Я сам вибрав свій шлях, не оглядаючись назад, Хоча стояли переді мною темні і страшні хвилі. Не шукати легких доріг, не ловити чужих мрій, Я йду своїм шляхом, навіть коли шлях той тяжкий.
Я бачив зламані мрії, я бачив впалих героїв, Але не став я їхнім — я залишився живим. Відчував кожен крок, не боявся падати, Бо тільки той, хто зламається, перестає жити.
Сили не завжди даються без боротьби, Я сам обрав, бо знаю: немає нічого без ціни. І всі перешкоди, що мене лякають, Лиш відшліфують мій дух, допоможуть йти далі.
Не зламають мене вітри чи темні часи, Бо я вибрав цей шлях, і він є моєю метою. Я йду вперед, і хоч би що було — Я не здамся, бо це мій шлях, моя воля, моя правда!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Неприступні мої мури, як камінь і метал, Вони не дають прориву, не бояться жодних змін. Вітер не зламає, не зруйнує грозовий шал, Бо в мене є стіна, що не паде, не буде зламана тінь.
За ними — моя воля, моя сила, мій страх, Мої думки — як мечі, вони гострі і чисті. Я не дозволю ніде прорости хибним шляхом, Мої мури — це моє серце, це моя непокірна міць.
Вони не видно, але вони тут, як стійка фортеця, Ніщо не проникне, ані зрада, ані біль. Я збудував їх сам, своєю кров’ю й працею, І вони стоять міцно, як небо, безмежне й живе.
Нехай бурі ревуть, нехай змії повзають, Мої мури не дадуть їм жодного шансу. Бо я не здамся, я не буду просити прощення, Мої стіни — це моє ім’я, і вони будуть стояти завжди.
І хоч світ навколо руйнується в вогні, Мої мури непохитні, як скелі на березі. Я зберігаю свою правду, свою міць і свою віру, Бо неприступними є мої мури, і вони захищають мене.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Кров Медведя — чорна, як ніч, Що течія в лісі, де вітер мовчить. Він йшов через бурю, через грозу, Ворогів не боявся, а рвав на куски.
Його лапи — камінь, а погляд — як вогонь, І в серці палає лють, і біль, і рішучість. З ним не треба слів, не потрібен крик, Він один — і він знищує, бо його душа не боїться.
І ось на землі, під дубами древніми, Лежить медвежа кров — червона, гаряча. Вона розцвітає, як квітка в ночі, І не залишить сліду, і не буде зупинена.
Медведь не просто звір, він — легенда, Його кров пульсує в лісі, як древнє джерело. Задивись на її відблиск, влови той погляд, І ти відчуєш, як справжня сила оживає в тобі.
Бо кров Медведя не тільки на землі — Вона в кожному серці, що не боїться ночі, Вона в тому, хто йде, не озираючись, Хто б’є по ворогах, хто на звірів не схожий.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Косив раннім ранком при першій росі, І небо було, як срібний шатер. Трава виблискувала, ніби зірки в лісі, А я, як той вітрець, що несе свій хід в пісні.
Роса, мов перлини, на листі тремтіла, Кожен рух коси — це ніжний танець з землею. І звуки природи мене огортали, Де спокій і тиша, де сонце лоскотить мрією.
Ні шуму, ні суєти — тільки звуки природи, І серце спокійне, мов річка без броду. Косив я, не спішачи, поки не розквітало сонце, І знав, що цей момент — мій, у всій його простоті.
У цей час ранковий, поки день не загнав мене в тінь, Я був частиною всього — частиною світу живого. І навіть у тиші, що була навколо, Я відчував, як життя пульсує в кожному кроці.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Я йшов крізь ліс, де мовчали дерева, Де місяць ковзав по чорних стежках. Там вітер шептав про давні химери, Там тіні ховались в глибоких ярах.
І раптом — погляд, холодний, колючий, Як ніж, що торкається голої шкіри. З кущів, де панує нічна темнота, На мене дивився самотній вовчисько.
Його очі — дві прірви, два глибокі світи, Де схована мудрість і дика свобода. Не страх у них був, не спрага вбити, А правда, що лунає без жодного слова.
Я завмер. Він теж. Дві душі у мовчанні, Дві долі, що зустрілись на гострому краю. Він знав, що я чужий у цих хащах, Але я не відчув у ньому ворожості.
