Скільки я падав — та знову піднявся,
Скільки ламало — та все ж не зломався.
Рани глибокі, шрами в душі,
Та я не здаюся, хоч як не свищі.

Скільки ще вдарять, щоб знову спіткнувся?
Скільки ще бур, щоб назад повернувся?
Та я не той, хто від болю тікає,
Кожен мій шрам – то лиш сила палає.

Я упаду ще не раз, це я знаю,
Життя не дарує легких перспектив.
Та кожен мій крок – це нова моя зброя,
А кожен провал – це майбутній мій зліт!

Тож хай розбиває, хай буря ламає,
Хай вітер збиває мене до землі,
Та поки в очах моїх іскра палає,
Я буду вставати. Я буду іти!

Я впевнений, бо йду крізь бурі,
Бо не боюся впасти знов,
Бо у вогні, у дикій хурі
Знаходжу силу, а не кров.

Я впевнений, бо сам творю
Свій шлях, свої важкі дороги,
Бо знаю: страх лишить зорю
Там, де могла б горіти змога.

Бо кожен вибір – то не крок,
А шанс, що в серці проростає,
І навіть біль – не слід тривог,
А пам’ять, що мене тримає.

Я впевнений, бо знаю ціну
Свого падіння і вершин,
Бо крізь туман, крізь заметілі
Я йду вперед – і не один.

Я впевнений, бо йду крізь бурі,
Бо не боюся впасти знов,
Бо у вогні, у дикій хурі
Знаходжу силу, а не кров.

Я впевнений, бо сам творю
Свій шлях, свої важкі дороги,
Бо знаю: страх лишить зорю
Там, де могла б горіти змога.

Бо кожен вибір – то не крок,
А шанс, що в серці проростає,
І навіть біль – не слід тривог,
А пам’ять, що мене тримає.

Я впевнений, бо знаю ціну
Свого падіння і вершин,
Бо крізь туман, крізь заметілі
Я йду вперед – і не один.

Непотрібні батьку ми були,
Поки він молодим ходив.
А тепер старий – згадав про всіх,
Та хто ж назад поверне дні?

Мати вірила йому завжди,
Любила, берегла, чекала.
Та чи знала, що для нього
Ми – лиш тінь, що промайнула?..

Я доріс і сам збагнув:
Бачити нас він не хотів.
Бо якби у серці мав любов –
То знайшов би тисячу шляхів.

Мати й досі батька любить,
Хоч її любов він губить.
Ось такий він – чоловік,
Що життя розбив навік.

Діда з бабою любив,
Та до них не поспішав.
Зараз би обійняти їх,
Та вже пізно… Вже їх нема.

Тож якщо мрієш досягти –
Не марнуй, не відкладай.
Життя не дасть назад пройти,
Лише вперед… Лише тримай!

Мої кулаки немов сталеві у рингу,
Вони не зламаються, навіть якщо світ розпадеться.
У серці моєму — палає вогонь, не погасне,
А в руках моїх — сила, що здатна лити потоки.

Мої кулаки немов сталеві у рингу,
Не злякає мене ані біль, ані темрява.
Кожен удар — це крок до моєї мети,
Я не падаю, навіть коли все в навколишньому світі розбивається.

Мої кулаки немов сталеві у рингу,
Вони розривати муть темряву і все, що стоїть на моєму шляху.
Бо я — той, хто не здається, хто не зупиняється,
І моя сила — це не те, що можна забрати, її не зламати.

Мої кулаки немов сталеві у рингу,
Вони здатні пройти через будь-які бурі.
Я йду вперед, і ніщо мене не спинить,
Бо в моїх кулаках — не просто сила, а нескорена воля.

Добрий ранок, світло нове,
Ти розкриваєш двері і тримаєш мене в себе.
Мої думки ще в темряві, але в серці жар,
І я йду вперед, бо новий день — моя сила.

Добрий ранок — це шанс іти,
Крізь усі труднощі, де зламати не зможуть.
Мої кроки впевнені, мої думки ясні,
Бо кожен ранок — це мій шанс змінити світ.

Добрий ранок — не просто слова,
Це перший крок до перемоги, до нового початку.
Я знаю, що буде важко, але я готовий,
Бо цей ранок належить мені, і я йду далі.

Добрий ранок, світло в очах,
Ти даєш силу знову піднятися.
Я розпочинаю день, знаючи одне:
Кожен ранок — це можливість бути сильним.

Ти знаєш, а я щасливий, хоч весь світ руйнується,
Бо в серці моєму є те, що не зламати.
Не важливо, скільки бур на моєму шляху,
Я йду, і в мені світить світло, що не згасне.

Ти знаєш, а я щасливий, навіть коли темрява навколо,
Бо я знаходжу силу в тому, що не можу втратити.
Ти можеш бачити тільки мої болі й втрати,
Але я відчуваю в кожному кроці перемогу.

Ти знаєш, а я щасливий, хоч нічого не дається легко,
Бо в кожній миті є частина моєї боротьби.
Я не шукаю ідеалів, я шукаю правду в собі,
І це робить мене щасливим, навіть коли світ тліє.

Ти знаєш, а я щасливий, бо не втратив себе,
І навіть коли все рушиться, я тримаюсь.
В моєму серці — те, що не можна забрати,
І я щасливий, бо знаю, що живу на своїх умовах.