Я звичайна українка, зі звичной родини
В мене звична мова, врода
Та звичні провини .
Все як в всіх, але є
щось
Що не так як в інших.
То мої зелені очі
Та губи найліпші .
То моя гарна фігура
Та гарне волосся.
Не таке як у Софійки ,
А яке вдалося .
Дві стрункі ноги та шия
Ручки дві , кирпатий ніс.
Я, як квітка та зимова
Рідкісна та є не в всіх.
Я буває забуваю
Зробити щось файне .
Але в мене і без того
Життя надзвичайне.
Я сама собі Богиня,
І я дуже вправна.
Я -є донька України
І я-надзвичайна!
Інна Чаплигіна

А час все летить,
Не смикнувши оком.
Весь час безробіття,
Тривоги, безладдя,
Балагани скажені.

Та тиша настане,
Колись да настане,
Говорю собі я лиш знову
І знову, і знову забуду…

І знову в пітьму поглигатися буду,
Як кінчиться щастя,
То що з того буде?
Лиш муки, страждання,
Клятії лячки.

Не засну я і знову
З той перелячки,
Усе заніміє,
Завмре моє тіло

І лиш все глибше, і глибше,
І глибше, і далі,
І чути уже шепотіння дзюряве,
І чути як скрегоче щось тама,

А може не тама?
А може ость тут?
То що ж буде далі?
Як скоро капут?

Затягнуть мене оті пазурі в яму,
Не вилізти більше,
Нема як вхопиться.
Не буду я спати,
Не буду моргати,

Буду лиш щастя в куточку чекати.
Та коли ж ото буде?
Толи ж усе пройде?
Не знаю, не знаю,
Але може й буде.

А як не буде?
То що так робить?
Невже лиш сидіть
І ридать, і лиш нить…

Немає мені більше що тут робить,
Немає турбот, кохяння, надії.
Тепер є лиш страх, болі й сумління.
І що ж далі буде?
Як воно піде?

Не знаю.
А скорше уже і забуду.
Прокинусь із сну,
Візьму своє щастя,
Глоток і усе,
Бувай, негаразда!
Бувай на віки!
Світлії віки.
А як буде ніч,
То знову і знову і знову…
Кактус

Привіт,мій Янгол синьоокий
Тобi ,я дякую кажу…
За те ,що ,маю дні і ночі,
За те ,що я тебе люблю!
За те ,що я ,ще маю мрії,
За те що маю почуття,
Та за спиною моєї крила,
За те що я в душі жива!
За те що серце моє бьєтся,
За те,що ти такий,як є!
За те,що щастя поруч ,в’ється,
Та може буть воно твоє!

Рада Жизни

Дує вітер як сине море ,
А Сонце, як пшеничне зоре,
Зеленіє листя зеленими кольорами,
Пташки, співають під ранок на зорі,
Ходе тиша на весні , ближе к літу ,
Начинає все рости, дерев’я та рослини
Квітки різні, та похнючи –
На деревах також є яблуні та
Вишні, що порадує красу –
Яскравими красами
Люби країну та свою Батьківщину.
Властилиона

Ти хто такий? Ти, клятий враже, мене ти більше не образиш, і крик душі моєї тобі вже не почуть.

Та що тобі зробило дитя мале? Хіба образило? Невже?.. Ти, клятий ворог той нещадний, прийшов і рушиш мій спокій.

Ти хто такий? Ти, клятий враже, мене ти більше не образиш! Та, що зробила мати бідна? Хіба вона тобі біда? Чи ти людина видна? Себе не бачиш ти ніколи, і жертва ти одна…

Скажи, хіба дітей твоїх ми повбивали і дім твій зруйнували? Та , що ти кажеш, ти один?

Мені як було ти же знаєш! Мене ти кожен день вбиваєш і нищиш моїх ти людей.

Та знай: настане день, закінчиться війна, і Україна, ненька-мати, буде вільна, мирна, незалежна і одна!

А ти так і будеш у сміття стрибать – тобі вже білого світу не видать.

Ти прогнила, споскудилась і стала така страшна, як нечупара…
Lady in Black

З тобою навіть тишина звучить по особливому.
Я бачу тебе всюди – в снах, у думках і навіть наяву.
Приходиш ти до мене силуетом і міцно кажеш: "Я тебе люблю",
А я мовчу… Бо як сказати, що я досі цим живу?

Нас випадково знов звела невидима стежина,
Та, мабуть, знала доля, що усе мине колись.
Тепер лиш спогади пливуть, як хвиля невловима.
І хоч усе вже скінчено – люблю, як вперше, назавжди.

Не зможу більше я любов знайти, бо тільки ти — одна,
Єдина з ким звучить і тиша, й світло в темноті.
Якщо нас знову зведе час чи доля непроста,
Знай, що ти — моя любов, і житимеш в мені.

