Він — сонячна плямка у вигляді кола,
Лиш маленька рижулька, що смалко мурчить.
Пунш — кошенятко, таємнича натура,
Що в простоті дарує дива.

Його лапки легенькі, як листя в польоті,
Його гра — то хаос в найкращій роботі.
Сховався під стіл – дивацтво, тай годі,
Та мордаська чомусь постійно в болоті.

Він любить усе, а здебільшого Лізу,
Що завжди годує, ніжно цілує,
Деколи мучить, інколи миє,
Та дає дозвіл буянить рудій цій дитині.

Але наймиліший Пуншик тоді,
Коли мирно дрімає в долонях людських.
Тоді все навколо здається простим,
А час зупиняється разом із ним.

Пунш — це нагадування про маленьке,
Що може зігріти серце легенько.
І хай він дрібненький, а світ ще великий,
Та імпакту він вносить як дядько великий!

Богдан Наскальний

І час ніби спинився,
І всесвіт став таким малим.
Я ніби загублена дитина
Сиджу у колі днів.

Все змінює одна хвилина
У тиші на самоті.
Все змінює одна людина,
Що створює ті самі дні.

Подихом моєї , твоєї душі ,
Кругообігом слів у голові ,
Складаються ці незрозумілі вірші.
Віриш ти мені чи ні?

Все починається з двох поглядів
Пробираючих у ночі
Записуючи одне одного в думки

А.Дмитро

Ти нагадала мені море.

То спокійна, то нестримна.
Не піддана контролю,
Вільна .

Всередині зіткана з болю.
А зовні?
А зовні чарівна.

Ти нагадала мені море.

Море емоцій нестримних,
Радієш, як мала дитина.
Безліч думок неспинних.
Дивуєш щохвилини .

Захоплюючи з першого погляду,
не даєш зробити подиху,
даруючи відчуття спокою…
А.Дмитро

Я в бездну втомлена кричати!
Лиш відлуння слів, охоплює мене, даремно
Залиш мене у тім кутку мовчати,
Із думками наодинці, з якими моторошно й темно.

Втрачаю глузд здоровий, безупинно
Коли в оманливий перший промінь пірнаю
Охоча теплотою зігріти душу, невпинно
Натомість, з палаючим серцем змерзаю.

Хочу, щоб біль ковтати сенсу не було
Як це було щоденно, із приходом сонця.
Щоб повернути спрагу до життя мого,
Щоб аромати літа линули у віконце.
10.02.2025 / 00:33

Анастасія Мізера

Думки наче хмари витають заповнюючи синю блакить. Біль з душі забирають, хочаб на хвилиночку, хочаб на мить. Їм я можу сказати що всередині в мене болить, з ними я можу мовчати поки свічка в кімнаті горить. Поки страсний вогонь догорає мовчання спокутує гріх, вітер мов вовк завиває на скелях сірих, гірських. Тіні у обрисах грають по склу із розбитих дзеркал, дорогу собі викладають щоб не бачити більше почвар. Очі правду ховають ніби під дією чар, вуста від мовчання згорають, терпіння вбиває нажаль! Які би думки не бували, якими і будуть іще, вони нас усіх поривають туди куди вітер несе. Туди де проблеми немає, туди де завжди тишина, дорогу туди не всі знають, дорога туди лиш одна. Дорога де зорі погасші, дорога з розбитого скла, дорога що виклали тіні поки горіла свіча…

Юлія

Не співчувай мені ніколи, адже болю мого не знаєш. Не кажи мені що я самотня, допоки добре мене не пізнаєш. Не лізь в душу мені без причини і в очі мені не дивись. Не кажи що брехати не будеш, а як кажеш то вже зарічись. Не каліч моє зранене серце, яке б’ють немов батогом. А раніше я ж вміла літати, а зараз це немов страшний сон. Сон де мене вже зламали, сон де я падаю вниз, сон де ніколи не буде, де не буде як було колись.
Юлія

Не зраджуйте людей ніколи! Не лізьте в душу в очі не брешіть! Не говоріть всім про свої проблеми, а знайте краще промовчіть. Не говоріть що наболіло бо зроблять боляче іще. Останнім часом люди як тварини і б’ють туди де вже давно пече…💔
Юлія