Привіт. З далекого майбутнього пишу
Тобі листа, оглядаючись на сотні миль назад
Так страшно усвідомити, наскільки час той швидкоплинний.
З собою затягнув, відкрити двері,що під сотнею замків закриті.
Інтерес до невідомого, був сильним почуттям
Та згодом, відшукала ключі до замкнутих дверей
Шкода, що ти не поряд йшов, що не наспівував пісень
Що підбадьорюючи давали сил, чимдуж вперед іти,
Та не боятись встрічних перешкод, які збивали темп ходьби.
Ти знаєш, так багато дав мені, у кадрі мого фільму, у житті
Штовхаючи у прірву – відразу діставав,
Так уміло рожевий туман з очей знімав
Так наче до невіданого готував, оберігав від мороку, яким покривало цілий світ.
А я все сміючись кружляла на ромашковому полі, розглядаючи тендітний лінній цвіт.
Безстрашно, довірливо вдихала запах літа.
Яким була в невдовзі оповита,
Ти за спокоєм моїм пильнував, як орел за простором небесним
Щось нове, незнане серцю запалило мій світ, вогнищем підлесним.
Тоді ти джерельною водою мене відпоював,
щохвилини до життя мене повертав.
Ти рани мої без ліків загоював,
Мабуть тоді, ти мене ще кохав.
29.09.2024 23:33

Анастасія Мізера

Ти чуєш як стало тихо навкруги?
Як щохвилини губиться в просторі шум машин?
Що ніби світ ізолювавсь, від метушні,
Що навіть шороху не чути із шпарин.

Кудись співанки ранніх пташок позникали
Мелодію ранку з світанком хтось викрав
Яку щоденно, з першим променем встрічали
Який тендітно, румʼяну щічку торкав

Загубились хвильові ритми природи.
В тиші, стрімко біжить джерело
Вже не дзижчить смугастий джміль у породи
Де розстелилося квіткове панно.

Ніби все чим ти жив, підмінили,
Закоркували в пляшчину пусту.
Від справжнього світу сховали,
Лишивши слухати казку нову.
06.10.2024 00:53

Анастасія Мізера

Тобою весь всесвіт затьмарений.
В повітрі кружляють – бульбахи думок.
Кольором вічного світла забарвлені,
Надихаючись рішуче, на важливий крок.

Тобою весь світ пофарбований.
Від багряного кольору, до пастельних тонів.
Водночас різкістю твоєю стурбований,
Зокрема переймаючи, тепло твоїх відчуттів.

Серед темної ночі, зоря тобою виблискує.
Напоює історіями книгаря.
Втомлені очі мої, сяйвом вилікує.
Захоплено чекає, те саме світло щодня.
01.09.2024 23:14

Анастасія Мізера

Якби ти міг мене почути серед тиші ночі,
Відлунням що летіло повз будинків.
Якби ти міг побачити, розплющив очі
Рядки листа, де кожен шрифт — відтінок смутку й світла.

Якби сльозу відчув мою, коли тебе турбує спрага
Кристал солоний у спекотну літню днину.
Якби ти знав, наскільки важлива рівновага
Взаємністю наповнена в тяжку годину.

Ти зміг би сам, нестачу повітря відчути.
І зрозумів би, що цей клапан я могла відкрити.
Якби ти зміг, в мою осиротілу душу пірнути
Я змогла би весь світ любовʼю зігріти.
26.09.2024 00:55

Анастасія Мізера

Я так би мовити – живу,
Наповнившись джерельно-чистою водою,
На оксамитовій мураві, що під вербою,
Під спів пташиний, я з вітрами говорю.
Про те, що не сказали мені птахи,
Мовчали би ще певно сотні літ.
Що ніби всі в окрузі, ми беззахисні комахи,
Котрими керує старий, сивий дід.
Краще роздуми про всесвіт проганяти,
Не слід, так би мовити, йти в дрімучий ліс.
Що бажано в кутку сидіти та мовчати.
Від болю кричати, під тиском коліс.
З надією в серці та з птахом в руках,
Вгамувавши спрагу, рішуче піднявшись,
Крокувати буду по невідомих стежках,
Відважно боротьбою буття пройнявшись.
21.05.2024/23:53

Анастасія Мізера

Як швидко плине час,
так стрімко несеться у край невідомий.
Так ніби хтось хоче пришвидшити нас,
Саджає у потяг буття стрімголово.

Промайнувши перший цвіт яблуневий,
Який напоював до забуття,
Солодкий аромат травневий,
Що пробуджував шосте чуття.

Відводить від насолоди нектаром,
Не дає зупинитись на мить.
Вітром відносить недаром,
Проявити силу свою норовить.

Після пройденого шляху, освіжившись,
Озираючись на пережиті нетра,
На зустріч сутінкам без страху,націлившись,
Через гілля шукати свій промінь із спектра.
22:33 21.05.2024

Анастасія Мізера

Як швидко плине час,
так стрімко несеться у край невідомий.
Так ніби хтось хоче пришвидшити нас,
Саджає у потяг буття стрімголово.

Промайнувши перший цвіт яблуневий,
Який напоював до забуття,
Солодкий аромат травневий,
Що пробуджував шосте чуття.

Відводить від насолоди нектаром,
Не дає зупинитись на мить.
Вітром відносить недаром,
Проявити силу свою норовить.

Після пройденого шляху, освіжившись,
Озираючись на пережиті нетра,
На зустріч сутінкам без страху,націлившись,
Через гілля шукати свій промінь із спектра.
22:33 21.05.2024

Анастасія Мізера

І на визженній землі
Посаджу троянди.
Попілом укрию їх коріння,
Щоб добре проросли,
Щоб уся біль із мого серця
Пішла у ці шипи.
Люблю червоні я троянди,
А посаджу я жовті,
Щоб сонця світ на цій землі було побільше.
Щоб бджоли прилітали і калібрі
Чи так буває?
Хай проросте на виженій землі
Нове коріння!
І кожний ранок
Ти їх поливай.
Валентина

Жоден вогонь не горить так яскраво,
Як почуття, що у тіні живе.
Тільки мовчанням говорить лукаво,
Тільки в душі свої знаки несе.

Ночі питають, а день не впізнає,
Вітер не чує і хвиля мовчить.
Те, що сховалось, ніколи не тане,
Те, що таємне, не може згоріть.

В очах – ні натяку, в голосі – спокій,
У жестах – байдужість, у подиху – лід.
Та варто лиш вітру торкнутись волосся,
Як серце займеться, мов вогник на мить.

Віка Федорич

Символ вірності і щастя, Живий символ України,
то Лелеки які по весні прилетіли.
МИ вміємо любить, творить добро та гідно Жить.
А в час тяжкий, лихий, Землю рідну боронить.
Красиво вміємо будувати, інфраструктуру розвивати.
Відсіч вміємо давати, з колін вміємо вставати.
Шедеври в праці вміємо творити , палко вміємо любити,
вміємо по Людські Жити.
У Нас сади кругом цвітуть, та квітники цвітуть в дворах буяють.
Молоді Лелеки гнізда в’ють, а в небі Ластівки літають.
В пошані завжди Мама й Тато, проводим в праці дні свої, та завжди є в Нас Свято.
Розмірянно Живемо, знаєм час коли Нам працювати, та знаєм ту годину коли відпочивати.
Над морем , горами й лісами, на сході сонця чарівна краса, а в полях ранкова стелиться роса.
Це України Все Краса!
08.02.2025
В.Є. Панченко