Я танцювала в Бога на руках
Від щастя у житті своєму.
Я плакала в обіймах Бога
Від болю і печалі в серці.
Він поруч йде зі мною.
І кожний ранок будить.
Я засинаю під шепіт
Моїх слів до нього.
Він сон мій стереже,
Як великий Тато для
Своєї доні…

А я хочу в очі дивитись
І відчути твій погляд на мені.
Хочу до тебе серцем торкнусь
І на вухо шепотіти люблю

А я хочу в очі твої дивитись
Коли поряд зі мною ти йдеш.
І в обіймах твоїх зігрітись.
І поцілунку насолоди дати.

А я хочу в очі дивитись
Коли з тобою сам на сам.
Хочу ранком тебе будити
І чекати схід сонця разом.

А я хочу в очі твої дивитись
І тонути з тобою разом.
І життя нам тихо шепотіло
Бути з тобою разом.

Я пам’ятаю ,
вітер віяв, буря була.
Вибачайте , далі я забула…

А я нагадаю тобі,
як зорі влітку тебе любили.
Як вітер колихав твоє волосся вночі,
а вуста шепотіли : Кохаю,кохаю.
Як влітку босоніж – роса,
лоскотала й умивала ноги твої.

Навіть , коли вітер віяв і буря була.
Я впевнений – ти, то не ЗАБУЛА!!!

А ягідки червоні
Солодкі калинові
Присипав білий сніг.
Мороз рум”янив “щоки”,
Що налилися соком,
Все ніби в дивнім сні.

До матінки-калини
Птахи частенько линуть,
Їх пригоща вона.
Все б казкою здавалось,
Якби не плюндрувала
Оцю красу війна.

2025 р.

Я тебе створила
Бо цього не хотіла
Радій. Пожаліла

Ременем затягує
Прутом погрожує
Той, хто тебе породжує

Страх у темнім погляді
Виявиш – божеств моли
Може й руку дасть тобі
Єдине. І небачене

Синці вже, наче, вроджені
“Швидко подорослішав”
Твердив так чужий пан
Весь такий усміхнений
Вусатий й наполегливий

Вчили: “не ходи за ним”,
“будеш ти і тут любим”
Силою погрожуючи

Тілесна біль буденність вже
Сльози роблять гірше все
Вже не розумієш всі
Ті кляті почуття

Злишся – хочеш на горох
Плачеш – швидко йди в куток
Знаєш це все назубок
На повторі шов урок

Вагаєшся, а пан стоїть
Знає щось, чекає мить
Де у темнім погляді проснеться
Крапка, що надією порветься

Дитя іде шукать любові
Там
Де розірвуть до крові

Піду під тихою грозою,
Поза містком, де камінь вріс,
Де гнеться жовтою лозою
Густий, зелений верболіз.

Та краєм ока в двір погляну,
Мельком по вікнах пробіжу,
Торкнуся хвіртки, поряд стану,
Очима хату обійму.

Дух перехопить біль з сльозою,
Врятує стежка, відведе
За брід із кладкою старою,
До гаю лугом побреде.

Де круча горда над рікою,
Розкішні хвилі, як ніде,
Не стане болю із сльозою,
В забуту радість перейде.

18.01.2025.
Ганна Зубко

Мене не буде
У зв’язку
З сімейними обставинами
Життєвими прогалинами
Їх у нас вагон

Зійдімо дружно на перон!

Хто почекає
Хто відпустить

У нас бенкет за непорушність!

Ледарство засне на люстрі
Перекриє сяйво мушлі
У зв’язку
З позбавленнями бачення
Сліпе гнобіння!

У таку

Знесвітлену, тяжку добу

Що зробиш ти
Якщо позбавишся очей?

Переживать не варто
Бо у вагоні
Відчутно холод батарей

Бути обраним захоче
Хто ніколи не регоче
Десь постійно пропадає
Із чужих життів зникає

Щоби обраним побути
“Тебе” тут немає бути

Лиш пригнічені старання
Непокірність
Та визнання:

Бути обраним жахливо
(?)Я не маю на це діло!(?)
(?)Та я маю на це діло!(?)

Піду під тихою грозою,
Поза містком, де камінь вріс,
Де гнеться жовтою лозою
Густий, зелений верболіз.

Та краєм ока в двір погляну,
Мельком по вікнах пробіжу,
Торкнуся хвіртки, поряд стану,
Очима хату обійму.

Дух перехопить біль з сльозою,
Врятує стежка, відведе
За брід із кладкою старою,
До гаю лугом побреде.

Де круча горда над рікою,
Розкішні хвилі, як ніде,
Там біль пропаде із сльозою,
В забуту радість перейде.

18.01.2025.
Ганна Зубко

Згадався сад, у зелень манить,
Городом стежка вздовж веде…
Тривожить душу, зір туманить
Моє минуле гомінке.

На зелень весен озираюсь,
Зимові дні поміж снігів,
У літі теплому купаюсь,
В осіннім золоті садів.

Ще б ніжність вітру упіймати,
І ласку теплих промінців,
У річки синь позаглядати,
У щебіт тихих берегів.

Стежки відчути під ногами,
Пісками слід щоб в далеч вів,
Тими лугами, берегами,
Туди, де захід рожевів.

18.01.2025.
Г. Зубко