І знову один я в кімнаті.
І знову я мрію про те…
Як буду тебе цілувати,
в обіймах тримати тебе.
І в очі твої зазирати,
і бачіти в них лиш одне,
як хочеш мене цілувати.
Щоб поруч я був кожин день.

І знову один я в кімнаті.
Але вже не мрію про те…
Як буду тебе цілувати,
й в обіймах тримати тебе.
І в очі твої зазирати,
бо вних вже не бачу я те…
Як хочеш мене цілувати,
в обіймах тримати мене!
Dubovoi

Моя душа горить, горить – немає слів.
Мов зірка, кинута тобою
в обійми моїх темних снів.

Світиш ти сильніше сонця,
грієш ти сильніше всіх.
Як же сильно посміхаюсь
я після твоїх слів!

Твоя посмішка – це чудо,
чудо, що здатне підкорити світ.
Вуста змушують забути
увесь алфавіт.

Один дотик – і миттєво
задрижить у венах кров,
мов весняна злива з неба,
мов несказана любов.

Один погляд – і зникає
світ, що був до тебе мій.
Лиш у тобі душа палає,
лиш з тобою – я живий.
Стьоба Вадим

В жовтневий день
В день холоду і негоди
Побачивши тебе
В моєму серці розпалився вогник

Відчувши жар палких емоцій
Здалося наче на яву
Побачила тебе
Не змогла замкнути очі

Увісні приходиш ти до мене
Смієшся щиро та невинно
Мов мала дитина
Даєш мені надію

В думках мов в записах
Нотую ці слова тобі
Щоб при зустрічі
Змогла сказати про почуття свої

Несучи цей біль утрати
Несу думки про тебе
Боячись почути не взаємину
Терпимо чекаючи на тебе
Няшка

Моя душа горить, горить – немає слів.
Мов зірка, кинута тобою
в обійми моїх темних снів.

Світиш ти сильніше сонця,
грієш ти сильніше всіх.
Як же сильно посміхаюсь
я після твоїх слів!

Твоя посмішка – це чудо,
чудо, що здатне підкорити світ.
Вуста змушують забути
увесь алфавіт.

Один дотик – і миттєво
задрижить у венах кров,
мов весняна злива з неба,
мов несказана любов.

Один погляд – і зникає
світ, що був до тебе мій.
Лиш у тобі душа палає,
лиш з тобою – я живий.
Стьоба Вадим

День 1: Початок

Сьогодні я вирішила змінити своє життя. Більше не хочу витрачати час на хлопців, які не варті мене, марнувати гроші на непотрібні речі та відчувати себе невпевненою. Я маю цілі, і я їх досягну.

1. "Схуднути" – почну з простого: більше руху та менше шкідливої їжі.
2. "Фінансова грамотність" – кожна гривня має значення, тож я плануватиму витрати.
3. "Жодних токсичних стосунків" – тепер я обираю лише того, хто поважає мене.
4. "Впевненість у собі" – кожен день працюватиму над собою.
5. "Здорові стосунки" – колись я зустріну відповідального чоловіка, але спочатку стану найкращою версією себе.

День 7: Перші результати

Мій режим харчування змінився. Я почала більше рухатися – хоча б прогулянки, але це вже зміни. Гроші більше не зникають невідомо куди, я веду запис витрат. І найголовніше – я перестала шукати увагу від людей, які мені не потрібні.

День 15: Випробування

Сьогодні було складно. Зустріла старого знайомого, який раніше розбивав мені серце. Він знову почав солодко говорити, але цього разу я не піддалася. Я знаю, чого хочу, і він не входить у ці плани.

День 30: Маленькі перемоги

Я почуваюся краще, легше, впевненіше. За місяць я навчилася контролювати свої фінанси, відмовилася від токсичних знайомств і почала ставитися до себе з любов’ю. Попереду ще довгий шлях, але я вже бачу, як змінюється моє життя.

