Благословенний ранок Небесами!
І Ангели співають у Душі.
Осанна, Богу! Бо завжди Він з нами,
У кожному окремо і у всіх!

Благословення Сонцем і морозом!
Теплом домівки, сплячими дітьми….
І хоч багато у житті курйозів,
Найголовніше, що щасливі РАЗОМ ми.

І Вдячністю й Любов’ю світить серце!
Та розливається на дім, усю сім’ю.
Вже місто просинається, сміється…
А я усіх і вся люблю, люблю, ЛЮБЛЮ!!!

26.11.2023
Оксана Шакун

Ну скажіть хіба це просто так
Його усмішка та моє ім’я на його вустах
Його очі які так дивляться на мене
Його погляд, що дає надію
Його руки які вітаються зі мною
Ну хіба це просто так
Ну не може цього бути
Та я ж не знаю
Можливо це просто ввічливість до мене
Та яка різниця
Може й так, а я собі просто придумала все
Та нехай, мені би просто бачити його очі
І більш нічого я не хочу

Ліза

А пержир пахне морем,
Свіжим ранком, жаркИми ночами,
Полуденим білим сонцем,
Очманілими цвіркунами.

Пахне розкішшю соковитий сік,
Що стікає із губ по шиї.
На роздерте серце найкращий лік –
Безтурботне літо щасливе.

Модна сукня, тістечка, кримське вино,
Обгоріла спина, макарон з салатом.
А мені робилося байдуже, все одно,
Раз у раз блокувалася анахата

24.06.2024
Оксана Шакун

Благословенний ранок, що ввірвавсь в легені
Різкою свіжістю із запахом дощу.
Ніколи ти не знаєш, що в кишені
Давно невдяганого м’ятого плащу.

У ній є зАгадка, то простір для фантазій.
В ній те, що відчуваєш ти.
Її не можна обдурити, знай це!
Із підсвідомості плащ зчитує думки.

Цей плащ чарівний, він міняє колір
І вміст кишень щораз міняє він.
Хто розгадав секрет плаща , той новий,
Найкращий день собі ВЖЕ сотворив.

2.07. 2024.
Оксана Шакун

Яка цікава ніч. Така незвична.
Не схожа на ті ночі, що були.
Для роздумів про вічно – потойбічне,
Про світ, що прагнув, але не скорив.

Не я життя жила, воно жило мене.
В тумані, ніби лялька з ниточками.
Коли почалась теє відчуття і чи воно мине?
Хотіла б я водити власними ногами.

Раптово світ змінивсь, для когось катастрофа.
Все зовсім шкереберть, інакше ніж було.
Для мене – подарунок: від Бога друга спроба.
Почала відчувати Первинне Джерело!

Згадала пережите. Хоч книгу напиши.
Помалу крок за кроком, виводжу мозолі,
Натоптиші та шрами з болючої душі.
Дорога за дверима. Знайти б від них ключі.

3.07. 2024
Оксана Шакун

А насолоджуватись спокоєм так просто,
Коли напевне знаєш де кінець.
Ідеш у невідоме – ломить кості,
Неначе сам вдягаєш з терену вінець.

Воно цікаво і одночасно страшно,
Коли ступаєш у прийдешній день.
Якби ж то знати наперед, завчасно:
Веселих чи сумних співатимеш пісень?

Напевно знаєш тільки те, чого НЕ хочеш.
А що ти прагнеш? – важко то збагнути.
Щемить у серці, десь під ложечкою смокче.
Як не здаватись, а насправді бути?

А мудрі кажуть: "Сам керуй думками.
На що спрямований твій погляд, те й прийде."
Хто не прийняв науки сеї з молоком від мами
Глухих кутів, скла на дорозі не мине.

Мені б ліхтарик чарівний у руки,
Щоб підсвітити мій найкращий шлях.
І Ангели, щоб взяли на поруки,
Навчили розібратись у думках.

Мені б почути голос істиного Я
Без примхів его й витрибеньок серця.
Щоб зрозуміти де є Я, а де не Я.
І де дорога та, яка барвінком в’ється.

2.07. 2024
Оксана Шакун

Ці гілки дерева стирчать немов хрести,
Немов сходинки на драбині в небо.
Мені вирішувати йти, або не йти.
Лиш серце знає треба, чи не треба.

А їх листочки як маленькі крила!
Їх досягнути хочеться, злетіти височинь!
В життєві морі – корабля вітрила
Чи леза скальпелів, які зрізають гниль.

У мене за вікном лише дерева.
З них, вам сказати хочу, непогані вчителі.
Гортаю календар із цифрами, та треба
Зіп’ятись в Небо, не покинувши Землі.

2.07.2024
Оксана Шакун

Я малюю картини словами
Одягаю образи в букви.
Раз широкими вийде мазками,
Раз малесенькі крапочки – звуки.

То виходить, я пісню співаю?
І звучать крапки, коми, тире…
Це моє. Я так відчуваю.
В кожнім є, як шкарлупу здере.

З-під курсору вискакують букви,
А для мене це різні смаки.
Борщ із медом, картопелька з цукром…
Зрозуміє хоч хтось? Розбере?

Замазюкані фарбами руки,
В голові наче хори звучать,
Фьюжн страв, що в думках лиш, по-суті –
Повкривалися буквами. Сплять.

10.06.2024
Оксана Шакун

Гілка в темряві висить,
Гілка в темряві дума,
Дума в неї гарна,
Дума вона про день наступний.
Чи то завтра сонце буде,
Чи то дощ піде.
А місяць вже зійшов.
А гілка все дума:
Може, завтра пташка прилетить
Та гніздо своє звиє,
Чи може їжачок припопзе до неї.
А місяць вже сховався,
Та сонечко уже прокинулось,
А гілка далі дума:
Мабуть, день уже настав,
Сонце вже в зійшло?
І ніч вже закінчилась?
Та тут гроза почалась,
І блискавка у дерево попала,
Бідна гілочка горить,
Бідна гілочка кричить.
Та думи не згубила,
Знову вона дума:
Як же так?
Чому та блискавка напала?
Чому болю вона мені завдала?
Я спокійно тут висіла,
Та нічого не робила!
За що покарання мені таке!
Так вона кричала,
Так вона і дума
Та згоріло дерево зі часом.
І про гілочку ніхто і не згадав.
Морквина

Мій власний вірш, душі політ,
В нім кожне слово – наче цвіт.
Він про життя, про щастя мить,
Про все, що серце шепотить.

Слова,як промінь поміж хмар,
Несуть тепло, знімуть тягар.
Як ніжний бриз чи шум лісів,
Вони дарують сил і снів.

Тут кожна думка – ніжний звук,
Тут кожен крок, і сміх, і зліт.
Тут все моє, мій власний круг,
Тут я живу, тут мій політ.

Як птах у небі – вільна я,
Як цвіт весняний – розцвіта.
Мої слова – мій щирий слід,
Мої слова – таємний світ.
Віка Федорич