Гілка калини у білому цвіті,
Ніби віночок дівочий весняний
Гарний, пахучий, чистий і ніжний,
Що прикрашає юнки голівку.

Гілка калини у літнюю пору,
Наче маленький стібок пречудовий
На вишиванці зеленій природи,
Значить калинонька рясно зародить.

Гілка калини під час падолисту,
Ніби червоне перлове намисто
На жовто-багряній довгій сорочці,
Яку дарувала калиноньці осінь.

Гілка калини зимовими днями –
Солодкі цілунки палкого кохання.
Минають роки, буде їх іще скільки –
Не зітруть красу калинової гілки.

2020 р.

У воїнів серце звучить інакше ,.
Замість серцебиття там війна
Боротьба за правду і волю,
За те «Чи буде жити моя сімʼя?»

Там боротьба за нескорену мову,
За нездоланний свій народ.
Там біль, і смерть, і перед Богом сором,
Що має вбивати людські життя.

У такт його серцебиття
Закладені душі предків,
Слова батька Тараса Шевченка,
І метрі нашої Неньки…

У воїна в серці немає жалю,
Немає місця для жаху.
Натомість є місце для жорстокості рук,
І виконання вищих наказів.

Лише у куточку, де сповіді линуть,
Де мати ще в рідній хатині,
Дитинство, діти свої і дружина,
Воїн плаче серцем тихенько,
Біля схиленої в журбі калини.

Вже тисячу днів бʼється серце із болем,
За країну, дітей і народ.
Воїн стоїть на порозі у Бога,
І благає про мир і спокій,
А також про перемогу!

Коли з тобою лежимо у ліжку,
Коли в руці моїй твоя рука.
Весь світ для нас немає змісту
Весь світ – це тільки ти і я!

Немає більше в нас імен,
Ми не рахуємо століття.
Ми просто є
Нічого нам не заважає жити!

І це лише, коли з тобою,
Коли ти поряд і не йдеш,
Коли місяць над горою,
І знову знову він зійде!

Лише з тобою,
І лише у ліжку,
Я бачу дивовижні сни.
Весь світ для нас немає змісту
Весь світ – це тільки ми одні!

Твоя фотографія у мене на столі,
Вона ніби жива. там колоси вʼються
І коси рве вітер. Там твої очі, що морю подібні.

Нехай фото лишається в мене.
Я іноді братиму його до рук,
Вдивлятимусь у твої плечі
Й руки, в усе, що є ось тут.

Нехай воно грітиме мою душу,
Це все, що лишилось у мене,
На спогад про тебе
Й твої дивовижні думи.

Як би сильно в мені не боліло,
Як би ображений на тебе не був.
Нехай твоє фото зігріває душу,
Мої змерзлі руки у найлютішу зиму.

Я хочу жити сьогоденням!!!

Летять роки, і дні, і ночі,
І невгомонно біжить час!
Ніхто не знає скільки будем
Ми свого віку доживать.

Отож навіщо, друзі милі,
Ми витрачаємо життя,
На життєві різні хвилі,
І суперечки, і на страх?

Навіщо зберігаємо в серванті,
Старий сервіз з Італії чи Риму?
Чому всі ляльки й іграшки нові,
Лишаємо на потім, на святкові хвилі?

Чому ми не вдягаємо ті сукні,
Що купували щойно на неділі?
Чому лишаємо на плечиках у шафі,
Уже в старій батьківській домовині?

Я хочу жити сьогоденням!
І не зважати нінащо,
Пити з сервізу «Ізабелла»
Дивитись у старе вікно!

Я хочу в іграшки пограти,
Зовсім нові, що приніс нам татко
Нехай моє життя буде сповнене бажанням,
Не відкладати в ящик з назвою
«Нове»

Тріщала хвиля, сніг вже танув,
Дороги всюди розвезло…
Минув той час,
мов в воду канув,
Ой, як же то давно було!

Цвіли тополі, пух стелили,
Розносив вітер поміж трав,
Любили очі й їх любили
І наодинці хтось зітхав.

Зітхав, співав
і клас весь слухав,
І на ромашці все гадав,
Не чули кращого більш вуха,
Вже розумію, що кохав.

І я, та інші очі, сині,
Ой, як же то давно було!
Цвіли фіалки серед хвилі,
Небо волошками цвіло.

15.02.2025.
Ганна Зубко

Тріщала крига, сніг вже танув,
Дороги всюди розвезло…
Минув той час,
мов в воду канув,
Ой, як же то давно було!

Цвіли тополі, пух стелили,
Розносив вітер поміж трав,
Любили очі й їх любили
І наодинці хтось зітхав.

Зітхав, співав,
і клас весь слухав,
І на ромашці все гадав,
Не чули кращого більш вуха,
Вже розумію, що кохав.

І я, та інші очі, сині,
Таких ні в кого не було,
Рівняю з небом їх донині,
Ой, як же то давно було!

15.02.2025.
Ганна Зубко

Пахучий вітер… Цвіт акацій,
Жасмину, ніжності бузків
Без клопіткої росли праці,
У райських пахощах богів.

Акацій кетяги звисали
Понад дорогу, край межі,
Гілки жасмину обіймали,
Вінком лягали на плечі.

Й бузок звисав, до рук тулився,
Які то пахощі були!
І поряд хміль угору вився,
Цвіли і пахнули садки.

Світанки солов’їв будили,
Плескала хвиля за вікном,
У росах трави зеленіли
Біля дороги, вздовж селом.

16.02.2025.
Ганна Зубко