Ти малюєш серце з квітами,
В загубленому просторі я шукаю себе.
З малюнками нікуди не подітими,
У цьому небутті я знаходжу тебе.

Пам’ятаєш наш шлях?
Нашу довгу дорогу вкриту пітьмою?
Я залишусь тут в цих віках,
Щоб більше не знати, що станеться з тобою.

З малюнками нікуди не подітими,
Я прийду і скажу: "все гаразд".
Коли темрява зіпсує нас бажаннями укритими,
Настане час і нас охопить маразм.

У твоїх страшних кошмарах —
Я хочу, щоб ти згадав ким ти є.
Із зав’язаними очима літай як у хмарах.
Не забувай хто ти є.

Намалюємо квіти на наших шрамах,
Пройдемося пензлем по засохлим стежках.
Наче мелодія серця незламна —
Охопимо в обійми цей страх.

В загубленому просторі,
Запам’ятаємо наше серцебиття.
Розчинемося в найтеплішому вечорі.
Майнемо в небуття під назвою —життя.
Daris

Можливо, лишити себе і не зможу саму.
Так полюблю тоді літо, осінь, зиму і весну.
Полюблю не м‘ягке шовкове волосся,
А літневого поля жовте колосся.
Полюблю ромашки, кульбаби, тепло,
Не сміх і обійми, а пташки крило.
Полюблю безкрає блакитне небо,
Що покриває моє полотно.
Полюблю трави, бджоли, мед і комах,
Просто злечу в уяві, як птах.
Полюблю не голос, а тишину лісу,
Не тіло, а форму дерев, та не бійся!
Можливо, лишити тебе не зможу саму,
І скуриш сигарету ти й не одну.
Я все одно полюблю осінній дощ, сирість і листву,
Барви дерев і каву, щоранку,
Яку вип’ємо з тобою на ґанку.
Не швидкість ніг, а стук годинника на стіні,
З надією будем чекати наступні дні.
Лиш би не бути з собою на самоті.
Можливо, лишити себе не зможу саму,
Тоді лиш би відчути сніжинку одну.
Холод, мороз і зорі на небі,
Не твій холодний погляд, а завірюхи великі й шалені.
Гори снігу, санки, ялинки,
Лиш би не чути твого серця зупинки.
Тепле какао з молоком і зефіром
І під ковдрою спати, не дивитись ефіри.
Лиш би відчути знову те саме,
Замість питання "що є між нами?"
Просто заснути й не попасти в кайдани.
Можливо, лишити себе з тобою не зможу саму,
Так полюблю таєння снігу, цвіт і весну.
Лиш би не посмішку твою,
Полюблю перші квіти і буду радіти.
Знаєш, та мені уже все одно:
Любити мені тебе чи себе,
Бо настане літо, а за ним осінь і зима.
І лиш коли тебе лишу з собою я,
В душі знову розцвіте кохана весна…
Daris

Ти там був я пам’ятаю!
В моїх снах, моїх бажаннях,
В моїх віршах, моїх стражданнях.
В реальності —тебе не знаю!
В снах заруку ти тримав.
В реальності — мене не знав!
Ти там був я пам’ятаю!
В кімнаті тихій по бажанню.
Проходила рука як по кольоссю,
По твоєму чорному волоссю.
Бігли коридорами,
Падали від втоми,
Забуваючи хто ми.
В руці моїй — рука твоя.
Ти там був! А тут нема…
Чи така доля вже моя?
Що ти зі мною лиш в бажаннях —
Моє заборонене кохання…
Daris

Літній ранок біля моря
Крики чайок, шум прибою
Легенький бриз кругом літає
Морські хвилі наздоганяє

Відпочиваю я на пляжі
Дивовижні ці пейзажі
Щастя, радість, лиш кругом
Ми всі окутані теплом

Відчуття ці неймовірні
Поряд друзі мої вірні
Сік, коктейлі, тільки сміх
Всі танцювали для утіх

І в одну мить все закінчилось
Я зрозумів що це приснилось
Я б віддав і весь мільйон
Щоб повернутись у цей сон

Ігор Лівак

Скільки жити мені залишилось?
Скільки мук мені пережити ще треба?
Скільки років пройшло, й сліду не лишило?
Скільки років мине у вічності неба?