Вовк зробив крок, мов тінь, мов видіння, І вітер затих, наче слухав його. Потім розвернувся, розчинився у млі, А я стояв ще довго, вловлюючи подих.
Ця зустріч не стала боєм чи втечею, Не стала легендою, піснею чи казкою. Лише мовчазним знаком десь вічно у серці, Що вовк не боїться… а ти? Я вдихнув глибоко, мовивши тиші, Що, мабуть, цей вечір залишиться вічним. Не кожен зустріне погляд звіра, Що знає, де правда, а де лише крик.
Його слід розтанув у чорній траві, Як попіл, що вітер зриває без жалю. Та в пам’яті серця той погляд застиг, Як лезо, що світить у сутінках даллю.
Я рушив уперед, але щось змінилось, В мені щось ожило, мов вовчий інстинкт. Я знав, що цей світ не про силу тілесну, А про тих, хто не гнеться, хто зберігає свій ритм.
Бо вовк не тікає, не просить, не плаче, Він йде там, де шлях лише гострі ножі. Він знає, що ніч не для тих, хто незрячий, А для тих, хто навчений бачити в ній.
І, може, колись на іншому шляху Знову відчую той погляд суворий. Та знаю одне: якщо буде бій, Я стану, як вовк, — мовчазний, але гордий.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Про життяТемні сили сильні лише в темряві, а ти — світлий
Темні сили сильні лише в темряві, а ти — світлий
Темрява в’ється, стискає, душить, Шепоче брехню, що вона найсильніша. Вона розпускає свої чорні крила, Затягує тих, хто боїться світла.
Вона говорить: “Схилися, покірний, Світло — це марево, світло — це тінь. Я тут паную, я тут господар, Я непохитна, я вічний сплін!”
Але ти стоїш. Не падаєш, не тремтиш. Очі твої, мов зорі, палають. Темрява хоче зламати, скорити, Але не може — ти не вагаєшся.
Бо темні сили живуть у пітьмі, Та варто засвітити вогонь у грудях, І вся їхня суть, їхні ігри брехні Розсиплються, стануть порохом, будяком.
Вони сильні лише у страху і в зраді, У слабкості тих, хто здався без бою. Але не ти! Бо ти несеш правду, І світло твоє — це їхній розпад.
Вони ховаються в ночі без просвіту, Та ніч не вічна, не вічна імла. Щойно ти крокнеш, як промінь у безодню, Темрява щезне, згорить, пропаде.
Бо ти світлий. Ти той, хто горить. Не з тліючих іскор, а з полум’я чистого. Ти той, хто не падає, хто йде до кінця, Бо темрява сильна лише у темряві.
А ти — світлий. І ти не згаснеш.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Не йди за всіма, не ставай у їх коло, Не гнися під тими, хто зраджує слово. Йди там, де дорога камінням встелилась, Де вітер кричить, де загартувалась.
За всіма — це значить забути, хто є ти, Залишити правду в болоті брехні. Свобода не там, де всі кроки однакові, А там, де ти сам за себе стоїш.
Хай зграя реве, хай кличе за собою, Але в їхніх очах — порожнеча без бою. Ти знаєш свій шлях, ти знаєш, що вартий, Не згасне твій вогонь, не впадеш у темряву.
Не йди за всіма, будь гострим, як лезо, Хоч шлях цей тернистий, хоч буде нелегко. Але краще стояти одному в вогні, Ніж втратити себе в чужій тишині.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ми йдемо, як буря по чорному лісі, Ми — зграя, що знає ціну своїй силі. Не кличемо милості, не просимо ласки, В очах наших — холод, у серці — безстрашність.
Ми разом — мов хвиля, що б’є без упину, Нас не зупинити, бо ми — єдиний клин. Вітер нас кличе, і кров закипає, У світі, де слабкість — смерть обіймає.
Самотній вовк може бути хоробрим, Але зграя — це блискавка в дикому морі. Ми падаємо разом, і разом встаємо, За своїх до кінця, бо честь — це основа.
Не кожен здатен піти поруч з нами, Не кожен готовий віддати все клятві. Але хто відчув, як гаряче серце палає, Завжди буде часткою нашої зграї!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