Ти залишилась в кожній миті, що горить в моїх очах,
В думках моїх і навіть в снах – зі мною поруч, як завжди.
Я відпустив, та серце плаче, забути все – важкий цей шлях,
Бо ти – той спогад незгасимий, що йде крізь час, крізь всі світи.

Шукаю погляд твій в собі, та він давно не мій уже,
А серце кличе і горить, в думках з тобою все іде.
Не зможу більше я знайти кохання щирого, живого,
Бо ти – єдина серед всіх, що залишилась зі мною.

Ти залишилась у словах, що я не встиг тобі сказать,
Ти залишилась в голосах, що я не зміг дослухать.
Ти залишилась в тих місцях, де ми колись удвох були,
У тих, хто бачив нас разом, у їхніх поглядах й думках.

Ці люди, наче всі є схожі, вони такі, як ти сама,
Бо тільки в них я бачу знов
Твій силует посеред тьма,
Мов світло серед ночі.

І що мені тепер робити?
Не можу я без тебе жити.
Ти в кожній миті, в кожнім сні,
Прошу, пробач та пам’ятай завжди.

В думках з тобою я є вічно,
Ніколи не забуду цей я шлях.
І хоч усе вже є минулим,
Любов твоя в моїй душі — це вічний страх.

Ти залишилась у кожнім погляді,
У кожнім кроці, в кожнім дні.
І навіть якщо я й відпущу тебе,
Ти все одно будеш жити в мені.

Ми ще зустрінемось з тобою,
Але не так, як вперше.
Час змінить все, забере біль,
І почуття стануть вмершими…
Бакалейко Андрій Дмитрович

Весна вже на порозі,
А з нею шлях новий.
Нове в нашій дорозі.
Хай буде він легкий.

Пробудження хай буде
Весни і з нею нас.
Хай Мир до нас прибуде,
Бо Доля кличить нас.

Хай Світ відреагує,
Закінчиться війна.
Хай куля не лютує
Та геть іде вона.

Хай зміни лиш на краще
Прийдуть у кожен дім.
І на Планеті нашій
Хай буде радість всім.

Весну Ми всі чекаємо,
Надія в Нас живе.
Ми зло перемагаємо,
Робимо крок в нове.

Бо Ми – Народ незламний.
І Воля сильна в Нас.
І Дух Наш нездоланний.
І Сила живе в Нас.

23.02.2025
Назар Нечипельський

Ти в кожній моїй думці…
Мов вірус, що повільно поглина мене.
А серце страждає все більше,
Ніби я залежу лише від тебе.

Та варто мені лише згадати твої очі —
І мої власні наповнюються болем і стражданням…
Але тобі потрібне лише тіло моє,
Не душа, не почуття, не я.
Луна

Сьогодні дивні, страшні відчуття,
Немає поряд близьких, рідних,
Вже рік чекають на повернення,
Домівки, хати, села до своїх.
Триста шістдесят п’ять- жахлива цифра,
Кожного дня когось нема,
Від болю, жаху, страху стражда,
Військова та цивільна жінка.
Вже рік життя, яке вже покалічене,
Ракетами, сиренами і криком,
Людей про допомогу знівічене,
Вибухами над будинком.
Мрії залишаються одні,
Побачити лиш рідні очі,
Обіймів теплих та солодких,
Довгих, довгих, довгих.
Вірю, надіюся й молюсь,
Настане день-
побачим зіроньки на небі,
Тихенько Богу я вклонюсь,
І буде світлий день,
Без шолма на лобі,
Та перемога, сподіваюсь.
8 березня 2023 р

Юлія Омельяненко

Боже, збережи святу мою країну,
Де сонце й небо грають в синяві без меж,
Де золото ланів лягає на долину,
Де волю й правду Ти одвічно стережеш.

Благослови людей, що мріють про світанки,
Де вибухи не рвуть спокійний сон дітей,
Де ніхто не здригається від сирен зранку,
Де мир, як птах, сідає на родинний дім.

Даруй наснаги тим, хто на нулі,
Хто власним серцем захищає рідний край,
Хто не зламався у жорстокій цій війні,
Хто вірить в світле завтра для своїх земель.

За тих молю, хто вже не прийде до порогу,
Хто віддав все за нашу волю і життя,
Хто душу віддав за священну перемогу,
Щоб мали ми сьогодні радісне буття.

Прошу за матерів, що ждуть своїх синів,
За всіх, хто вірить, сподівається й чека,
За тих, хто крізь завісу болю і років
Несе любов, що глибша від морського дна.

Пошли нам силу відбудовувать руїни,
Зростити сад на місці випалених мрій,
Щоб знову усміхались очі України,
Щоб пісня волі линула до всіх людей.

Ми вистоїм, бо з нами правда і любов,
Бо в єдності народу – наша вічна міць,
Здіймається молитва знов і знов,
Єднає душі, проганяючи всю ніч.

Господи, почуй благання всіх сердець,
Даруй нам мир, свободу і святе добро,
Щоб дух незламний України переміг,
І світло правди знищило все зло.

Ірина Ігнатенко