О мово рідна,мово рідна
Ми боремось за тебе вже не перший вік
Чи вільною ти бути гідна?
Приходять думи рік у рік
Для козаків ти серцем їхнім стала
З Хмельницьким перемогу здобувала
Шевченка долю ти вершити стала
І після смерті міцно обійняла
Сірка прославила на світ
Відкрила ти нам тисячі доріг
Прохід панам російським не давала
Людей в журбі піснею втішала
Кобзарі посланниками твоїми стали
Щоб люди ні на хвильку не стихали
Боролись за народ свій та за мову
На потіху російському то зброду
Проходили в майбутнє лиш з тобою
Не прогинаючись під панською рукою
Поширили красу твою душевну
Щоб поетам була пісня й менестрелям
Накрила ти нас ніжною рукою
Щоб дати хоч хвилиночку спокою

Денис Ворловський

Коли людина кохає, вона не бачить нічого навколо,
Неначе вдягнула рожеві окуляри,
У світі, де все сповнене мрій,
Де кожен погляд – це радість, а не тіні.

Але коли серце розбивають на шматки, Вона, немов у темряві, блукає без мети,
Не хоче нікого не бачити, ні чути,
Лише тишу, що гірко її обіймає.

Серце розбивається на дві частини,
І кожен день – це мука, це тягар,
Коли змушена бачити ту людину,
Яка була світлом, а тепер – лише спогад.

В ній не залишається ні того, кого кохала,
Ні тієї, кого вважала подругою вірною,
Лише порожнеча, що глибоко в душі,
І сльози, що тихо падають, як дощ у ночі.
Карина

Після зими завжди буде весна,
Як після битви – буде перемога.
Думки гарячі все течуть у люди, як Скресла крига по річках проворних.

Прийшла весна, і сонячне світило
Прогріло землю вільну й молоду.
Птахи заморські, що ось тут родились,
Принесли звістку добру й неземну.

Розквітли первоцвіти за вікном,
Тендітні, як любов юнацька й чиста.
Вони пророчать щастя знову нам,
Як у ті дні, коли були дітьми.

Коли не знали, що таке зима,
І в душах вічно квітла та пора.
Така тендітна, ніжна і весела,
Як у ті дні, коли була весна!

Son.Лаванда