Все життя марафон
Із постійних лавин.
На початку лиш фон
Для майбутніх картин.

Зупинися на мить,
Озирнися навколо.
Десь хтось летить,
Не чекай ти нікого.
Як тут не старатись,
Світло не обігнати.
Але поки не здалась,
Зроби все, щоб здолати!

Можеш лежати й стогнати,
Можеш робити собі клеймо.
Можеш сидіти, ґав рахувати,
А можеш розбити уявне ярмо.

Світ – це ями й горби на дорозі,
Треба платити життям перемозі.

Щетиніна Дар’я

В мене слова не лягають в рядки,
Важко знайти до них риму.
Важко й дитині, коли батьки
Не завжди розуміють дитину.
Так, я зривалась, я була нестерпна,
Я перегинала, була неправа.
Ти була поруч, хоч ображалась,
Але допомогти намагалась, змогла.
Я не могла говорити про почуття,
Ховала страх за замками і снами.
Дякую, ти відкрила це відчуття,
Залишила мене без страху і рани.

Тану в обіймах я ніжних, твоїх.
Першим в житті я почула твій сміх.
Кожен момент із тобою лювлю,
Сотні разів я казала і скажу ще "люблю".
Щетиніна Дар’я

Все в світі баланс,
Його треба тримати.
Хоч малий дисонанс,
І вже не встояти.

Часом так важко,
Аж не подолати.
Нічого не гладко,
Треба повстати.

Хай летять під ноги дерева,
Хай кричать всі: "Оце все не треба!"
Знай, не вб’є гадюка дикого лева,
Будуть всі на землі, а ти біля неба!

Щетиніна Дар’я

Увесь світ до чортів,
Тільки ти сильна!
Вирій пташок злетів,
Одна лише дивна.

Небо сховалось
За чорними хмарами.
Шрами зостались
Зроблені барвами.

Щоби не було,
Ти завжди будеш.
Що би не чула,
Ти все здобудеш.
Щетиніна Дар’я

Знай, після дощу вийде сонце,
Пройде тепло крізь віконце.
Світитиме знову яскраво,
І не буде в повітрі так мляво.

Грім, блискавка, вітру порив.
Світ ламав тебе, але не зміг.
Там де дощ по вікнах бив,
У калюжах усе потопив.

Повінь здійнялась,
З миває усе,
А вона не зламалась,
Незважаючи на це.
Не захлинулась водою,
Бо вона не слабка.
Я пишаюсь тобою,
Бо ти сильна така!

Щетиніна Дар’я

Цей вечір удома, вечір удома.
І ти несвідомо, ти несвідомо.
Летиш у далечінь, туди
Де від болі і страху лиш тінь

Бачиш небо рідного дому
Забуваєш всю денну втому
Сильний вітер весняний
Світлий ранок туманний

Вже вечоріє, весна знов приходить.
Тепло й чарівність із розуму зводить.
Вільно в повітрі та дихати легше.
Спогад приходить, як було раніше.
Думками я знов у мирному домі,
Тут забуваю усі страхи свої.
Міцні обійми – ніжні та рідні.
Та ми вже не ті, ми нові, інші!

Фари блищать на широкій дорозі.
Ти там як миша посеред колосся.
Вітер потужний колише волосся.
Зараз весна, не скоро вже осінь.
Щетиніна Дар’я

Це кров’ю облитий армагедон,
Лицарі стійко тримають кордон.
Засліпив блиск від зелених мечей,
Та хто поверне загиблих людей.
Очі давно на мокрому місці
Після нових прильотів у місті.
Побиті міста- символ реалій,
Нема людей- поле білих конвалій…
Щетиніна Дар’я

Сходять сніги,
Холод вщухає.
Спомин біди
Не відступає.

Хоч на вулиці тепло,
Але в серці мороз.
Не дзвенить джерело,
Бо невтішний прогноз.
Щетиніна Дар’я

Часом вмираю і оживаю,
З очей сльози сірі стираю,
Волю всю свою стискаю в кулак,
Та чому ж щось зі мною не так?

Очі в сльозах,
В погляді біль,
Шрами в словах,
А в ранах сіль.
Я не хочу цього.
І за що це мені?
Я не втрачу свого,
Не впаду увісні.
Та я встану знову-
Я встану з колін,
Розправлю крила,
І в небо злечу

Так, я не з металу
І я не залізна.
Не піддамся васалу,
Бо з ним мені тісно.
Я тут людина, я так живу,
В своїх думках постійно пливу.
І тепер я вже зовсім не я,
Я нарешті стала собою.
Світи мені шлях, доле моя!
Я не закінчу пісню свою!

Знов у темноті я сам-на-сам,
Та в житті не піддамся страхам!
Випадаю, шукаю й гублюсь,
Але ніколи я не здаюсь!

Щетиніна Дар’я

Вітер виє і хвилі приносить,
Човни гойдає у своїх обіймах.
Вітер стогне, холод приносить,
Людей забирає в море невинних.
Тих, хто хотів цей світ дослідити,
Тих, хто хотів все в житті знати,
Тих, хто хотів знайти всі маяки,
Тих, хто хотів, та не брали у моряки!

Скелі прибій розбиває, як скло!
Ти не згадаєш, кого унесло,
А як згадаєш, підеш за ними,
Але море розірве вітрила.

Десь у тумані стоять маяки,
Світло приносять їм моряки,
Та не всі допливають туди
У незнані, невідкриті світи!
Та ті, кого хвилі не донесли
Стали маяками навіки вони,
Стали героями, а може й ні,
Стали легендами, а може й ні,
Стали відомими дуже вони,
Але хотіли вони того чи ні?
Щетиніна Дар’я