Я тобі намалюю осінь,
і вплету золотії колосся
у волосся твоє чорняве,
таке ніжне та кучеряве.

Я тобі намалюю квіти,
з-поміж айстрів тоненько повитих,
та додам цвіт моєї калини,
ягід терпких, любов’ю налитих.

Я тобі подарую сонце,
щоб дивилось воно крізь віконце,
зігрівало теплом легеньким,
обіймало тебе раненько.

Я тобі розмалюю зорі,
кольорами веселки й до моря,
щоб світанок удвох зустрічати,
в миті вічності розчинятись.
Тахмасбі Ірина

У тьмі… Я чую, як гагари співають в далечінь,
Як дивиться на мене мама і каже:
— Синку… Погляд твій такий холодний, ніби вітер на весні, і топить він, і морозить водночас.

Все грає, грає буревій…
Пробачте мене, мамо, пробачте й не тужіть.
На то є вірна Божа кара, а в нас є мить — одна лиш мить…

Не винні діти тої мами, не винна і вона.
Воно росло роками — руками землю прорива.
Весь час, як ракова пухлина, з’їдає мізки і гниє.

Година… Дзвін — гудуть ліси.
Хвилина… Чую, як реплять кістки в вогні.

Горить.
Горить.
Горить.

Ти чуєш дзвін? Ти бачиш?
Попіл на руках.
Людина.
Крик.
Сльоза.
Не та країна.
Зник.

На віки… І пішов у тінь.

Віктор Литвак

Тихий вечір, вітер в полі,
Зорі в небі, місяць спить.
Всіх чекає та ж доля,
Кожен шлях свій має вмить.

Не журіться, не ридайте,
Все минає — то життя.
Просто в серці збережіть
Світлу пам’ять ім’я
Поліна Москаленко

«Дотик смерті»
Наше життя є дуже коротке.
Так швидко пливе, прогортаючи дні.
З кожним роком воно не таке вже й солодке
По вуха накривають проблеми складні.

Хтось свій біг завершує рано,
Та для нас, звичайних людей
До кінця не пізнати Божої тайни
Глибоких, прекрасних і досконалих ідей.

Бог людей забирає до Себе
Тих, які вірно жили на землі.
Бо помер Він за мене і тебе,
Щоб не горіли навіки в смолі.

Він забирає до Себе найкращих,
Щоб ті отримали небо і мир.
Краще так, ніж усе життя бути в перших,
А у вічності стати ніким.

Бог не дивиться на твій вік чи на статус,
Забирає готових і не готових щодня.
Може війна, землетрус чи вірус
Стає причиною чорного дня.

Тож приготуймо себе до вічності,
До зустрічі з Богом, нашим Творцем.
Це питання набирає великої цінності,
Коли стоїмо до смерті лицем.

Випадковостей немає у світі,
Бог керує усім, Його не обмежує час.
Там у небі, в бездонній блакиті,
Він бачить долю кожного з нас.

Він – Творець, з Ним завжди безпечно.
Він від віку й до віку – Бог!
Відкидати цю істину недоречно,
Це марний в собі діалог.

Його не обмежують рамки у часі,
Тисяча років для Нього, як день.
Тому перестаньмо жити у страсі,
Бог все контролює щодень.

Ми змінюємося і час біжить,
Але Ти Господи – незмінний.
Ти Той, Хто зупиняє мить.
І час з Тобою є безцінний.

Ми не знаємо, що завтра трапиться,
Ми не знаємо, яке коротке життя.
Воно як пара, що на хвильку зʼявляється
А потім зникає і вже нема вороття.

Трава, яка перецвітає,
Як короткий сон – наше життя.
За роком рік минає,
Все ближче стоїмо до майбуття.

Так важливо завжди памʼятати,
Що ми приходьки на землі.
Й жити так, щоб набувати
Мудре серце у собі.

Не вважати життя своє цінним,
Відкинути клопоти й марноту.
Бути Господу вірним,
Розвивати в собі доброту.

Закінчити доручення Бога
І прийти у небесний дім.
Ця дорога далека і довга,
Але все в Господі зможу моїм.

Жити з Тим, Хто мене підкріпляє,
Хто надію на вічне дає.
Хто усі мої промахи знає,
І ніколи любов не вдає.

Хто омив і очистив кровʼю,
Хто підняв із страшного гріха,
Хто покрив усе навіки любовʼю
Й дав нам в утішителя Духа.

Ми ще сьогодні на землі живемо,
І в кожного із нас є шанс змінити все.
Давайте в душах ми порядки наведемо,
Тоді Господь від смерті нас спасе.

Чому, мій друже, нині ти вагаєшся
Прийняти істину Христа?
І знову в стороні ти залишаєшся,
Не хочеш написати чистого листа.

Ми Богу вʼяжемо вінки тернові,
Не хочемо змиритись, що Він – Цар.
І не приймаємо Його любові,
Його безцінний святий дар.

На жаль, ми сьогодні так живемо,
Ніби не збираємось у вічність відійти.
Як мертва риба за течією пливемо,
Перестали духовно рости.

Та Господь усе зробив для спасіння:
Кров святу на хресті Він пролив.
Тому ми нове Його творіння,
Мертвих духовно підняв, оживив.

Ніяке каміння і золото не буде дорожчим
За Кров Ісуса і невимовну любов.
Тому будь першим охочим
Кого навіки омиє свята Його Кров.

