Тисячу днів – крізь вогонь і руїни,
Ракети у небі, розірвані сни.
Та серце країни не знає зупини,
Бо в жилах у нас – перемоги вогні.

Тисячу днів – і втома палає,
Та воля незламна, мов криця в руках.
За кожного брата, що в бою тримає,
За кожну сльозу у материнських очах.

Тисячу днів – і ще стільки, скільки
Потрібно, щоб ворога стерти з землі.
Ми стали стіною, ми стали великі,
Нескорені духом, єдині й міцні.

Слава Героям, що світлом горіли!
Слава народу, що б’ється й живе!
Допоки є віра, допоки є сила –
Ми вистоїмо! Перемога гряде!

Водоспад незрівнянно красивий,
Мов живий, він спадає згори.
Шелестить у обіймах грайливих,
Обіймаючи скелі й вітри.

Розпиляється вода на краплинки,
Туманом лягає до ніг.
А промінням Сонця в долинці
Розгортає веселковий світ.

Фантастичні барви іскряться,
Мов казкова небесна ріка.
В серці лишаються щастя і радість –
Чарівна ця мить на віка!
Срібні бризки танцюють у променях,
Розсипаючи світлом блакить.
Вітер лагідно грає зі спогадами,
Що у серці лишились горіть.

Кожна крапля – немов діамантова,
У долонях природи тремтить.
І веселка, чарівна й загадкова,
Над водою у небо злітає, блищить.

Мов жива, вона ніжно всміхається,
Обіймаючи світ кольорами.
І здається, що мрії збуваються,
У цю мить між землею й богами.

Він – солдат-окупант, чужинець, загарбник,
Прийшов на нашу землю, як тінь, як примарник.
Не кликав ніхто, не просили його,
Та приніс із собою лише горе й вогонь.

Російський солдат — окупант, загарбник,
Прийшов на чужу землю, мов тінь, мов жах.
В очах — не герой, а сліпа пітьма,
Що не розуміє, що тут — не його земля.

Вам не перемогти, бо це козацька земля,
Тут предки мої, тут сила і віра жива.
Земля не прийме вас, не пробачить,
І правда тут сильніша за вашу лож, що бреше.

Тінь залишиться, пам’ять про страх,
Та в серці народному — тільки кроки до правди.
Земля ця не дасть вам спокою вічно,
Бо жоден злочин не зникне безслідно.

Тече Еланець крізь луги й долини,
Гойдає хвилі між віт і травин.
Сріблом іскриться на сонці водиця,
Шепоче легенди старий очерет.

В ній відбиваються зорі нічні,
Чайки літають над плесом ясним.
Річка співає пісні про степи,
Про край мій рідний, просторий, живий.

Біжить нестримно, вітри обіймає,
Торкнеться лугів і в даль поспішає.
Та в серці народу живе, як колись –
Вічна, як небо, як вільний степи.

Там, де розкинулось Бандурове славне,
Вітер несе через поле пісні.
Хати біленькі, сади там духмяні,
Люди привітні й серця в них ясні.

Тут Еланець віддзеркалює небо,
Грає на сонці, як срібний вінок.
Річко моя, ти несеш свою правду,
В пам’ять народу на тисячі років.

Російський окупант, ти що наробив?
Вбивав і грабував, нищив, палив.
Думав, що зможеш сховатись від карми?
Та ні, тебе знайде суд правди і армій.

Буча, Ірпінь — це твій чорний слід,
Душі невинних кричать звідусіль.
Кожна сльоза, кожен стогін і плач
Буде тобі, як смертельний палач.

Тобі це з рук не зійде, не втечеш,
Відплата прийде, хоч як не схитреш.
Світ не забуде, не зітре час,
Бо наш народ — мов криця і газ.

Україна жива, Україна стоїть,
Правда за нами — і буде так вік!