День 45: Сила звичок

Зміни стали частиною мого життя. Я вже не змушую себе правильно харчуватися – мені це подобається. Відкладаю гроші на великі цілі, а не дрібні радощі. Мій внутрішній голос більше не говорить, що я недостатньо гарна чи розумна. Я починаю цінувати себе.

День 60: Старі знайомі, нове я

Я зустріла людину зі свого минулого, яка колись змушувала мене сумніватися у собі. Але тепер я – інша. Я впевнена, що ніхто не має права змушувати мене почуватися меншою за себе. Ця зустріч була перевіркою, яку я успішно пройшла.

День 75: Розквіт

Я почала робити те, що приносить мені радість. Вчитися новому, відкривати для себе світ. Я більше не боюся змін і не чекаю ідеального моменту – я створюю його сама.

День 90: Нові горизонти

Я зрозуміла, що зміни – це нескінченний процес. Але головне – я вже не та, що була три місяці тому. Я сильніша, розумніша, впевненіша. І я готова рухатися далі.

Цей щоденник буде продовжуватися. Кожен день – це новий крок до кращої версії себе. Я не зупинюся.

Veronika

"13 лютого 2025 року"

День розпочався зі звичного хаосу: ранкова зарядка, англійська, програмування (хоча, серйозно, що я там взагалі роблю?). О, і я досі не прокинулася на 30 хвилин раніше! Тільки це не зупинить мене від того, щоб покращувати себе, чи не так? Прокидаюся, йду до дзеркала й думаю: «Окей, сьогодні новий день для досягнення цілей. І найголовніше — бути крутішою за вчора».

Зарядка — віртуозно. Але чи зможу я обмежити себе в тістечках на сніданок? І чи зможу я знову сказати "ні" смачному морозиву? Тема під назвою "Не тринькати гроші" почала ставати моєю улюбленою… або не дуже. І так, я все ще не знайшла ідеального чоловіка, хоча з цією історією, здається, я вже завела своєрідну традицію: обирати тих, хто точно не підходить. Але сьогодні вирішила трохи пофантазувати: "А що як він буде іншого типу? Той, хто здатен підтримувати мене в кожному кроці. Ось це буде щось цікаве!"

Але спершу потрібно повернутися до реальності, програмування, цієї невдячної справи, і подивитися, як сьогодні буду справлятися з новими задачами.

"Цілі на сьогодні:"
1. Зробити все за планом з навчання.
2. Не зірватися на щось зайве (гроші — в руках, контроль — за мною!).
3. Залишатися сильною, а не мріяти про ідеального хлопця (хай уже хоч хтось мене розуміє, чесно).

"13:00." Поки що нічого не втрачено. Головне — залишатися приємною у своїй "слабкості" і дійсно працювати над цілями. Можливо, це і є секрет щастя?

"19:00." Я чую себе, як Бріджит Джонс, коли пишу ці рядки. Не знаю, чи вийде це коли-небудь так смішно, як у книжці, але ж спробувати можна, правда?
Veronika

"Міні книга для кожного, хто прагне побудувати здорові стосунки з собою."

"Чому 90 секунд?"

Час — це те, що багато з нас завжди хоче мати більше, але не завжди вміє правильно використовувати. Якщо у тебе є всього 90 секунд, що ти зможеш зробити? Розповісти собі, що ти класна? Прийняти свої недоліки? Зробити крок до зміни? Всього 90 секунд — і ти вже на шляху до того, щоб полюбити себе.

Ми часто думаємо, що для цього треба багато часу або якісь великі зміни. Але насправді покохати себе можна навіть в одному моменті — маленькими кроками, що складаються в одну велику зміну.

"Крок перший — Відключи критичний голос"

Що ти чуєш, коли поглядаєш на себе в дзеркало? Коли ти думаєш про себе, перші думки — це позитив чи критика? Зазвичай ми не даємо собі відпочити від негативу. «Я не достатньо хороша», «Мені треба більше працювати», «Я не досягла цього чи того».

