А чи живемо ми ,чи є майБутнє?Пита малеча в нас щодня.Чому батьки наші відсутні?Чому здригається-земля?

Чому багато діток плаче?Чому в повітрі сірий пил?Чому немає вже солдата,Що українське все любив?

Батьки – завжди з нами у серці…Земля — то дощ хоче іти…Надворі пил уже розвіявсяЙ немає шансу вже піти…

Немає шансу, бо стоять соколи’,Забувши про солодкий сонТримають українськії кордониА їх тримає полігон..

ГАМУЮЧи ТОЙ біль у скронях…Стримуючи сльози й піт.Та у розпечених долоняхТРИМАЮТЬ ВЕСЬ НАШ УКРАЇНСЬКИЙ РІД!
Дембіцька Ірина

А чи живемо ми ,чи є майБутнє?Пита малеча в нас щодня.Чому батьки наші відсутні?Чому здригається-земля?

Чому багато діток плаче?Чому в повітрі сірий пил?Чому немає вже солдата,Що українське все любив?

Батьки – завжди з нами у серці…Земля — то дощ хоче іти…Надворі пил уже розвіявсяЙ немає шансу вже піти…

Немає шансу, бо стоять соколи’,Забувши про солодкий сонТримають українськії кордониА їх тримає полігон..

ГАМУЮЧи ТОЙ біль у скронях…Стримуючи сльози й піт.Та у розпечених долоняхТРИМАЮТЬ ВЕСЬ НАШ УКРАЇНСЬКИЙ РІД!
Дембіцька Ірина

Вже прийшла красуня осінь
Жовтолиста і золота.
Розплітає своє волосся
І надіється, що літа
Не пройшли безслідно сьогодні,
Не дарма пролетіли роки.
Ще не дуже сивії скроні
І не пройдені всі стежки.
Ще не всі долюблені діти,
Не продумані ліки від бід.
Не посаджені новії квітиІ серця застигли як лід…
Вона буде лід розтопляти, Саджати квіти нові,
Любити дітей, доглядати,
Щоб жили вони в добрі.
Хоч осінь позолотила
Дороги й поріжки/.
Вона все ж таки має крилаІ робить як всі помилки/..
.І знову вже сипле осінь
І далі летять роки.
І знов розплітає волоссяІ знову новії стежки…
Дембіцька Ірина

А Мати сина ростила Співала все пісню йому
І як у зернятко те вірила,
Про долю співала ясну.
І син виростав у любові,
Кріпнув він і радів,
Вірив у материнське слово
І слухав той мамин спів.
Виріс та й став на ноги,
Все слухав її слова.
Молитви тії до Бога,
Що говорила вона.
Та ось , настала година,
Настала безумна пора…
Прощається мати з синомІ пісню стару співа.
Ту пісню з якою ростила,
Якою плекала вона…
Маленького свого сина,
З ранку й до темна .
Син вже пішов захищати
Свою Батьківщину від зла, Лиш пісню свою співати
Продовжує все вона .
І молиться щодня Богу,
Щоб дитину її зберіг.
Бо материнське слово
То є назавжди оберіг.
А хлопець боронить собою
Україну рідненьку своюТримає завзято збро
Й тримається у бою.
Бо мати з дитинства вчила,
Неньку свою кохати .
Рідну свою Батьківщину,
Бо вона наша друга мати.
Сини українські стоїте!
Як заповіли нені.
Кацапів тупих рубіте!
Щоб поскладали жмені.
Щоб кожен той кат проклятий,
Побачив і зрозумів,
Що перед ними солдати-Сини своїх матерів,
які боронять державу,
Які воюють за мир,
Які отримають славу,
І подолають той вир.
Та прийде син до матусіІ батько до доньки й сина,І буде лунати пісня-
Рідная і єдина.
Й москалики ті, що нині
росею свою захищають
Побачать, як в Україні
Соняхи зацвітають…
Дембіцька Ірина

