Від себе шматок відірвати – це біль.
Однак загубити цілком – уже ні.

Ні відчуття, ні розуміння.
Ні знань, ні дум – лиш запустіння.

Ні жити, ні вмерти.
Ні мети, ні потреби.

Нічого не треба.
Нічого.
Дехто

вітру невидимий порух
траву і листя тягне вгору
збиває зграю товстих мух
і не питає про покору
бо
тільки вітер крутить світом
або навіть кількома
його вважають егоїстом
вбити хочуть не дарма
бо
тільки вітер крутить світом
і нема йому ярма
відірвать шмат за шматком
і нехай мучить тюрьма
…
вітру невидимий порух
останній порух вгору
стихаючий, слабкий дух
в тиху, осінню пору
Дехто

Тільки стояча вода розцвітає,
от тільки в ній зав’язне нога.
Повільно поглине, стрімко зростає
бажання піти до квіткового дна.

Тільки в стоячій воді зеленіє
так гарно і зручно тіло людини.
Тихо утішить, турботливо вкриє
жива вода, що чистіше дитини.

Тільки стояча вода напуває
тих, хто заблукав у долині.
Беззвучно гниє, смердюче чвакає
тіло в болоті.
Дехто

Якось в липні,рано зранку
Отримав я гуманітарку
Три шоколадки,два кіло рису
Банку вареного ірису

Ще були там ананаси ,наче непогано
З’їв дві банки в одне рило ,не наївся мало
Наварив картоплі , з оселедцем з’їв
Розірвало клапан,до унітазу не добіг

Олександр

Рано в ранці,все забито
всі маршрутки ,як корито
Старий спрінтер підїзжає
Хлопець двері відкриває

Все забито,місць немає
У салоні щось воняє
Перегар на всю маршрутку
У когось воняє куртка

Хтось напевно підвальнув
страшний сморіт,нічого не збагну

Олександр

Як же мені бути зараз?
Чи просто не зважати?
До себе мене кличеш ти
Я теж хочу до тебе зайти

Але дуже соромно мені
у мене дірка на мотні
Дуже я тебе люблю
але сьогодні не зайду
Олександр

Мій сусід і його пес
якісь дуже дивні
Кричить на пса,б’є раз в годину
Як шкода мені тварину

Ось сьогодні,б’є собаку
за те,що той наклав на лавку
Це безжальне побиття
і на їх лавку наклав я
Олександр

В душі у кожного із нас
Були думки уже не раз
Навіщо я родився тут
І який дали мені маршрут

Звідкіля життя прийшло
І як довго сюди йшло
З яких просторів і світів
І де начало всіх життів

Як я маю тут прожити
Мабуть маю щось зробити
Якщо я тут, то це вже знак
Що живу не просто так

В цьому просторі буття
Не дарма ж родився я
Ми з тобою як піщинка
Не значна, але частинка

І ми приносимо в цей світ
Кожен з нас окремий слід
Не сумуй що із-за турбот
Не досягнув крутих висот

Тебе Всевишній тут створив
Щоб ти і інших заводив
І десь тихеньким силуетом
Ти пройдеш поряд з поетом

І щоб від образа твого
Ти би змусила його
Написати вірш чудовий
Який би потім став відомий

Про незнайомку із села
Що його з розуму звела
І про його хороші згадки
Читати будуть ще нащадки

І щоб художник тет а тет
Намалював би твій портрет
І скрізь віки твоїй красі
Лиш насолоджувалися всі

Монну Лізу теж ніхто не знав
Коли її Да Вінчі малював
Але скрізь століття, світ цілий
Її не бачив лиш сліпий

І не важливо хто ти є
Поет, Лікар, Конферансьє
Скажи гордо я людина
Світу нашого частина

І по правилам творця
Йдемо до самого кінця
І кожен вибравши свій хід
Свій залишить в світі слід

Ігор Лівак

12.01.2025. 1054-й день війни

Я дякую Долі, що сином багата,
Я дякую Богу – він з нами завжди,
Ми маємо силу і віру потужну,
Щоб наша країна все ж вийшла з пітьми.

Ми разом підтримуєм нашу країну,
Хоча і на різних гарячих фронтах,
Зате усвідомлюєм повною мірою,
Вже скоро закінчиться клята війна.

Що коїться в світі? – Нема розуміння.
Він з глузду зійшов і у прірву летить,
Негайно за розум всім взятися треба,
Щоб в світі сьогодні не скоїть біди.

Причина всьому -це все гроші та влада,
Безкарна можливість вчиняти терор,
А ті, що все ж можуть завадити цьому,
Згоди не мають на твердую волю.

Нашій країні сьогодні не легко,
Як леви ми б’ємось, щоб жити у ній,
Підтримувать нас обіцяли партнери,
Та жар їх сердець терорист остудив…

І все ж таки вистоять нам усім треба,
Бо іншого шляху не маємо ми,
Борімося всі! За родину! За хату!
І вижити й жити на рідній землі!
Галина Корольова