Пробач кохана, що загинув,
Загинув в полі, у бою.
За край свій рідний я полинув,
Щоб захистить тебе свою.
Не плач, кохана, не сумуй,
Я вітром ніжним пригорнуся,
У снах своїх мене відчуй,
Завжди з тобою я лишуся.
Моя душа тепер як птах,
Летить над полем, де колосся,
Я в кожних зорях, в небесах,
У кожнім ранку, що збулося.
Кохана, знай, твоя любов
Мене тримає навіть в тінях,
Вона сильніша за обмов
І вічно сяє у глибинах.
Анастасія Бондарєва

Спить омріяний Рим.
Дим валить з світлійшій тіари.
Ховаючись в сенсі старім,
Молились разом варвари

І розгадати «вар» я безсилий,
Спалах надії, нумо, зійди!
Святкують на попелі сивім,
Сам не знаєш, куди вже іти.

Та папська тіара палає,
І «вар-вар» лунає кругом.
Рабів з нас до смерті бажає,
Щоб душі скувати ярмом.

Не можна отак, спозаранку,
Світанку не треба чекать:
В зневірі чекать до останку,
І наново йти і кричать

Колись і Аквіла воспряне,
Погляне із подивом вниз.
На сміх підійме, і постане
Нарешті епоха без криз.

І станем готові до бою
З тобою, омріяний Рим
Підіймем до битви ми зброю.
Розвієм із честю той дим.
Богдан В’язовченко

Він – солдат-окупант, чужинець, загарбник,
Прийшов на нашу землю, як тінь, як примарник.
Не кликав ніхто, не просили його,
Та приніс із собою лише горе й вогонь.

Російський солдат — окупант, загарбник,
Прийшов на чужу землю, мов тінь, мов жах.
В очах — не герой, а сліпа пітьма,
Що не розуміє, що тут — не його земля.

Вам не перемогти, бо це козацька земля,
Тут предки мої, тут сила і віра жива.
Земля не прийме вас, не пробачить,
І правда тут сильніша за вашу лож, що бреше.

Тінь залишиться, пам’ять про страх,
Та в серці народному — тільки кроки до правди.
Земля ця не дасть вам спокою вічно,
Бо жоден злочин не зникне безслідно.
Карпець Ростислав Ігорович

Гімн України, слава вічна,
Лине в небі, гордо звучить,
Захистить нас від зла безмежно,
Серце вільне, в ньому горить.

На Майдані, в полях широких,
І на сході, де стоїмо,
Лунає він у звуках кроків,
Україна — ми її сильні люди!

Незламні в боротьбі за волю,
Не зламають нас ні роки,
Бо у гімні нашому — сила,
І в серцях палає вогонь.

Заспіваємо разом, всі разом,
Про Україну, що не зламається!
Нас не зупинити, ми вільні,
Бо гімн наш — то символ нації.

Карпець Ростислав Ігорович

Тризуб — герб нашої країни,
Символ сили, честі й слави,
Він у серці кожного —
Вірність, гідність, права.

На золотому полі сяє,
Трійця зібрана в ньому,
Міць і воля — не згасають,
Нас веде до рідного дому.

Тризуб — то наші корені,
Наша сила і свобода,
У ньому слава наших пращурів,
І нація в єдності знову.

Він на прапорі й на щиті,
Наш герб — святе величне знамя,
Тризуб — це знак нескореності,
Нас веде до світла й до змін.

Карпець Ростислав Ігорович

Українці — народ великий,
Що в серці має силу,
Їх коріння в давнині, в глибокій
Історії без тіні.

Зі слов’янських племен починали,
Від Русі святої йшли,
Київський шлях освітлювали,
Вітчизну в серці несли.

Через горе, через битви,
Сили не згубили в боротьбі,
Три століття відродження,
Всі народи в нас єдині.

Зі степів і гір, з полів широких
Ми пісню вільно заспіваєм,
І надія, в серці глибока,
Нас до волі приводить знову.

Козацька сила і дух в серцях,
Наш герб — це тризуб на яснім небі,
Ми народ, що не зламався в часах,
І в майбутнє йдемо без сумнівів. Ми йшли через вогонь і бурі,
Через тіні та безкрайні моря,
Та незламний дух в нас був в серці,
І в очах палає віра й надія.

Нас не зламають ні імперії,
Ні тиск, ні страх — ми вільні й сильні,
Земля наша, що дарує волю,
Нас веде до світла, до мрії.