І знову вересень..
.Вже кличе всіх до школи,
Вже знову красень, співає дітворі.
І українська пісня в’ється, як ніколи
І рідний прапор угорі.
За Україну, за рідну ненькІ за поля, і за ліси..
Щоби закрити ту російську пельку!
Щоби сиділи у своїй норі !
Ми будемо навчатись і навчати!
Ми патріоти одразу із грудей!
А хлопці наші будуть захищати!
І депутатів , і простих людей.
Захисники все гинуть за свободу,
Співають рідну пісню у бою,
Всі бережуть країни вроду,
Лиш віддаючи кров свою!
А дітки як здобудуть сили ,
Підуть на захист наших поколінь:
Батьків, дідів і ненів милих
Й нарешті приберуть ту тінь!Ту тінь, що країну всю скувала,
Від краю і до берегів
І темноту, що сонце вкрала
Й безкраю нашу далечінь,
Ліси поля і світлі днини,
Ранкові роси і поля,
Весну, що розпускає коси ,
Веселий день й нове життя …Осінній день .
Все кличе знов до школ
Нова пора , нове буття
Та не забудемо ніколи!
Ми тих,хто вже віддав життя Хто не побачить нашої свободи,
Хто не почує нової весни.
За тих, хто України вроду,
Беріг і вірив у закінчення війни…
Ірина Дембіцька

Татусю рідний…тебе сьогодні вже не стало…
Прожив ти долю не легку…
Життя тебе так сильно потріпало.
Прожив судьбу свою важку….
Залишив світ, пішов навіки!
Лиш серце виривається з грудей.
ДУШІ немає, лиш несамовиті крики
Тихенько душимо серед людей.
Мама пішла і ти тихенько …
Лишили ви мене одну …
Та пам’ятатиму рідненький
Руки твої і душу золоту.
Один лиш день ти не дожив до свята-
Коли б вітали всі тебе…
Та ювілей потрібно відкладати,
Бо ювіляра вже нема ніде.
Татусю ти був майстром на всі руки,
Допомагав усім, все будував.
Буття ж подарувало тільки муки,
Не віриться ,що час настав..
Настав,що Бог забрав до себе,
Залишив ти домівочку земну,
А ми дивитись будемо у небо…
І згадувати посмішку твою!
Ірина Дембіцька

Літо сонцем землю гріє,
Вітерець лани гойда,
У блакиті жайвір мріє,
Світла радість молода.

Стигне в полі жовте жито,
Сяють ріки, мов кришталь,
Запашне і соковите
Зріє в саді стиглий гранат.

Теплий вечір, небо в зорях,
Шепіт хвиль і запах трав,
Літо радістю прозорою
Нам у серце світло дав.
Маліновська Соломія

Іде по снігу весна тепленька яка спишить боїться чи успіє до березня добігти бо вже кінець лютого всі діточки хочуть сонечко,літо,травичку,канікули.

Маліновська Соломія

А в мині ще цвітуть ті квіти
Але,вони мабуть гнилі
Я поливаю їх слізьми своїми,
А корінь квітки у душі моїй

А в мині ще цвітуть ті квіти
І рози,і тюльпати,і жоржини
Мабудь згнили вони разом зі мною
Та вічно будуть жить не у спокою

А в мині ще цвітуть ті квіти
вони гниють іще із кожним днем
Оо,а там мене побили
І квіти наче мої згнили геть

А їх топтають,засміюють,лякають
Оо те що зі мною,те і з ними.Жах
Вони в сердині наче розпливають
А з ними разом розплину мабуть і я.

Миронець Софія

Я – океан,
Я – море,
Я – краплина.
Я – нескінченність, всесвіт,
Я – людина.
Я зірочка тримірна, що сіяє,
Любовʼю серця все благословляє.
Я – океан,
Я – всесвіт,
Я – людина.
Від Бога я
І з Господом єдина.
Лиш шлях до неба треба перейти,
Щоб Господь міг
У серденько ввійти.
Ноема Олексієнко