Що може бути цінніше
За Боже спасіння і з Ним майбуття?
Тому сьогодні подивися пильніше
Чим наповнене твоє духовне життя.
Автор: Генріх Ванеса
Ванеса

Іноді душу переповнює смуток,
Серце стає наче камінь,
А хтось лиш мовля: "Та це все пройде"
А вона тихо всередині померала.
Хтось говорив: "З часом мине"
Поки вона всередині згасала.
А він говорив: "Це взаємно, міг сказати раніше, але не бачив у цьому сенсу"
За кілька днів: "Думаю у нас не вийде нічого більшого, ніж просто дружба"
А вони говорили: "Це все мине", поки вона на очах згасала…
Вікторія

Я тобі скажу:
"Я тебе люблю",
Ніжно-ніжно поцілую і так тихо прошепчу:
"Я тебе люблю".
І в обійми до тебе я полечу,
А ти крепко обійми і у відповідь поцілунок надішли,
Тоді можливо іскра між нами спалахне і почуття навіють,
І я неначе в перший раз закохуюсь у тебе…

Вікторія

1101-й день війни

Незабаром Перемога,
Відчуваємо всі ми,
Іще трохи, зовсім трохи,
І завершаться бої.
Але знаємо, навчились,
Поруч ворог, на віки,
Залишати й кидать зброю,
Ми не зможемо ніколи .
Пильні очі, гострий розум,
Сильний Дух, міцний кулак,
Захищатимуть країну,
Горду, Вільну Україну.
Галина Корольова

І титул я отримав вранці
"Та все пропало"
Змирився!
Око запало?
Однак , труд Ідеї
Карла Лібнехта забувся,
за документом – я вже помер
десь у Сахарі
І сіє пташка недалеко
черево Надії , бо жере

Жере воно часто, і це дуже
надійно
Справедливість!
Ти гарний!
Я був дуже довгим, дуже лаконічним
Наказом про звільнення овечок-телят
Окремо звільнивши останніх ягнят
Що вмерли від того що знали
впали, і стали на путь Виправлення
і стали вони розумними
і було це гарно
і було це вже вчора

І ти був Вранішнім Птахом!
тим , в кого палять
бо я затхнувся вже спати
Оці такі пташки , шо знати
хочуть
можуть
можуть
хочуть

і вони живі тому що є дурні
я такий дурник
але я вже розумний
правду , оцю я вашу –
вбити
обрити
забити

"Я" – почуйте мене!
– Є Господь!
Мене начувайтесь!
Я побачив таке!
Таке ! І ви не зрозумієте!
Вбийте себе , намагайтесь злітати,
В столицю де Гімалаї
Однайдіть там правду

бо її там немає
Тато?!

Чуеш, козаче?
Там правда , тікай!
Це тобі не шаблю кривдить
бо дозволяти собі можна
лише жменю рису на обід

Бо хто не знав, це народна творчість
А
В
Т
Е
Н
Т
И
Ч
Н
О

а що Ти даєш мені?
Чи може , заплатиш ти кредит довіри?
Який утримував мене
від Гріха Над Нами

Мумбаї!

І це буде справедливо!
-Це такий собі "символізм"
Чхати я хотів на вашу Цінність
Що ти таке? Биток із мозку?
Дано мені щось інше!

Я свЯтий
бо у цьому слові
Буква "Я" а не "Ти"
Цінувати тебе?
Та дарма! Я знаю що є інші
хто тобі вже слугою став
Не шукай інших.
бо я буду останнім

Такий собі діалог я маю
перед тобою стою, наче
диплом я бачу за собою
а ти?

Цінуеш час.Пиво п’єш?
Ах , так ти плачеш?
Легені болять від тої інформації
що я сказав?
Та забудь , шуткую я

ти хороший , вірний , друже ,
І тебе згадають люде
бо цінний , як ота пробірка
з біоматеріалом Сталіна

а іншим

ШУКАЙТЕ ВЛАДУ!
бо інше не в змозі ви зробити
макаки

Тримайтесь за ту пшеницю
І три колоски
бо інакше жити не можна
страх як СТрашенно
жить самостійно

О ні! Я Свобода!!(?)
Не шукати її!
Шукай кріпаків
За дорого! Купляю книжки!
Там написано "Щастя"
Та дарма..
Нема його там
Там лише букви
та папірус з Буковини, де
шрифтом написанно
ідеї Чучхе

Голова уже стогне
Я не можу зірватись із
місця , та почати
ко-па-ти
копати
копа ти
ти

3 2 1
натисни на кнопку ,
та залиш ці мучення МЕНІ
Сором Сором Сором
Отримую Насолоду
Вфд патякання язиком
з тобою , бо
нікчемний і брудний язик
я хочц витягнуть із рота
та почистити бензолом

Тримайся , розстріл іде
бо ти сказав Дев’ять
коли було "Дев’ять"
Різниці не бачиш????
Так то так і треба

Дурнику
в мене уже нога онеміла
мене обшукали
знайшли гречу
я відлітаю

душа
не
має
бути
в
того
хто
вмер
не
один
Тато?!

Щастя є в кожному світлому ранку,
В променях сонця, що ніжно встає,
В запаху кави, у теплім світанку,
В усмішці друга, що поруч іде.

Щастя – у вітрі, що грає у косах,
В краплях дощу, що цілують чоло,
В ніжному погляді, в лагідних росах,
У тому, що серцю дарує тепло.

Щастя – в обіймах, у слові простому,
В пісні, що душу торкається знов,
В затишку рідного, теплого дому,
В силі людській, що дарує любов.

Дивись і відчуй: у кожній хвилині
Є щось прекрасне, у цьому житті.
Щастя живе у тебе в родині,
Воно поруч… в кожному дні!
Валентина Харченко