Скільки вод упаде безкрайніє море?
Скільки сонця тепла укутає землю?
Скільки радості й щастя ми проміняли на горе?
Скільки розум туманиться — і я знову на скелі.

До тих пір це буде тривати,
До тих пір ми лічимо дні,
Аж до поки сумніви не зруйнувати —
Що скрива одну істину
"ми кохаєм, тільки раз у житті"
Софія Ткачук

Дитинство далеке може,я не хочу прощатись з тобою а ти вже у минулому е і знаходишся десь за моєю спиною.ти не було єдине ніколи,було добре ти було й зле,ти початок життєвої школи і навчання твоє немале.ти б навчило мене добре жити аби я пильніше дививсь уперід,віконце науки б зумів відчинити,засвітився б і мій індивід.та майбутнім в дитинстві не турбувався,жив я сьогодняшнім днем як всі діти я бігав та грався й не розумів,що я грався з вогнем.моі очі наївно світились,я вважав що в житті легко й просто,мої руки нічому не вчились я вважав що всього в мене вдосталь але глибоко я помилявся,а в минуле нема вороття і в становищах я опинявся,що не здатні гідно зустріти життя.а от у дитинстві чудово жилося,у дитинстві не знаєш великих проблем і навіть якщо щось зтряслося,то було із щасливим кінцем,дитинство минуле моє,я не хочу прощатись з тобою ,але час лиш ходи додає й забирає мене за собою.
Андрій пастух

Де б не літав ти в далині,
Пам’ятаєш удома дні.
Миті дитинства шалені,
Світлі часи довоєнні.

Мурахи по тілу від сьогоденняч
Я вже не спробую бабусі варення,
Не прокачусь у парку на гойдалці,
Не пробіжусь вздовж рідної вулиці.
Не кину м’яч сусідам через паркан,
Не розіллю чай із цукром на диван,
Не розіб’ю вже на сходах колінку,
Не попаду сніжком у рідну шибку.

Миті дитинства круті й безтурботні,
Серце й душа були завжди назовні.
Коли літати могла вільно в казках,
Коли жила у кількох різних світах.

Щастя такого я уже не здобуду,
Я ніколи в житті це не забуду!
Поле пшениці десь біля Херсону,
Печеру біля Бахмуту солону,
Січ козацьку й корабль у Запоріжжі,
Пікнік на Каховському узбережжі.
Неприступні зелені схили Карпат,
І Хом’яка, і Говерлу, і Драгобрат.

Все що минуло, вже не вернеш,
Вже не побачиш, не попадеш.
Лишаються спогади тільки.
Дитинство єдине навіки!
Цінуй кожну радісну мить,
Бо час… так швидко летить.
Щетиніна Дар’я

Що відчувати,
Коли живеш в невідомості?
Як навіки не стати,
Коли нема послідовності?
Коли світ це дорослі,
А ти в ньому дитина.
Коли стіни поросли
Чорним камінням.

Йдуть роки, а я пам’ятаю
День, який пахнув як борщовик.
Я – не газонокосарка, але здолаю,
І буде чути прнизливий скрик.

Все жахливе здолаю,
Та чи себе збережу?
Щетиніна Дар’я

Навіщо в обіймах слова?
Достатньо просто тримати.
Це гармонія як ніч і сова,
Вистачить просто мовчати.
Години біжать – це їх справа,
А нам нема куди поспішати.
Хай повільно розкриється мальва.

Мінімум двадцять секунд,
Тримай, не відпускай.
Грай повільно етюд,
Не спіши, почекай…

Щетиніна Дар’я