Але давай просто замовкнемо цей голос. Всього на 90 секунд. Подивися на себе і скажи: «Я заслуговую на любов, я заслуговую на мир з собою». Це може здатися дивним спочатку, але дай собі час — всього 90 секунд на те, щоб спробувати припинити самокритику.

"Крок другий — Подякуй собі"

Візьми 30 секунд, щоб подякувати собі за все, що ти зробила. За кожен маленький крок, за кожне досягнення, навіть якщо воно здається незначним. Подякуй собі за те, що ти намагаєшся, за те, що рухаєшся вперед, навіть коли здається важко. Всі ми заслуговуємо на похвалу, і ти — не виняток.

Подякуй собі за сміливість бути собою. Це може бути навіть щось просте: «Я подолала цей день, я вийшла з ліжка, я намагаюсь бути кращою». Це все — вже перемога.

"Крок третій — Прийми свою унікальність"

Кожен з нас неповторний. Ти унікальна — твої риси, твої думки, твої мрії. Іноді ми хочемо бути такими, як усі, бо боїмося бути відмінними, але саме в твоїй відмінності є твоя сила.

Подумай про одну річ, яка тобі подобається в собі. Можливо, це твоя здатність допомогти іншим, твоя креативність, або твоя здатність залишатися спокійною в складних ситуаціях. Пізнай і цінуй це.

"Крок четвертий — Уяви своє краще «я»"

Закрий очі на кілька секунд. Уяви себе через рік, через два. Якою ти хочеш бути? Що ти досягла? Як ти почуваєшся, коли дивишся на себе? Твоя уява — це твій крок до реальності. Ти вже маєш у собі все, що потрібно, щоб досягти цього образу. Все, що залишилось — це просто вірити в себе і йти вперед.

"Крок п’ятий — Зроби перший крок до себе"

90 секунд. Не так багато часу, правда? Але ти вже зробила більше, ніж багато людей за цілий день. Ти подякувала собі, ти перестала критикувати, ти прийняла себе. Ось що означає почати любити себе.

Залишайся з цією думкою протягом дня: я можу зробити більше. Я вартую кохання і поваги. І кожен день це буде ставати все легше.

"Підсумок"

Покохати себе не потребує величезних зусиль чи часу. Це справа маленьких, але потужних кроків. Крок за кроком, хвилина за хвилиною. Не треба чекати до великої зміни. Почни зараз, почни з цих 90 секунд, і ти побачиш, як твій погляд на себе зміниться. Ваша любов до себе починається тут і зараз.

Ти варта цієї любові, і ти заслуговуєш на неї. Тільки ти можеш дати собі цей шанс.
Veronika

Було звичайне осіннє ранок. Листя тихо кружляло на вітрі, а я йшла по місту, зібравши думки в купу. Здавалося, що все навколо вже стало частиною моєї рутини: знайомі вулиці, шум машин, гомін людей, які теж йшли своїми шляхами. Я не поспішала, просто прогулювалась, насолоджуючись свіжим повітрям і цією тихою, майже магічною атмосферою міста.

Раптом, як з нізвідки, переді мною з’явився він. Чи то з якоїсь казки, чи просто через випадковість, але він стояв переді мною з усмішкою. Очі, як дві глибокі озера, притягували до себе, а його присутність відчувалась, ніби він став частиною цього світу саме зараз, спеціально для мене.

"Привіт," — сказав він, і його голос звучав так тепло, що на секунду я забула, де я, і хто я. Я зупинилась, здивована його прямим підходом.

"Привіт," — відповіла я, намагаючись зберегти спокій.

"Ти так гарно йдеш, а я ось тільки-но згадав, як давно не пив кави в хорошій компанії," — він посміхнувся, і я помітила в його очах якусь іскру цікавої історії, яка була тільки на початку.

