Нам досить сил, щоб подолати
все те, що тягне нас униз.
Не треба зброї, автоматів —
нам треба далі від брехні.

Від рабства, страху і пітьми,
від тиші, десь там, нагорі.
Нам вистачить слів, усе щоб сказати,
нам вистачить правди, щоб те зруйнувати.

Збудоване тими, хто хоче мовчання,
збудоване тими, хто не сіє єднання.
Ми станемо разом, нам більше не впасти,
бо воля міцніша страхів і страждання.
Олійник Максим

Два кохання,
дві сиві долі.
Почуття під замком,
у неволі.
Тихим вечором
скрипне завіса.
Світло як зрада,
порядність до біса.
Там,за межею,
чекає кохання.
Я нишком до нього,
до самого рання.
Так солодко пахне
трава з лободою!
Палаємо разом,
в цім пеклі, з тобою.
Зірку кохання
нічим не згасити.
Ось так, крадучись,
ми будемо жити.
Запахом цвіту,
як ніжна пір’їна,
я падаю тихо
на твої коліна.

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Я знаю, ще прийде весна,
Коли розквітнуть квіти.
Коли забудеться зима,
І прийде час радіти.
Ти так багато вже будеш,
Згадати стане важко.
І світ без тебе розцвіте,
Бо він є справжня казка.

А пам’ятаєш, як дорогою життя,
Я волочила два поранених крила.
Ти поруч але руку не подав,
Мовчав.

А знаєш, ще прийде любов,
Вона приходить коли кличуть,
Коли прощають всю вину,
Коли прощеним зла не зичуть.
А я піду від тебе в ніч,
Тривожать зорі мою душу.
Ось навіть вітер ніби стих,
Прощай, бо я іти вже мушу.

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Смертельна хвороба?
Назву її Соня
Отрута що манить,
Безжально вбиває
Туманить твій мозок
І серце ламає
Воно не вмирає
Воно лиш кохає

Кохає щосили і як тільки може
Воно оту пташку забути не хоче
Воно хоче жити, палати, любити
В карії очі дивитись щоночі
За руки триматися аж до несхочу
Співати, бажати і сильно кохати!

Вона мов вогонь, обпікає щоночі
Та я не боюся, бо бачу ті очі
Вона мов отрута пронизує душу
Та серце мовчати ніяк не примушу

P.S Цей вірш я написав кілька місяців тому, про дівчину яка мені подобалась, зараз вирішив опублікувати) Я до цього ніколи не писав, тому дуже суворо не оцінюйте:)

Cергій

Як часто ми неправду говорили?
Без сорому, у очі, майже всім.
З брехні ми світ свій весь створили,
Щасливо живучі у нім.
Але ж собі нам не збрехати,
Не приховати правди гіркоти.
Ховаючись у металеві лати,
Ми маємо себе у них знайти.
Лишившись наодинці із собою,
Не довіряючи нікому таємниць,
Не можемо знайти свого покою,
Покинути тісних своїх темниць.
Де ґрати зковані з неправди,
А стіни – межі розуму тісні.
Де маємо в мовчанку грати,
Співати лиш диявола пісні.
Владислав Онопрієнко

Двадцять четверте…….
То був початок,
Штанів потертих,
Пошук води ковток.
Пізнання страху,
Відчуття його по шкірі,
Залишки ракети на даху,
Ми мішенню стали в тирі.
Садочок перший постраждав,
Десять хвилин…..
Дитячої крові зажадав,
Не бачила таких тварин.
Звук сирени-пронизає мозок,
Аж вуха хочеться стулить,
Швидко стулити писок,
Від болю,щоб не закричать.
До магазину біжимо….
Хліб ,вода та цукор,
Господи,що ще?
Сирена знову в рупор,
В укриття хутчіше,
Дітей хапай та
Швидше, швидше,швидше.
І треба тихо – не волай.
А потім крик і сльози,
Істерика та біль,
Родинні теплі фрази,
Зможуть втихомирить.
Хтось не встиг
І не добіг,
Триває так і досі,
Лишаємося босі.
Надіє є, вона не згасла,
Не догоріла свічка молитов,
Залізом в серці стала,
Від ворогів міцним щитом!
Омельяненко Ю.О.
24 лютого 2025р.
Юлія Омельяненко

Двері відчиняються,
Бачу ти прийшов.
-Може щось важливе,
Загубив, знайшов?
Тихо каже:»Мила,
Я тебе знайшов,
Я тебе кохаю,
Ось я і прийшов»
Подивлюсь з усмішкою,
А в думках – та хай.
Самотність так стомлює,
-Заходи, лягай.
А на ранок тихо так,
Вийшов і пішов…
Думаю, що втратив
Більше ніж знайшов..)))

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Домовлялись двоє…
дим сигарет.
І здавалось вспітнів навіть
на стіні портрет.
За дверми в очікуванні,
нічною порою,
В чорному вбрані
жіночка з косою.
Домовлялись двоє,
слова – круговерть.
І все більше відчувалась
у повітрі смерть.
Домовлялись двоє,
розмитий сюжет…
А поставив крапку,
в руці пістолет.

За допомогою доброго слова і пістолета ви можете
добитися набагато більше, ніж тільки одним добрим
словом.
АЛЬ КАПОНЕ.

(факти з історії)
ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Допоможу тобі!.. ти це чуєш?
Промовчу, слово зле не скажу.
Буду слухати, буду втішати,
Я тобі дивний сад покажу.
Я тебе своїм серцем зігрію,
Я дістану тебе з глибини,
Ризикуючи, хочеш порву я
Чорну сітку твоєї вини.
Поле квітів і тиху долину
Розстелю по під ноги твої
Будеш спати , а в раню годину
Замовчать у садах солов’ї.
Все що хочеш, любі забаганки
Будеш мати в житті досхочу…
……………………………………..
Так хотіла сказати , натомість
Ти ідеш…а я тихо мовчу….

ЛАРИСА ЗАКІЄВА

Дорогами Київа,
так ніби Раєм!
Щасливі з тобою
гуляєм.
Ти вкрав моє серце,
дякую.
Стало все не важливо,
однаково.

Ти поруч,
і все так чудово!
Затягнуті рани…
Я маю для щастя
-тебе!
А Київ – каштани.
ЛАРИСА ЗАКІЄВА