З тобою навіть тишина звучить по особливому.
Я бачу тебе всюди – в снах, у думках і навіть наяву.
Приходиш ти до мене силуетом і міцно кажеш: "Я тебе люблю",
А я мовчу… Бо як сказати, що я досі цим живу?
Нас випадково знов звела невидима стежина,
Та, мабуть, знала доля, що усе мине колись.
Тепер лиш спогади пливуть, як хвиля невловима.
І хоч усе вже скінчено – люблю, як вперше, назавжди.
Не зможу більше я любов знайти, бо тільки ти — одна,
Єдина з ким звучить і тиша, й світло в темноті.
Якщо нас знову зведе час чи доля непроста,
Знай, що ти — моя любов, і житимеш в мені.
Ти залишилась в кожній миті, що горить в моїх очах,
В думках моїх і навіть в снах – зі мною поруч, як завжди.
Я відпустив, та серце плаче, забути все – важкий цей шлях,
Бо ти – той спогад незгасимий, що йде крізь час, крізь всі світи.
Шукаю погляд твій в собі, та він давно не мій уже,
А серце кличе і горить, в думках з тобою все іде.
Не зможу більше я знайти кохання щирого, живого,
Бо ти – єдина серед всіх, що залишилась зі мною.
Ти залишилась у словах, що я не встиг тобі сказать,
Ти залишилась в голосах, що я не зміг дослухать.
Ти залишилась в тих місцях, де ми колись удвох були,
У тих, хто бачив нас разом, у їхніх поглядах й думках.
Ці люди, наче всі є схожі, вони такі, як ти сама,
Бо тільки в них я бачу знов
Твій силует посеред тьма,
Мов світло серед ночі.
І що мені тепер робити?
Не можу я без тебе жити.
Ти в кожній миті, в кожнім сні,
Прошу, пробач та пам’ятай завжди.
В думках з тобою я є вічно,
Ніколи не забуду цей я шлях.
І хоч усе вже є минулим,
Любов твоя в моїй душі — це вічний страх.
Ти залишилась у кожнім погляді,
У кожнім кроці, в кожнім дні.
І навіть якщо я й відпущу тебе,
Ти все одно будеш жити в мені.
Ми ще зустрінемось з тобою,
Але не так, як вперше.
Час змінить все, забере біль,
І почуття стануть вмершими…
Бакалейко Андрій Дмитрович