Мене це здивувало, але чомусь я відчула, що в цьому є щось справжнє. "Може, спробуємо разом?" — сказав він, а його пропозиція була такою простою, як самі ті осінні листя, що падають із дерев.

"Добре," — відповіла я, і ми пішли разом у кафе. Між нами був певний магнетизм, немов час зупинився на цих хвилинах. Ми сіли за столик біля вікна, пили каву, сміялись, і розмовляли про все на світі. Здавалося, що ми знаємо один одного вже давно, і кожен момент нашої розмови був настільки природним і легким.

Ми сиділи так довго, що темрява вже огортала місто. Час летів, і я навіть не помітила, як пролетіли години.

"Знаєш," — сказав він, дивлячись на мене з тихою усмішкою, "я відчуваю, що ти дуже особлива."

Я просто посміхнулась, не знаючи, що сказати, і він знову продовжив, "Може, прогуляємось ще трохи? Я б хотів побачити тебе знову."

Я погодилась без запитань, ніби відчуваючи, що це був правильний крок. Ми йшли по вулиці, де вогники ліхтарів відображались у калюжах, і відчувалась ця магія вечора, коли з кожним кроком ставало зрозуміло, що ми просто не можемо розлучитись.

Ми зупинилися біля старого парку, і раптом він обернувся до мене, на секунду дивлячись в очі. Він не сказав жодного слова, але я зрозуміла, що це був той момент. Той самий момент, коли ми наближалися один до одного, і я відчула, як серце прискорюється. І ось, він обережно торкнувся моїх губ — перший поцілунок, такий ніжний, але в той же час сповнений тепла та непередбачуваності.

Ми стояли так, мовчки, довго після того поцілунку, але я вже знала, що щось у моєму житті змінилося. Мій погляд на світ змінився в одну мить. Це була не просто зустріч двох людей — це було щось більше. Це був той момент, коли любов знайшла мене в найбільш несподіваний спосіб.

І з того часу, кожен наш день був наповнений новими емоціями, новими розмовами, і новими поцілунками — тими, що нагадували мені про той перший вечір, коли я дізналась, що таке справжнє кохання.
Veronika

Є мрій багато в мене, скінчиться час лихий, знову буде Свято.
Для доньки, сестри, дружини, піду парфуми вибирати.
Парфуми містять різноманітні ноти, такі як троянда, мандарин, жасмин, імбир.
Я кожній з них підберу запах індивідуальний, та подарую в день коли настане Мир.
А зараз ще важка дорога, нагально робим в цей час те, на що є час та змога.
Лиха дорога не безкрайня, вона скінчиться .
Проляже дорога Миру, Щастя , Злагоди й Добра, на ній не буде зла.
Це буде новий час, та нова й світла вже дорога.
Та буде час жінкам робити вчасно подарунки змога.
Тоді буде Мир, тоді буде Свято,я власноруч і своєчасно парфуми
жінкам близьким серцю, рідним, піду підбирати.
Вони в мене цінують й люблять, свіжі та квіткові аромати.
Від мене лиш потрібно, про це не забувати
і як би тяжко не було, про це потрібно пам’ятати.
13.02.2025

В.Є. Панченко

Глава 1: Зустріч, яку я не забуду

Ми зустрілися випадково. Я пам’ятаю, як сонце заходило, і його теплі промені лягали на дорогу, а я йшла по парку, обмірковуючи все, що відбувається в моєму житті. Багато питань, багато невизначеності, але ще більше бажання зрозуміти себе. Якраз тоді він і з’явився. Просто йшов до мене, злегка усміхнений, і з якимось неймовірним спокоєм у погляді.

"Привіт," — сказав він, легко кидаючи погляд на мене, ніби все навколо затихло.

Я, трохи збентежена, відповіла: "Привіт."

Його очі були такими теплими, що я відчула, як моє серце стиснулося. Вони виглядали такими близькими, як ніби він знав мене давно, хоча ми зустрічалися вперше.

