І знову розпочинається новий сезон.
Новий сезон,життя,нові актори,нові герої,новий сценарії.
Але ж всі пам’ятають старих персон,без яких не було цих всіх реалій.
Ніхто не забуде головного героя який просто зникає.
В його руках знаходиться зброя.
Ніхто не забуває як нею стріляє,стріляє у спину кроваво безжально,стріляє неначе нічого й не бувало.
Але ж він пам’ятає,пам’ятає ідеально, скільки разом пройшли лих безжально.
І й якою ж болючою темою стало дізнатись що ти вже 20 років лежиш в комі і всі ці реалі звичайний сон.

soneks

Її ім’я починається на <В>,а закінчується на <А> ніби весела і крута пише малюнки,малює вірші,рахує букви,читає цифри,ця правда долина здається безглузда комусь прикольна а комусь байдужа в цьому напевно вина наша правда людська для когось правда а для когось безглузда брехня вміємо писати читати рахувати але точно не брехати людина це життя а життя брехня,врахуємо цифри але не врахуємо правду, в цьому і є вина доля бо доля це життя а життя брехня
soneks

Пуста строка пусті слова
а голос твій немов пісня.

Шукаю очі в долині а
вони прозорі немов у воді.

Пишеш вірші читаєш книги
і думаєш от би зараз ливень
.
Йдеш вперед, та шлях туманний,
Ламаються мрії, як тріски.

Ти шукаєш в темряві знак,
Але все навколо — лише піски.

Слова як вітер, розсипаються,
Не знайти їх серед бурі.

Але серце все одно палає,
Як зірка, що в темряві горить.

І хоч падати — це важко,
Ти знову піднімешся, знову зійдеш.

Бо в кожному падінні і болі
Ти віднайдеш себе, ти знову зростеш.

soneks

Не гарні очі, не гарні губи,
Не шариш в моді, думки безглузді,
Казала ти сама собі,
Ніби вони круті, а ти увісні.
Писала вірші дні і ночі,
Просила Бога стати оточою,
Казала, які вони веселі,
Щасливі, прикольні, а я лузерша, недовольна.
Все навколо ніби зелене,
Багате й щасливе, а я — дівчинка з карими очима.
Пишу уроки, рахую години,
А життя, наче серіал без кінця,
Між кадрів — лише тіні і тіні,
І ніхто не зрозуміє мене до кінця.

Всі мрії мовчки тануть, як сніг,
І знову той самий день без змін.
Під кроками — тріщини в душі,
І тільки сльози тихо ллються в тіні.

Ніби кожен крок — це крок до межі,
Але в серці ще лишається мить.
Я можу бути сильною, хоча й невидимою,
Як голос у пустому просторі ночі.

Може, колись все зміниться,
Але зараз я просто така, як є.
Не гарні очі, не гарні губи,
Та я все одно залишаюсь собою в цьому світі.
soneks

Біля річки під горою
під плакучою вербою
сумує дівка одинока
вся вродлива синьоока

З верби стікають чисті роси
омивають файні коси
вона тихо оглянулась
за вербою роздягнулась

Афродіта мов пішла
в води річки увійшла
чорні коси розпустила
моє серце полонила

Мов лебідка там пливла
поміж хвилі пропливла
таємницею сповита
ця лебідка гордовита

Гола дівка та нівроку
серце тягне до потоку
якби мав таку нагоду
не впустив би таку вроду

Але боюся як почати
щоб лебідку не злякати
остається лиш бажати
за цим дивом спостерігати

Але серце так і б’є
мені спокій не дає
скинув я усе до долу
і зайшов у чисту воду

І підплив туди легенько
щоб спитати її тихенько:
Звідкіля така краса
в наші води припливла

Як красуне тебе звати
як тебе можу величати
ти скажи і не ховайся
і до мене приєднайся

Посміхнулась тихо з боку
заспокоїлась від шоку
підпливла до мене мрія
і сказала: Я НАДІЯ

Ніжний голос пролунав
ніби я спочатку знав
знак від Бога як месія
ти життя мого надія

Ігор Лівак

В тяжкий час коли я сам
коли рве на серці шрам
і в душі звучить тривога
я звертаюся до Бога

Скажи Господи мені
чим я так згрішив тобі
що лишив мене без долі
і самотнього доволі

