Сховалося сонце вже за лісок, починає стигнути гарячий пісок.
В річці на дотик тепла вода, вечір, час молоді їхня пора.
Вечір це час спілкування молодих.
Часто лунає молоді сміх, час їм настав для розваг та для втіх.
Хтось на стадіоні в цей час побіг.
Не заважай самостійно їм жить, вони впевнені й гарні їх потрібно любить.
В тяжку хвилину плече підставляти, через коліно їх не ламати.
Просто потрібно допомагати і в русло потрібне лише направляти.
Кожна молода людина індивідуальна, в кожної мета і мрія є своя сакральна.
В мирі та злагоді нам з молоддю жить, здобуткам їхнім потрібно радіть,
подальшу історію їм творить.
Хист та розум в них він є, лиш сонечко зранку, хай над ними встає.
16.01.2025
В.Є. Панченко

Дівоча доля непроста.

Ти маєш бути чемною й стрункою,
ходити лиш помірною ходою.
Читати книги, повісті писати,
дивитися за побутом і гроші заробляти.

Ти маєш мати смак достойний –
вдягати сукні, й бажано, пристойні.
Любити посміхатися й кивати,
Не маєш права погано готувати.

Твої думки повинні бути чисті.
А діти й чоловік – постійно ситі.
Ніяких скарг і жодних нарікань,
терпи, мала, в тобі нема страждань!

Дівоча доля завжди непроста.

Пройдуть хоч сотні років,
століття і віки.
Суспільство все казатиме: “Та це ж жінки!”.

Так, нині стало краще.
Так, ми маємо свободу.
Ми можемо навчатися
й ходити на роботу.

Але чи зникли всі переконання,
всі роздуми, втручання та повчання?
Вони і досі думають, що ми, жінки – “баби”,
й не ставлять нас нарівні на ваги…

Яна Стаднічук

Я знаю, що не любиш…
Розумію, навіть чому.
Не потрібен, та що поробиш…
Віддавай і далі йому.

Свої дні, свою молодість другу…
Ту, що я пробудив у тобі!
Я чужий за весь час, й ті потуги!
Що робив не для тебе, а мабуть собі…

Я хотів мабуть доказати,
Що можливо я досі живий!
Та вже точно, не хотів того знати!
Я помер вже давно, бо не твій!

Не потрібен тобі я, кохана!
Не коханий для тебе повік!
Хай любов моя буде незнана!
Я не твій! Я чужий чоловік!
MARUMA

Як дуже швидко виросла я, мамо
Роки дитячі, юність пролетіла вмить.
Вже доросла і не плачу,
Коли душа моя болить.
Я сильна, чуєш, мамо?
Ти вчила бути нею з ранніх літ .
І у душі краплинку світла
Берегти той чистий цвіт.

16.01.2025
Івушка Моргентал

Якби ж тільки могли ми,
Війну сердець цю пережити вдвох.
І розчиняючись разом в ефірі,
Дізнаватись про почуття обох могли ми знов і знов . . .

Тебе люблю я, моя мила,
Ніщо не перекриє мені шлях.
До здобуття тих почуттів красивих й щирих,
Що ти б дала мені в тяжкий такий наш час.

І скільки б не хотів тобі це повторити,
Та дуже швидкоплинний нині час.
Тож сподіваюсь,десь у цьому світі,
Залишиться ще хоч хвилинка тут, для нас.
Ліна

Вже пройшли всі шкільні дні
І настало літо
Розквітають всі квітки пахнуть свіжим цвітом, дозрівають всі черешні лози зеленіють і всі кажуть так привітно вже настало літо
Марія Рошак

Я хочу поскоріш відчути ніжність твоїх губ,
А у обіймах потонути наче в морі.
Без тебе подих мій холодний наче труп,
І зовсім не якраві в небі зорі.
В думках лиш поцілунок той палкий,
А в пам’яті лиш посмішка яскрава.
З тобою я наче лечу до мрій,
Коли ти поруч, я така ласкава.
І знаєш, такі вже дивні почуття,
Спочатку в них боялась я зізнатись.
Став ти для мене дорожчий ніж життя,
Не хочу більш у тіні десь ховатись.
Нікончук Ольга

Мені здається мабуть я захворіла,
Чи це усе лиш марення, лиш сон.
На мене впала почуттів цих злива,
І змила весь мій смутний тон.
Загубилась в глибині я тих очей,
Вони неначе темний ліс в осінню пору.
І почуваюсь ніби виграла трофей,
Бо саме з ним мій настрій лине вгору.

Нікончук Ольга

Між нами сотні кілометрів,
Я все сильніш тебе кохаю.
Скільки не пройдених ще метрів,
Та я назад не оглядаюсь.
В коханні, стрімко час летить,
Хвилину кожну пам’ятаю.
І не забуду я ту мить,
Коли сказав мені "кохаю".
Без тебе на душі тривожно,
Де серце спокою знайде?
З тобою все мені спроможно,
І шлях, до щастя приведе.
Нікончук Ольга

Ранок вдома… ще холодно трохи,
Але сонце вже світить крізь шибку,
Я вдихаю той запах, що в спокої
Дарував мені радість і звичку.

Тихо шурхотять листя у саді,
Десь гавкоче мій Песик у дворі,
Я не знала тоді ще про втрати,
Про чужі й непривітні краї.

Рюкзак в кутку, за плечима – турботи,
Що здавалися дріб’язком вчора,
У книгах не бачила жодної змови,
І світ був ясний, без прозорих укорів.

Я писала тоді свої вірші, як мрії,
Про танці, про друзів, про дім,
А тепер у мені вже сумніші надії,
І світ той здається чужим.

Там, де сміх був колись серед класу,
Там, де серце не знало образ,
Залишилась дитинства прикраса,
Що тепер загубилась у час.

Я змінилась, стала мов інша,
Між книжками й словами з латини,
Але десь у душі та дівчинка тиха
Ще танцює свої витинанки з тіні.

Я боюся забути ті дні,
Що були, як сонце весною,
Бо навіть коли я вже інша, в мені
Залишається світло старої.

І якщо колись повернусь до дому,
Я відчую, що все вже чуже,
Та, можливо, в знайомому шумі
Знову серце моє оживе.

Той сум за минулим не зникне до краю,
Але сили зростають в душі,
Я згадую те, що в собі зберігаю,
І лишаюся вірна собі.
Пустова Вікторія