Прошу, не говори до мене слово «най»
Я не найкращий не найгірший.
Це слово лиш знущання, памʼятай,
А я всього поганий або ліпший,
Хєх, «най» я можу бути словом «просто».
Я просто зайвий, чи просто поряд
Я просто сто разів по сто.
А далі просто безкінечність, як квіточок у поля.
І все ж таки, це «просто» ріже вуха
Та вже пишу, як знаю, чи не знаю я
Вже все банально, та ти таки послухай.
Цю білу маячню, бо це поезія моя
Станчік

І ця кімната, темна та холодна,
Лиш наші часті подихи чутні.
Твій погляд криє подих, ти голодна
Ти зробиш все хочеш, ми одні.
Твої вологі, від збудження долоні
Проходять моє тіло, раз у раз
Все нижче нижче, я в полоні
І кожен подих лишаю без образ
Так тепло і приємно із тобою
Ти збуджена і гола, я вже твій
Знов поштовх, ти шаленієш мною
І Ми пірнаєм – у країну мрій .
Тебе все краще чути, я тремчу
Цю мить, я хочу розтягнути
Ти в мить моя, і я лечу
І я кінчаю, не можу вже тягнути
І ця кімната, темна та холодна,
Лиш наші часті подихи чутні.
Твій погляд криє подих, ти голодна
Ти зробиш все хочеш, ми одні.
Станчік

Біле світло на зчорнілі пальці,
Не відходить від серця біль.
Та так добре, вже не у масці,
У долонях – червона сіль.
І я сам у всьому був винен,
І від того ще краще мені.
Не мені відмивати килим,
І червоні сліди на стіні.
Ця безодня, тепліша за зиму.
Холодніша за пальці мої.
І світліша за щупальці диму.
А яка темна… що очі твої.
І вдячний собі, бо нікому
Я не зможу руки тримать
І знов, полечу без утому
Не старайся мене упіймать
Станчік

Не йди, на вулиці вже дощ.
Там мряка темрява та інші,
Я знаю, там загубила щось,
Та ти залишся тут, у тиші…
Сідай зі мною, теплий чай
Поки це все що можу дати
Якщо йде серце – ти співай,
А я для тебе буду грати.
Та граю я фальшиво, вибачай
На кожній ноті думаю про тебе.
Та пальці вже на струнах, ти співай.
Бо скоро ранок, забере у мене…
Твої зелені очі, тихий сміх,
Що гріє краще, за те що пропоную.
Та Лишиться на згадки мрій моїх
Єдиний, та відвертий, поцілунок
Та от вже ранок, сонце і туман,
Так скоро заберуть тебе в обійми.
А залишусь, серед мільйонів сам.
Та буду горе, заїдать снодійним
Станчік

Почуй, як плачуть люди
Та очі не сліпі свої відкрий.
Та років сто, чекаємо на чудо.
А ти до нас, завжди лихий
Та як так можна, Світ, бо ми єдині
Ми люди, що за тебе стоїмо
Ти дарував життя кожній людині
Тай і за тебе ми їх отдамо.
Ти нас не захистиш і знов
Ти знов залишиш нас на самоті
І знов проллється наша кров
А ти промовиш байдуже «прості»
Станчік

Та що таке, і знов зі мною,
Лишень подумай, знову ти.
Думки застиглі, минулою зимою
Ти дістаєш. Ті спогади.
Тепер лишень і думаю про тебе,
Про те чого не можу я
Про ті мрійливі ночі просто неба,
Що завжди будуть в моїх снах.

Станчік

Окута думами своїми,
Та втомлена за день важкий,
Вона сиділа та курила.
По серед диму – купа мрій…
Вона робила те, що кажуть
Та їй до снаги не було
До дому кличуть, важко мабуть
Та їй тепер усе одно.
Де сили взяти, де сховатись ?
Хоча б на день, у який час ?
Десь там у серці, має залишатись
Увесь той біль, ті сльози з глаз.
Станчік

Забагато від неї світла,
Та замало тепла віддає.
Як сонце зимове, світла,
Та не гріє мої почуттє.
Із тобою, в темряву краще,
Там наш подих зігріє обох.
Почуття забуте, пропаще:
Відкривають ночі на двох.
Переплетені пальці – ніжніше,
Обертом йде голова
Ти сьогодні – найважливіше.
Ти сьогодні – для мене, одна.
Язиками танці проведені,
Купа слів, на дотик один.
Ми сьогодні – знов посередині.
Ми сьогодні – поза новин.
Ти оголена, тепла, ти поряд.
Та омріяна, люба така.
Я сьогодні – заплакані зорі.
Я сьогодні – поруч мала.

Станчік

Ти перетворюєш кулі на квіти,
Із тобою легше ідти.
Тобі на руки просяться діти,
Із любовʼю, та до мети.
Ця війна розірвала з тобою.
Бо так важко, залишитись тут.
Та всі спроби лишитись собою,
Заганяють мене, в глухий кут.
Та ти прийдеш ,люба, я вірю.
Ти прийдеш, та зашиєш рани.
Через уста, повернеш силу,
А мені не померти… зарано.
Станчік

Я так хочу тебе, не любити,
Кожен подих під цим відчуттям…
Не цілуй, не даруй мені квіти.
Не збирався, тебе вибача.
Я не можу тебе полюбити,
Має серце, іншій належить.
Я страждання не хочу лічити.
Рахувати, всі болі та нежить.
Полюбити мене? та ніколи
Не вбивай все життя до останку.
Хай мене, розбирай все навколо.
З почуттям проживу у достатку.
Я не можу тобі пояснити,
Не любов то і не кохання,
Тільки чесно все говорити.
То є радість серед страждання.
Все простіше й простіше мова
Та до істини все ще далеко
Ти для мене, залишишся нова.
Як би хотілось тебе полюбити….
Станчік