Наодинці із собою так важливо бути,
Ти про себе маєш турбуватись – не забути.
Та ніхто не вартий сліз твоїх,
Не втрачай себе, бо то є гріх.

Ти гідна кращого, повір
І жоден звір, ніякий звір
Не затуманить розум твій.
У тебе вийде все обов’язково.
Ти загадкова, буде все казково!

06.12.2022
Івушка Моргентал

Ой рідне нене, Україно
Плачу й промовляю я:
За що отримала ти болі?
За що зруйновані покої?
За що отой солдат убитий?
Оте маля що вчора народилось..
Оті жінки, з них познущались!

Ми їх ненавидимо всі
Отих сволот, що в лютому прийшли
На чужі землі захітати і мирних жителів вбивати .
Не буде пухом їм земля і бумерангом зло вернеться
Тож знайте це і правда буде
Лише на нашій стороні.

02.06.2022
Івушка Моргентал

А тиша ніжністю віє,
Не хибно, а все-таки гріє
Хотілось пізнати , почути
Й тривоги ураз всі згорнути.

Та тиша таки заспокоїть,
І лагідно рани загоїть.
Мрії, надії розбудить
Весну у душі пробудить.

І раптом відчується диво
Сердечко заб’ється живо.
Та в тиші знайду я спокій. Спокій?
Відчуй, він такий глибокий.

Хай мить ця, ще довго триває
Душа невпинно співає.
В обіймах тиші я знову
Знайду своє щастя нове.

21.09.2024
Івушка Моргентал

Ти мій страх я бачу з далека
Ти наближається, дивишся мені у очі
Навіщо ти тут якщо тебе поглинає тьма
Чекаючи на мене як холодний вбивця
Мов тінь,що підкрадається без сліду
Твій шепіт пронизує мене,мов ніж у серце
В темряві яблуневий цвіт,хочу світла але його нема
Серце б’ється мов годинник.В полоні страху я сама
finik

Тот «Ты» в которого глаза горели, помнишь?
А я ведь помню, потому что в них смотрела
Я всматривалась сильно, настолько сильно что влюбилась
Ох уж эти глаза, они так много говорили..

А в один миг они погасли, настолько сильно
Я поняла что больше никогда не смогу их зажечь
Наверное слов предостаточно, вам больше видно
Но последнее скажу-…
Me

Старий столик, у якого під обломною ніжкою лежать дві-три старі газети. Декілька дірок від куль у стіні, що ще міцно стоїть. Горня з чорною кавою.
І ми. Точно щось більше, ніж незнайомці. Нібито друзі, але не коханці. А може, і останні. Я ще точно не знаю. Можливо, й то друзі найкращі. Але хіба ті цілуються не по п’яні? Можливо, коханці, що жадають любові. Але хіба ті тримають один одного у френдзоні?
Точно не ніщо. Скоріше всього друзі. Можливо, коханці. Я ще досі не знаю, що ходить між нами.
Випадкові дотики, ніжні обійми і голосний сміх ночами на зупинках. І коли постає питання в повітрі: "То хто ви двоє: друзі чи більше?" — з’являється зустріч очима. І в них чітко видно бажання чогось набагато більшого.
Точно не незнайомці. Можливо, друзі. Здається, коханці. Іскра, що панує. Обійми, торкання і трохи сварок. Але все проходить. І знову пристрасне бажання.
Одне житло, одна ковдра на двох і одна пательня, на якій і так ніхто не готує обіди. Погляди, що все більше йдуть косо, додають усе більше аргументів у сварки. І ось, остання ниточка: знову ревнощі без причини, і хтось ночує не в спільному домі, але у більш коханої людини.
Точно не коханці. Імовірно, не друзі. Скоріше всього незнайомці.
Ще досі старий столик із газетами під ніжкою, дірки від куль на стіні, одне горня кофеїну. Але все ще витає у повітрі питання:
"Хто ми один одному: коханці, друзі чи незнайомці-зрадливі?"

Крокодил

Схилила верба
Коси над водою,
До самого долу…
Стелиться верба
Є у світі доля –
Бути сиротою,
Є у світі доля –
Сльози та журба…

Бавиться вербою
Вітер над водою,
І не знає спокою
Широка ріка.
Жити над водою,
Бути сиротою
Випала їй доля –
Доля така…

Нема і не буде
Спокою у світі,
Мабуть не буває
Його на землі…
Може там у небі
Щастям оповиті,
Коли відлітають
Клином журавлі.

Ось і промайнуло
Літечко зелене,
Вже спішить, сідає
Сонце за поля,
Літечко привітне,
Лагідне, веселе,
Осінь замикає
Ключем журавля.

Листя пожовтіле
Висне над водою,
В останню хвилину
По світу летить,
Це нестримна осінь
Красою золотою
Знову тихо плаче,
Плаче і мовчить…

Леонід Дідусенко. 2022р
Леонід