Наші корені — в древніх степах,
В Карпатах, де гірські вершини,
І в кожному селі, в кожній хаті
Наша сила, нація, єдина.

Завжди ми будемо стояти,
Незалежні, горді, сміливі,
Бо в серці кожного українця
Живе любов до рідної землі!

Карпець Ростислав Ігорович

Спить омріяний Рим.
Дим валить з світлійшій тіари.
Ховаючись в сенсі старім,
Молились разом варвари

І розгадати «вар» я безсилий,
Спалах надії, нумо, зійди!
Святкують на попелі сивім,
Сам не знаєш, куди вже іти.

Та папська тіара палає,
І «вар-вар» лунає кругом.
Рабів з нас до смерті бажає,
Щоб душі скувати ярмом.

Не можна отак, спозаранку,
Світанку не треба чекать:
В зневірі чекать до останку,
І наново йти і кричать

Колись і Аквіла воспряне,
Погляне із подивом вниз.
На сміх підійме, і постане
Нарешті епоха без криз.

І станем готові до бою
З тобою, омріяний Рим
Підіймем до битви ми зброю.
Розвієм із честю той дим.
Богдан В’язовченко

В траве цветёт нежный и розовый клевер.
Ветрам улыбаясь, поёт в небе лебедь.
И голуби стаею мчатся по кругу.
Весна рассыпает все листья повсюду.
А в небе вечернем мелькает луна.
Собой освещает луга и поля.
Звезда неземная горит в небесах.
Настала ночь тёмная в дальних краях.
На стрелках двенадцать, ложатся все спать.
И молодой месяц сияет опять.
Глубокою ночью город уснул.
И ветер пел песни и жалобно дул.
Вот утро настало и встали вновь все.
С надеждой проснулись в лучистой заре!
И птицы запели в далёких краях.
И стало теплее в ранимых сердцах!
Вновь ветер развеет тоску и печаль!
И птицы уйдут в свою светлую даль.
С приходом рассвета вновь солнце взойдёт.
И счастье бесценное снова придёт!

София Геда

З дитячих літ як став на ноги
Йду вперед що маю змоги
І на шляху свого життя
Топчу твердо покриття

Бува по долі йду тихенько
І усміхаючись легенько
Під ногами маючи опору
Я піднімаюсь тихо вгору

Навколо радість лиш вітає
Душа від щастя вся співає
І палке кохання передусім
Здобутків повно цілий дім

Але в житті бува на оборот
І приходить темний епізод
За що би тільки я не брався
І як би стійко не тримався

Все іде лиш в шкереберть
Ніби попав я в круговерть
І відвернулись мої друзі
Що жили поряд на окрузі

Одні проблеми на роботі
Сиджу вдома як в скорботі
Ці всі зміни аж до болю
Хочуть змінити мою долю

На моїм шляху біди нашестя
Звели мене до перехрестя
Ніби доля кличе підійти
Щоб вибрав шлях куди іти

Підходжу тихо до розвилки
Щоб не зробити ще помилки
І читаю тихо у сльозах
Куди веде окремий шлях

Підеш на право, там сім’я
І в щасті буде все життя
Але в бідноті як той кінь
Будеш тягти тугий ремінь

Підеш прямо, там кар’єра
Слава, гроші, без бар’єра
Але все життя на висоті
Ти проживеш на самоті

А якщо на ліво ти підеш
Завжди здоровий там будеш
Але життя пройде безшумно
У тишині, і навіть сумно

І я сказав собі там: досить
Моє серце щастя просить
Нехай я буду зовсім бідний
Але для когось буду гідний

Я тільки хочу щоб щодня
Мене любила вся рідня
Щоб я віддав їм всю любов
І був щасливий знов і знов

Нехай хвороба і потурбує
Але любов все залікує
І сміло я пішов на право
Це мій вибір, і моє право

Ігор Лівак

Життя – летить, біжить, вирує,
І в кожного у нім своя дорога.
Одні сміливо нею йдуть,
Хтось плента несміливо.

Довкола рух, погоня, метушня.
Для когось я чужа,
Для когось рідна,
А може й цілий світ.

Важливо лиш одне!
Хто я у себе?
Де я?
І хто я?

Людина – ціна, ніжна, особлива,
Глибока, світла, сповнена життя.
Достойна я, для себе буть щаслива.
Така як є…
Оце є справжня Я!

Тетяна