Хочу п’яні літні ночі,
Де твій голос забринів.
Я погляну в твої очі –
Збірка квітів та шипів.
Серпень лине невблаганно
Нанівець, до нових днів.
Він вернеться, хай і плавно,
А ось наша юність – ні.
Це не в моїх силах,
Птахом десь полину
Будувати міцніші краї.
Поглянь ж, моя люба,
Поглянь, моя мила,
Застряли надовго ми в цьому лайні.
І все те пусте,
Зима ця пройде,
Та пам’ятатиму вічно те слово.
Скочило з уст,
Побігши рікою.
“Я тебе люблю”, – сказав ти мені.
Згадай цю годину
В тихую днину
І потім розкажеш, як було тобі.
Тоді я все кину
І птахом полину
За зелені діброви, за шумні гаї.
Будувати се щастя
Нестримне, невпинне,
Хоча, може, і помру навесні.
Три роки горя, сліз і крові,
Коли кінець ніхто не знає.
Країна рветься із неволі,
Народ надії не втрачає.
Змішались всі думки до купи,
Де правда,де брехня не ясно,
Все в що ми вірили спочатку,
Тепер уже не актуальне.
Немов у грі на виживання,
Одні тікають інші ловлять
І брат озлобився на брата,
Бо той у барі, той в окопі.
У військомати заганяють,
На ВЛК везуть в машині.
Але ж везуть не можновладців,
А тиж хто чесно гнули спини.
Одвічні лайки йдуть за мову,
Яка народ і розділила.
Ми всі із різних регіонів,
Але країна ми єдина.
Коли прийшли війська ворожі,
Тоді вся нація повстала.
За землі рідні і свободу,
Біда у мить всіх об’єднала.
А зараз чути “ухилянти”,
У СЗЧ пішов хлопчина,
Одразу їм клеймо злочинець,
А хто спитав , у чім причина?
Ну а причина не в військових,
І не в цивільному народі.
Вони всі люблять рідну неньку,
Своєю щирою любов’ю.
Причина десь в пітьмі сховалась,
І не показує обличчя,
Та намір злий на думці має,
Позбавить волі Українців.
Один раз повіриш в сірий
Що важкий
Незрозумілий
Так поваришся у ньому
Так набачишся усього
Мариться
Це не казково
Прорахуй но кожну букву
Та не надто!
Щоб не сухо
Вогкість теж не допускай
Хіба що море
Бажано, у Східний край
Всюди ловиш протиріччя
Навіть ждеш Середньовіччя
Голова кипить
Спиніться!
Відсирів давно твій сірий
Той важкий
Незрозумілий
Дихотомія
Хохотіла
І ми з нею
Бо здуріли
Фальшива незграбність
Всіх вабить вороже
Ідеальною зброєю
Бути не зможе
Передаси їй все листя
Засохле зв’язком
Пройденим страхом
Минувшим з часом
Відсутність фільмовки
Починає втішати
Більше не зможемо все пригадати
Фальшива незграбність
Вкотре спіткнеться
По третьому колу
Та шлях не зіб’ється
Згадався сад, у зелень манить,
Городом стежка вздовж веде…
Тривожить душу, зір туманить
Моє минуле гомінке.
На весен цвіт все озираюсь,
Зимові дні поміж снігів,
У літі теплому купаюсь,
В осіннім золоті садів.
Ще б ніжність вітру упіймати
І ласку теплих промінців,
У річки синь позаглядати,
У щебіт тихих берегів.
Стежки відчути під ногами,
Пісками слід щоб в далеч вів,
Тими лугами, берегами,
Туди, де захід рожевів.
18.01.2025.
Ганна Зубко
Будь ближче до Бога.
Тебе я прошу, не тільки
Молитвою, а й серцем.
З любов’ю до нього
Лиш ти говори й вірою
У світле буття.
Звертайся до нього щодня,
будь вдячним за сьогодення.
Крила ламають тобі на землі,
а Бог тобі нові змайструє.
А ви знали, що тато вміє теж любити.?
А ви знали, що тато теж ,
хвилюється за вас.
Хоча він не зграбно вміє то робити.
Але він теж любить вас.
А ви знали скільки в тата ?
Ніжності й любові.
А скільки теплих слів,
Не сказаних щодня.?
Його любов не звична, друга.
Його любов роботою покрита.
Щоб мале його дитя жило
В домівці теплій, щоб мало
Гарний одяг, а на сніданок
Мав смачний пиріг.
Щоб на свята твої щасливі оченята
Від подарунків в захваті були.
То вся любов є тата,
щоб вся домівка сповнена
добробутом була.
А ви знали, як в тата плаче
серце уночі, бо поряд він
Не може бути з вами.?
А, ви знали , що тато вміє теж любити?
І хоче тих обіймів, так само , як і ти…
Для сім’ї він, як сталь і
для мами – опора…
Сьогодні вранці з праці йшла.
Та проводжав мене додому,
Чудовий спів пташок.
Так голосно співали у ранковій тиші.
Від співу того, так стало тепло на душі.
Якби могли їх спів зрозуміти?
Про що та пісня їх була.
Про що вони так голосно співали?
Напевно зранку привіталися вони.
Напевно сни свої розповідали.
Або ж новинами ділилися вони.
Хоч і від втоми було тяжко йти.
Та моя душа із ними співала.
Я сховаю тебе від дощу.
У своєму куточку серця.
Зігрію теплом своїм.
І тишу подарую одразу.
Приготую чаю собі,
зроблю ковток і ти
Його відчуєш. Від
Теплоти його з довірою
До мене ти озвешся.
А аромат пробудить ніжність і тепло.
Від мого подиху твоє серце заб’ється.
І змиє дощ смуток з душі.
І ясне сонечко до тебе посміхнеться
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
