Мрія здійснилась,
Щира і вільна.
А ти усміхайся,
Сильна і ніжна.
Є час для сліз
І для істерик,
Але не має злість
Зламати метелика.

Хай всі впадуть – залишишся ти.
Нема перешкод на шляху до мети.
Нікого нема, але ти завжди є.
Плече інших хитке, твоє не впаде!
Щетиніна Дар’я

"Цей вантаж заважкий", –
Завжди можеш сказати.
"А ось цей залегкий
Та з ним мені класно".
Що із цього обрати –
Вирішуєш ти.
Роби все для своєї мети.

Ніколи не легко,
Та знай собі ціну.
Коли немає натхнення,
Завжди є дисципліна.
Щетиніна Дар’я

Сходить світанок, загляда у вікно.
Небо те саме, але не воно.
Пташки пісню співають,
Але в ноти не попадають.
Почорніли стіни будинку,
Стерлися ті кольори.
Я дивлюсь між дверима в щілинку,
А там все давно поїли щури.

Сходи безмежні вгору ведуть,
Усі безсилі вниз упадуть.
Хтось розумніший скористається ліфтом,
Потім летітиме із першим вітром.

Сонечко вранці гріє вікно,
На стіни зайчиків відбиває воно.
Ти як не вдома, мов чужий гість.
Зробиш ще крок і хтось тебе з’їсть.
Я прокидаюсь, це лише сон,
Це все брехня, беру телефон.
Але по щоці покотилась сльоза
Того, що було, вже більше нема.
Щетиніна Дар’я

Ти заплуталась в свої вітрилах,
Ти не злітаєш на сильних крилах.
Ти шукаєш – не можеш знайти
Шлях свій, щоб дійти до мети.
Сльоза пвільно пливе по щоці,
Ти ледь триаєш себе у руці.
Витиратєш очі сумні
І відчуваєш себе як на дні.

Ти вмираєш, але оживаєш,
Нових рим не знаходиш ніде.
Зайве все відкидаєш,
Ти береш і твориш нове

Ти збери свої сили в кулак,
Стань сильніше за вітер.
Крила розправ, на увесь змах,
Придуши повстання літер.
Скелі розбий на дні свого серця
Віднайди свою глибину.
Бо ти з тих, хто завжди б’ється,
Ти будуєш стіну кам’яну.

Не боїшся болю та втрат,
Летиш крізь вогонь, немов зорепад
Ти завжди йдеш до кінця,
Бо в тобі палає незламна весна.
Щетиніна Дар’я

Тебе немає поруч, ти в кружечку телеграм.
За твоє повідомлення, що хочеш віддам.
Ти десь далеко, наче тінь у вікні.
Занадто довгі й порожні без тебе ці дні.
Бачу тебе лиш на площині свого екрану.
Ти, мов подорожник, загоюєш рану.
А коли ти мовчиш, я гублю себе,
Жахливі думки вбивають мене.
Може щось сталось. Та чому ти мовчиш?
Може спитаєш: "Чому ти тремтиш?"

Просто будь поруч, мені більше не треба.
Бо я лиш з тобою злечу аж до неба.
Я всі зірки воєдине для тебе зберу
І з них найкращу для тебе зроблю.
Щетиніна Дар’я

Моє розуміння вбиває цей песимізм,
Я не знаю, що завтра, чи буду жива?
Як встояти, не віддатись рукам нічиїм,
Щоби псня не повторилась, а стала нова?
Я чесно не знаю із ким поділитися
Тим, що мучить серце моє щодня.
Я нічого не бачу, але треба битися,
Хай там як, достою до кінця .

Досить мінору, життя кольорове,
Але хтось вкрав усі кольори.
Та усе сіре – лише тимчасове,
Настане день – зацвітуть явори.

Щетиніна Дар’я

Наче все добре, повітря спокійне.
Але вуха щось коле й гризе.
Думки стають гострі й невпинні,
Біль на серце щось невпинно несе.
Це не вкладається у голові,
Думки будують нейронні зв’язки.
Хай там як, а поруч свої.
Може зняти з серця замки?

Новини вже добивають,
Події сильно лякають.
Хто сьогодення врятує,
Коли сила Всесвітня лютує?
Поле велике із прапорів,
Життям і кров’ю облитих.
В мене немає слів,
Ніхто не верне всіх життів…

Щетиніна Дар’я

Сьогодні страждаю, завтра буде норм.
Щоб там не було, все буде ок.
Не завжди сонце, іноді шторм,
Тож спокій твій трішечки змок.
Так, зриватись – природньо,
А ридати – допомагає.
Головне, щоб не було самотньо.
Знай, все здолаєш!

Але не злись на людину,
Яка цього не заслужила.
Не чіпай невинну тваринку,
Вона нічого тобі не зробила.

Все розумію треба триматись.
Так, нехай, природньо зірватись.
Виплач всю злість, лиши добро,
Тоді точно не має шансів все зло.

Щетиніна Дар’я

Чи я ще відчуваю?
Єдине питання.
Хоч я вмираю,
Не чую зітхання

Як все це винести?
Як із цим жити?
Мені просто страшно,
Бо сил вже не стало.

Хочу кричати,
Позбутися страху.
Хочу ридати,
Не збитися з шляху.

Щетиніна Дар’я

Все життя марафон
Із постійних лавин.
На початку лиш фон
Для майбутніх картин.

Зупинися на мить,
Озирнися навколо.
Десь хтось летить,
Не чекай ти нікого.
Як тут не старатись,
Світло не обігнати.
Але поки не здалась,
Зроби все, щоб здолати!

Можеш лежати й стогнати,
Можеш робити собі клеймо.
Можеш сидіти, ґав рахувати,
А можеш розбити уявне ярмо.

Світ – це ями й горби на дорозі,
Треба платити життям перемозі.

Щетиніна Дар’я