Я повернувся з полону.
Я залишився живий.
Як же хотів я додому
бачити ранок новий.

Я пригорнуся до мами,
Батька в обіймах зіжму.
Як же мені добре з вами!
Не скоро забуду тюрьму.

Бачив свою рідну хату,
що часто снилась мені.
Бачив Україну заможну,
яка перемогла у війні.

Дякую всім, хто молився,
хто нас додому чекав!
Дякую всім, хто донатив
та мирний час наближав!
Валентина Харченко

Серце моє, що ж ти хочеш…
Що ж ти прагнеш у цім житті?
Таке ти втомлене стало,
За ці останні роки.
Коли ж ти, сердечко моє,
Розіб’єш цей камінь всередені себе?
Коли ж ти розв’яжеш ці
залізні вузли?
Чи станеться колись, те саме потаємне бажання?
Не плач, живи, радій, вір…
Твоє життя – воно одне.
Страждань ще буде досить.
Прошу тебе, живи, живи!!
Щасливим будь тут і зараз.
Твоє кохання вже є в тобі..
Повір в це, прийми.
Все буде, ти знай це
Та зараз… відпусти все
Нехай це будуть не твої переживання,
Забудь про них і живи
Бо це життя таке коротке..
Бийся, бийся, серденько моє,
Прошу тебе, не зупиняйся.
Нехай ця віра, яка в тобі є
Назавжди збережеться попри всі муки.
Зупини цей сум, ці страждання
Молю тебе, тримайся,
Життя одне, пам’ятай.
Прошу тебе, серце моє,
Ти найсильніше, що в мене є…
Я знаю, я вірю, я буду …
Сонце

Після весілля — ми довго волали,
Чи то спирт, чи природа нас так вабила.
Телефон дзвенів, уваги хотів,
А я ненаситний, днями живів.

Вабило мене це,
Стіл сільський, комахи-рахуючі,
Смачне хотілось, делікатесне,
Ми ще молоді, недосвічені, звісно.

Збережемо щось, потратимо ще,
Тільки б були ми, подружжям на злеті.
На світанку разом, в обіймах весни,
У щасті й радості, в мріях ясних.
Віктор

Украду я тебе
За ціною самого сонця,
Ти так дивно, так ніжно мене
Захопиш, мов тінь від віконця.

Мені не жаль буде втрати,
Якщо в танці зі мною ти.
Я готовий тобі все віддати,
Тільки б серце твоє знайти.

Без розбитих гір у безодні,
Що питають, мов звір, про любов.
Без жаги до кінця несвідомо,
Без прощальних, зневірених слів.
Віктор

А сонце позолотою
Причепурило всіх:
Кому – засмагу бронзову,
Кому – веснянок міх;
Намалювало променем
В людських очах тепло.
І квіти, й трави струменем
Духмянять на добро,
Веселкою грайливою
Торкаються душі,
Красою пустотливою
Приваблюють усіх.
Тепло вже вкоренилося
У селах і містах,
І літні мрії в посмішках
Вживаються у днях.
Ольга Дворецька

1121-й день війни 20.03.2025

Знов не сплю, дивлюся в стелю,
Та рахую слоненят,
Калатають вени в скроні
Й так триває вже щодня.
І думки не залишають
Смуток, жаль, пекельний біль,
Нас примушують доводить
Наше право в світі жить.
А тепер вже зрозуміло,
Який ключ у нас в руках,
Бо великі штати й рашка
Хочуть в нас його забрать.
Хочуть хитро надурити,
Щоб добром заволодіти,
путін бреше, маневрує,
Ще й кусається, воює.
Трамп не знає, що робити,
Їсть наживку із кремля,
Ще й пихато заявляє,
Що домовиться сповна…
«Ви давайте не стріляйте,
Сядьте з путіним за стіл,
Домовляйтесь, не брикайтесь,
Він сильніший й має вплив…»
Хаос в світі Трамп посіяв,
Шкереберть усе летить,
Зупинить росію зможуть
Послідовність швидких дій.

Ніч прийшла, сирени виють,
На душі тривога знов,
У думках вогонь палає…
З вуст слова без перепон…
Не молюсь богам вже зовсім,
Сплять вони всерівно,
І не хочуть бачить сльози
Всіх людей невинних.
Та коли вже в тій росії
Карма їх придушить?…
І в смолу, чорти, що варять,
Головешки вмочить?…
Бо не вміють і не хочуть,
Вони жить по-людськи,
Всюди пику свою сунуть,
Володіти хочуть…
Та не вийде так як хочуть,
Вирок неминучий,
І самі свою росію
Знищать і розтрощать.
Галина Корольова

Колись я думала, що це назавжди,
але в житті не склалося, на жаль.

І ці холодні вечори, весняні ночі,
які зводять з розуму мене.

Проте оці нав’язливі думки, які оточують постійно…
Можливо, не вмію передати я емоції свої.
Навіть не знаю, що це — образа чи радість у моїй голові.

І з цими думками живу я постійно.
Не знаю, чи живу я у радості, чи у постійній цій тьмі.
Але радію я кожною миттю,
якими б не були оці мої думи складні.

І щастя моє, мабуть, вже пройшло,
почалася ця клята смуга невдач,
з якою зробити я не можу нічого —
тільки змиритися і дати ще час.

А там уже буде і щастя, і море, і радості куча,
а з ними і смуток, і сум пропаде.

І тут вже почнеться життя моє нове.
Відкрию я аркуш, почну все нове
і більше не буде оцих дум непростих .

І буду ходити щасливою я,
усміхатися цьому прекрасному дню.
Забуду всі сльози , всі ночі безсонні
Відпущу все те , що тягло на низ
Гарік