Квіти зла у моєму серці
Говорять про сірі дні.
І чорні метелики з іскрами
Танцюють у темні часи.

Вони ріжуть крилами душу,
І зітхають заповнивши ад.
І лише корабель із надією
Пливе по синіх морях.

Можливо цей вірш не ввійде до історії,
І про нього не напишуть в журналі.
Та для мене він має сторону,
Яку зрозуміють лиш дияволи.
Васильєв Юрій

В моїй голові тисячі голосів.
Вони говорять про слабкість,
Стосунки, рядки…
Вони не можуть мовчати,
Вони усі, складають свої думки.

Якби я міг позбавитись цих думок.
Просто відійти від стінки.
Та я розумію, що без них
Мене не існує у світі.

Кожен із голосів пише своє,
Складає слова у рядки.
Все це важливо для мене,
Як для поета душі.

Мене турбують їхні ґрати
Розсуди, а також листи
Можливо я божеволію
Від цих голосів?
Васильєв Юрій

Я забув тебе, і відпустив.
Неначе камінь з душі
Відлягло…
Я нарешті в голові один
Немає дурниць, ніяких «но»

Мені легше тепер, повір.
Я не переймаюсь за тебе,
Лише іноді згадуючи твої листи,
Посміхнуся і знов до себе.

Для мене хмар із гойдалок не стало,
Дощі непрохідні уже не ллють.
Я з бокалом вина на веранді
Радію світу цьому!

Сказати, що було з тобою важко?
Е ні… Було безумовно гаразд.
Та долі все ж зійшлись інакше,
І вже не повернути час.

Я вдячний тобі за цю муку
І за радість, певний урок.
Я нестримно тебе чекатиму,
На веранді з червоним вином!
Васильєв Юрій

Моя люба, на жаль, я не знаю,
Чи побачиш ти цього листа,
Чи донесуть тобі «літери муки»
Сльози мої і печаль?

Якби я міг у небо злетіти,
І птахом летіти у край,
Я б до тебе – неодмінною хвилею,
Долетіти зумів у туман.

В неволі кохання моє.
В кайданах жорстких і тямущих,
Мені боляче там, де ніхто
Серцем своїм не торкнувся!

Нехай лист цей сповнений сльозами,
Так, що літери вже попливли…
Ти залишишся в серці назавжди,
Ти палатимеш там… у душі!
Васильєв Юрій

Він приходив лише у ночі,
І дивився їй прямо в очі.
Своїми чорними крильми,
Огортав усю її волю.

І болем нестерпним кричала душа,
Безжалісно рвало груди.
Біль – це найкраще, що знала вона
У темних провулках вулиць.

Це диявол її спокушав,
Він хотів лише крові і муки.
Нікому іще не давалось зірвати,
Яблука з дерева груші.

І ті муки поєднались з вічним ,
І жах, що до краю дійшов.
А вона полюбила вічність,
А їй біль здавався теплом!
Васильєв Юрій

Ти думаєш, що я — твоя?
Що зможеш мене зрозуміти?
Ти думаєш, що ми з тобою
Зв’яжемо удвох всі ниті?

Ох, доведеться розповісти:
Я не твоя — лиш в твоїх думках.
І ти мене не зрозумієш
Ніколи. Зупинись, подумай.

Немає нас, нема тих ниток.
Любов — така цікава річ.
Ти бачиш почуття яскраві,
Я бачу грози, темну ніч.

Не варто більше вірить мріям,
Що тінню падають на шлях.
Ми загубились між надіями —
Я в темряві, а ти у снах.

Шишова Сніжана

"Ходить вітер коло хатки
Аж чує дідо з бабкою
а то хтось проходить
Аж злякалась бабка
Чує прислухайся
А там кролик заховався
F.S

Після весілля — ми довго волали,
Чи то спирт, чи природа нас так вабила.
Телефон дзвенів, уваги хотів,
А я ненаситний, днями живів.

Вабило мене це,
Стіл сільський, комахи-рахуючі,
Смачне хотілось, делікатесне,
Ми ще молоді, недосвічені, звісно.

Збережемо щось, потратимо ще,
Тільки б були ми, подружжям на злеті.
На світанку разом, в обіймах весни,
У щасті й радості, в мріях ясних.
Віктор

Я бачила тінь, що танцює під ранок,
Вона залишалась, а ти вже пішов.
Зігрітий в долонях холодний світанок
Тремтів, ніби хвиля розбитих розмов.

На вікнах малюють дощі акварелі,
Змивають історії наших ночей.
А ми, наче човники в білій пустелі,
Пливемо без цілі крізь сотні розмов.

Ти кажеш: «Забудь», але як же, скажи?
Коли кожен звук повертає назад.
Коли навіть вітер шепоче: «Біжи»,
А серце стоїть, як закутий солдат.

Та час розіб’є всі замки і кордони,
Як хвиля стирає сліди на піску.
Моя тінь на стінах залишиться вдома,
Зачинена в мою німу тишину.

Костирко Анна

Тоді як ніколи раніш не було
Мене лиш одне хвилювало-любов
Була то весна коли вперше відчула
Любов до нього мене потянула

Таке відчуття було тут у душі
Неначе метелики пурхали в мені
Коли говорила я з ним віч-на-віч
І біля нього стояла пліч-о-пліч

Серденько моє завмирало на мить
Здавалось що всюди той " рожевий світ"
Відчувала я з ним себе наче дитина
Про такого мріє кожна дівчина

Він ідеальний і ось прийшов час
Зізнатись в любові перший раз
Я нервувала не менше за нього
Водночас сказали ми ту промову

Все життя ми прожили разом
Нас зкріпляв невидимий зв’язок
Зрозуміла я під кінець життя
Що доля така є найкраща моя

Тоді як ніколи раніш не було
Мене лиш одне хвилювало-любов
СончікДі🫶🏻