на краще буде як мене не стане
я кожен день лиш думаю
що тобі без мене краще буде
кращим стане світ
як можна думати про це
лиш на думці маю я одне

цвіт квітів вже засохлих буде падати на мене
через рік про це забудуть
і ніхто ніколи не згадає хто вона така
лиш близьким погана зроби
вони єдині памʼятатимуть про неї
і вона витерши хустинкою сльозу
буде дивитись з небес
Лаванда

З рук упадо відерце
Життєдайне моє
Залишилося серце
І оце – головне
В ньому справжня свобода
І мої почуття
За відром пішла врода
Як ціна за життя
Але я не збідніла
Бо та втрата -пуста
У душі жила мрія
І свята і проста
Щоб цвіла горобина
І калина цвіла
І щоб наша крана
Завжди вільна була!
Tana

проведений один з тобою день
одне твоє тепленьке слово
зігріває краще ніж вогонь
тобі пробачу всі образи
тільки напише хоть слово
аби зігрітися я змогла
щоб надії я не втратила
та покохати знов могла
Лаванда

Коли закінчиться війна
Коли усіх питаю
Війна жорстока,руйнівна
І їй не має краю
Не має дати і Богів
І край дуже далекий
Тут тільки орди ворогів
Смертельний крик лелеки
Хто скаже де війни кінець
Ховається де лихо
Цей хижий птах
Людський кравець
В росії живе тихо
У бункері, чи у кремлі
П’ є кров людську завзято
Спокійно ходить по землі
Війна для нього – свято…
О,Боже,ти допоможи
Здолати цю потвору
В могилах сплять наші сини
Де верби гнуться долу
Коли закінчиться війна
Коли,коли питаю
Йде цілий день і цілу ніч
І їй не має краю
Війна – ганьба на цілий світ
Життя зі смертью б’ється
По – божему – смертельний гріх
Який з росії л’ється…
Tana

Стою на асфальте я в лыжи обутый,иль лыжи не едут,толь я долбанутый.одни говорят ты живёшь вот в квартире,приводишь жену и живёшь с нею в мире.еще говорят что имеет жилье и детей уж сестра,что раз ты с жильем и тебе что то думать пора.и не понимают что это же папино с мамой жилье,и не замечают что это жилье во мне так раздуло безволье мое.другие вот скажут он что думает женщина будет сама продвигаться к Андрею,возьмёт так полюбит и свиснет на шее.и скажут,а что же ты сделал чтоб быть с половиной и строго напомнят,а сколько ж ты шансов отринул.и скажут какая ж мужик ты свинья не хочешь иметь симпатичную значит буду иметь ее я.и не понимают что были ж дела мои были,да только как ветер в пространство уплыли .я ж знаю что женщина любит когда к ней пришел навсегда и остался и шансов не губит.да только ж такое бывает доход постоянный имеешь когда,который сейчас и найти,удержать не совсем ерунда.и не могут понять и не батя,ни мама,сестра,что с женщиной жить есть пора,когда ты доход от труда отдавал не кому нибудь ей,и сам ты во многом тогда растворяется в ней.а коль не сделал вот этого в срок тогда ты получишь серьезный печальный урок.и будет до лампочки в возрасте что жилье не жилье,и будешь ты сердцем орать куда же счастье уплыло и где было раньше сознание твое.когда все ровесники так уж давненько детей своих на ноги ставят,а ты не решился прийти,полюбить,поддержать получается значит кого то оставил?а третьи вот скажут что должен общаться с людьми с которыми ты был когда то детьми,с которыми был ты учился и в школе и себе так дурацки от них отставание позволил.подумают что ж ты живём же вот мы,имеем проблемы свои но справляемся силами тьмы.а ты как ребенок сидишь возле мамы и хочешь иметь уважение на уровне с нами.и скажут ты падаешь часто а ты поборись,тогда по другому к тебе повернулся б жизнь.другие решают задачи а ты как слепой,так на хрен кому ты и нужен такой ,живёшь ты так гордо и думаешь лишь о себе так кто ж уваженье тем паче любовь свою явит тебе.мараешь бумагу и думаешь светлой душа есть твоя,а в жизни же ты не совершил "ничего".
Андрій пастух

Втрачає зима свою вроду,
Струмками стікають сніги…
Полились із річки всі води,
В повітрі початок Весни!

Чергуються пори миттєво,
І наші роки так летять…
Спливають десятки життєві,
Не в змозі ми їх наздогнать.

Цвірінькає всесвіт ранковий,
Відродження світу зі сну.
Стрічаю знов ранок святковий!
Чергову чекаю Весну.

І хоч так багато років
У скриньці моєї душі –
Та все ще милується око
Чарівністю, наче у сні…

Не спиниться захват ніколи,
Допоки у серці Весна!
Вирує життя кольорове,
Хай житиме вічно краса.
ND💗
Надія Холод

Що означає забути?
Можливо, це щось не згадати?
Можливо, думки приглушити?
А можливо, уваги на них не звертати?

Щодня забуваю твій погляд,
і щиро я вірю, що і ти мій вже не згадаєш.
Час нас змінив,
і, начебто, змінився світогляд.

Задаю собі запитання:
чи є щось неможливе?
Всі, кого колись я питав,
кажуть, що ні,
але я знаю їхні мрії і бажання.

І правда в тому:
забуваємо ми навіть те,
що клялись не забути.
Повертаючись з прогулянки додому,
можливо, так повинно бути.
А можливо, через втому
думки притихли, і я забув…
дорогу до твого дому.

Але все ще задаю собі запитання:

Що означає забути?
Можливо, це щось не згадати?
Можливо, думки приглушити?
А можливо, уваги на них не звертати?
Анатол

Мені не жаль вас пройдені дороги,
Мені нічого у житті не жаль
І серця незагояні тривоги,
Душі моєї радість і печаль.

Мені не жаль, що скроні посивіли
І що душа немов зранений птах,
Одного жаль, що ми не долюбили
І ніжність не зберегли в своїх серцях.
Богдан Кліщ

Пам’ятай мене мій друже милий,
Ти єдиний в серці моєму,
Наша дружба це велика сила,
Буде жити навіть коли умру.

Пам’ятай, коли усі забули
І ніхто не може, пригадай,
Коли спомини усі заснули,
Друже мій мене ти пам’ятай.

Богдан Кліщ Автор
Богдан Кліщ

Я би хотів малювати тебе допізна,
Хотіла б свої кольори показати весна.

Я іду власноруч малювати кольором скла,
Твою і свою історію на полотні піска.

Затьмарити прозору історію скла
Зможе тільки червона крапля моя.

На піску висікаю я ім’я твоє, (наголос на і)
Прийми, будь-ласка, кохання моє.

І вночі дотепер я малюю тебе,
Червоне на піску серце віднині – твоє.

Кров’ю поклявся кохати тебе,
Намалюй на піску тепер ім’я моє.

Холодна хвиля стерла серце твоє,
Нехай тепер вона забере і мене.
D. J