Що зробив я в тім житті
що живу як в забутті
я пів життя уже пройшов
так себе і не знайшов

Чому не дав мені той шанс
щоб знайти життя баланс
його б шукав я по частинці
щоб не остатись наодинці

Я не зумів знайти дівчину
мого серця половину
з якою б я продовжив рід
і запустив життєвий хід

На душі моїй лиш рани
а на шляху одні паркани
і щоразу один пройду
знов до іншого іду

На шляху високі гори
і стрімкі бурхливі води
щоразу йду до перехрестя
і надіюся на щастя

І бачу згодом як завжди
що пішов я не туди
за що мені цей важкий шлях
я так нічого і не досяг

Вперед іду і тихо плачу
бо прозріння там не бачу
ще так пару років десь
і сенс життя пропаде весь

Але я знаю ти зі мною
і захистиш мене рукою
я завжди вдячний тобі Боже
за всі дари і силу тоже

Що негаразди дав пройти
і небезпеку обійти
я закриваю тихо очі
слова повторюю пророчі:

Завше буде твоя сила
що всіх нас тут захистила
Завше буде твоя воля
і найкраща у нас доля

Завше буде твоя слава
і свята твоя настава
як на небі і на землі
завжди вірні всі тобі

Завжди нам допоможи
і від ворогів убережи
захисти своїх створінь
для нас єдиний ти, Амінь

Ігор Лівак

В дитинстві здавалось що життя без кінця
Пів життя промайнуло й задумався я
Всі роки пройшли як скрізь пальці вода
А згадати щось добре, навіть нема

Час швидко біжить, а за ним і життя
Вчить воно нас щоб не піти в забуття
Закони життя летять без зупинки
Не залишаючи нам ані хвилинки

Втрачений час ти уже не вернеш
Все те що посієш, сам і пожнеш
Тож треба так жити щоб згадали і нас
Лагідним словом і ще довгий час

І почни це робити зразу від нині
Скажи добре слово і рідній людині
Відкрий своє серце і до неї звернись
Щиро в обличчя ти їй посміхнись

І зразу відчуєш все те добро
Усе віддзеркалить на тобі воно
Тож мої українці я так і зроблю
Щиро від серця: ВСІХ ВАС ЛЮБЛЮ!

Ігор Лівак

У саду біля веранди
Розцвіла вогнем троянда
Ніжить зір моїх очей
Пригортаясь до грудей

Ранкові роси ті прозорі
Блищать на ній як чисті зорі
Горять як вогник пелюсточки
Ніжно пестять її листочки

Не встигаю закрити очі
Бачу образ опівночі
Вогнем троянда зацвіла
Розум мій в полон взяла

Першим ділом на світанку
Намалюю її на ганку
Нехай вогняний диво цвіт
Мене гріє цілий рік

Ігор Лівак

Багато учнів Шрі Чінмоя
співали довго ці пісні,
не розуміючи ні слова.
Тепер можливість є чудова
у цьому напрямку зміцні…

І я любив співать, бувало,
години дві, а то і три.
Це чули площі і двори,
сусіди знизу і згори,
і все мені здавалось мало!

Щось оживало у душі,
коли звучали ці вірші,
і разом з голосом бриніло,
очищуючи душу й тіло:
«Шішу hаші, раші-раші!» (1)

Хто милих слів не розумів,
лише частину скарбу втратив.
Так і звучить той дивний спів
посланцем древньої Бhарати (2).
Сідає сонце біля хати.

А я одного лиш хотів –
щоб ви могли їх «понімати!»
______________
1 бенг. «Дитя посміхається, сильно-сильно!»
2 Бhарат – офіційна назва Індії мовою хінді.
Бhарата – легендарний давньоіндійський імператор.

Василь Слинько

В ночі час зупиняється.

Всі сценарії стираються, що писав в своїй голові.

В житті там ніж в серці, біль ллється сльозми.

Темрява в зіницях пробиває проміння світла почуттів.

Кожна секунда спливає морем повітря, у відкритому вікні.

В думках постійний потік: що буде далі?
Що в його голові?

Обираючи тебе, я обрала повільний каюк, я погодилась з цим.

Якщо хочеш допомогти, зроби все щоб ми залишились навіть у тьмі.
Oldu