весело птахи, Палають сонцем чорнобривці, Та, щось не весело мені, Між прапорами наодинці.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Во тьме ночной, скользят беззвучно тени, Сквозь стену зарослей оврагов и болот, Крадутся к сонной, перепившейся деревне, Где в загороди спит безмолвный скот. Обходят тихо, стороной, через опушку, Рысцой, на мягких лапах, морда в хвост, Минуя егеря замшелую избушку, Проверенной тропой через погост.
Вожак ведет вперед свою ватагу, Играет желтый блеск в его глазах, В них отражается упорство и отвага, А в тех, что смотрят на него – животный страх. И вот, загривок вздыбился косматый, Метнулся черный силуэт из-за кустов, И в тусклом свете от луны щербатой, Сверкнули иглы острые зубов!
Вы наш оскал звериный не поймете, Поскольку, овцы по рожденью, не волки, На корм для нас, безропотно идете, Сопротивляться вам природно не с руки. А мы клыками пронизая ваши шеи, Рвем жилы, как гнилую тетиву, От крови выпитой, неистово пьянеем, И тянем туши за собой в ночную мглу.
Туда, где в чаще, в логове надежном, Заждался нас голодный молодняк, Им вырасти без мяса не возможно, И обойтись лишь молоком никак. А с ними наши верные подруги, Хранящие до времени щенков, Не знающие страха и испуга, Не уступающие в крепости зубов.
Нам одиночки ни к чему, мы верим в стаю, Мы серая, по жизни правильная масть, Боятся звери нас в лесу, обходят краем, И косолапый не отважится напасть. Медведь, конечно, волка посильнее, Но гордость и свобода – наш ответ, Нас не научишь в цирке бегать по арене, И не заставишь оседлать велосипед!
Один лишь только зверь покруче волка, На двух ногах он ходит – человек! Не зубы – карабин или двустволка, Способны оборвать наш волчий век. Откуда взялся их такой обычай, И как нам дальше жить, скажи вожак, Ведь мы лишаем жизни для добычи, А нас они стреляют просто так! Мы убиваем только для добычи, А нас они стреляют просто так!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Життя, на хвильку зупинись, Не поспішай, не створюй кризу, Здійму, лиш, голову у вись, А ти, все гнеш мене до низу, Я, лиш, свій погляд до зірок, Замріяно спрямую, часом, А ти, на шию – стриб і скок! І в землю пхаєш мене носом. Я розумію натяк твій – Потрібно до землі звикати… Але, життя, прошу, постій! Я не навчився ще літати…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
У затінку під корчмою, П’ють горілку кумів двоє, По маленьку цмулять чарку, І комфортно, і не жарко, Аж тут раптом із-за рогу, Гроб виносять на дорогу, А за ним народу сила – Проводжають до могили. – Хто це, куме, Ви впізнали? – Так! Це Федір Шестипалий, Той, що жив, отам за яром, Ох і ласий був котяра! Пив як кінь, курив безбожно, А жінок мав, другу кожну! Але, бачиш, дострибався, Хоч і крепкий, а зламався!.. Лиш хильнули дві чарчини, Знов юрба за гробом плине, Знов небіжчик у труні, – Куме, Ви впізнали, ні? – То це ж Федора сусід, Олександр Семидід. Був він праведний, як ангел, На обійсті смикав штангу, Не курив, не пив одвіку, Чесним знався чоловіком, І мав все життя жону, Від весілля лиш одну. – Тю, це ж треба, отакої! Все життя прожив з одною! І не пив, і не курив, І залізо ворушив, А різниці, по фіналу, Лиш на пів години стало!.. Ну ж мо, куме, наливайте, Час даремно не втрачайте!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
День осінній догоряє, Пада сніг вже на поріг, Весь кагал листа складає, Комерсанту, зі своїх: «Ми нещасні сірі миші, Злидні подушили нас, Є одна надія лише, Благодійнику, на Вас! Чи не міг би, пан торговець, Бідним нам, подарувати, Шість вагонів із вугіллям, Безкоштовно, без оплати?» «За даремно, я не можу, (Бачать відповідь вони), Але браттям допоможу, Відпущу за пів ціни.» Що ж, погодилась громада, «Б’ють-тікай, дають-бери», І замовила зі складу, Із шести вагонів, три… Не отримавши оплати, Ні замовлення на решту, Бізнесмен той, правди ради, Шле з питаннями депешу. А кагал відповідає: «Пан придумав щось, чи як? І на думку нам спадає, Що закритий вже контракт. Ви нам як пропонували – Шість вагонів – пів ціни, З цього ми порахували, Що за дарма буде три. Їх отримали, всі повні, Дуже вчасно, бо зима, А на інших три, шановний, В нас претензій геть нема!»
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