"Чому ти така серйозна?" — посміхнувся він, трохи нахиливши голову.

"Просто багато всього в голові," — відповіла я, намагаючись заспокоїтись, хоча його погляд не давав мені можливості бути спокійною.

Ми почали йти разом, і я помітила, як непомітно він почав розмовляти. Про життя, про мрії, про маленькі радощі, які ми часто не помічаємо. Його голос був спокійним і таким природнім, ніби він завжди знав, як розвіяти всі мої сумніви.

"Може, ти хочеш пройтись ще трохи? Я знаю хороше місце для кави," — запропонував він.

Я, навіть не задумавшись, відповіла: "Звучить непогано."

Ми йшли ще кілька хвилин, поки не дійшли до затишної кав’ярні. Вона була маленька, з ледь помітним запахом кориці в повітрі. Сіли за столик біля вікна, і я відчула, як час зупинився. І все, що я чула, це його голос, який так легко танцював навколо мене, і моя неспокійна думка, що це все схоже на щось більше, ніж просто зустріч.

Глава 2: Перше наближення

Ми пили каву і сміялись. І кожен його погляд був все ближче і ближче. Тільки я цього не помічала. Я дивилась у вікно, але його присутність було неможливо ігнорувати.

"Ти часто сюди приходиш?" — запитав він, коли обидва поклали чашки.

"Не часто," — відповіла я, розгублено посміхаючись. — "А ти?"

"Ні, але здається, я знайшов своє місце," — він подивився на мене, і в його погляді було щось таке особливе, що я не могла відвести очей.

Пауза. Ми сиділи мовчки, і я відчула, як його погляд знову знаходить мій. Це була мить, коли все змінюється. В моїй голові все металося, але в той момент я вирішила просто віддатися цьому відчуттю.

"Ти знаєш," — він почав тихо, майже шепочучи, — "є така мить, коли все довкола стає ясним, і ти розумієш, що хочеш залишити це для себе."

Я подивилася йому в очі. "Що ти маєш на увазі?"

Він повільно простягнув руку, акуратно торкнувшись мого пальця. Це був не звичайний жест, це було щось більше. Я відчула, як моє серце почало битися швидше. "Я маю на увазі, що я хочу дізнатися тебе ближче."

Глава 3: Перший поцілунок

Ми вийшли на вулицю після кави, і він запропонував прогулятися ще трохи. Місто вже потихеньку темніло, і в повітрі відчувалася осіння прохолода. Йшли мовчки, не поспішаючи. Між нами був такий спокій, що я навіть не помічала, як наближалася мить, яка змінить все.

Він обернувся до мене, його погляд став серйозним, а руки обережно поклалися на мої плечі. Я затримала подих, відчуваючи, як серце стискається від хвилювання.

"Ти особлива," — тихо сказав він, і його губи стали все ближчими до моїх.

Мої думки були хаотичні, але в той момент я зрозуміла, що не можу більше стояти в стороні. Я не могла більше стримуватись.

Тільки в ту мить, коли його губи торкнулися моїх, я відчула, що цей поцілунок — це щось більше, ніж просто фізичний контакт. Це була гармонія, спільне бажання відчути один одного.

І ось, в тому першому поцілунку, я зрозуміла, що це був саме той момент, на який я чекала. Мить, коли всі сумніви зникли, а світ став яскравішим.

Глава 4: Після поцілунку

"Це було… чудово," — сказала я, ледве зберігаючи рівновагу після поцілунку.

"Я радий, що ти відчуваєш те саме," — він посміхнувся, його рука знову знайшла мою.

Ми йшли ще кілька кроків, тримаючись за руки, і я знала, що цей момент залишиться зі мною назавжди. Що з кожним кроком я все більше вірю, що є місце для таких моментів, для справжнього кохання, яке починається з маленьких кроків і перших поцілунків.

І все було так, як у казці. Але я зрозуміла, що це не казка. Це моє справжнє життя, яке тільки починалося.
Veronika