Вільна буде Україна!
Зникне морок, згине страх.
Сонце правди запалає,
Рідний край зросте в серцях.

Ніби жар, палає віра,
Не здолати наш народ.
Ворог темний впаде геть,
Розлетиться, наче дим.

Буде мир, і буде сила,
Не здригнеться більше світ.
Знов Дніпро обійме хвилі,
Що несуть свободи гімн.

Стане край наш, чарівний,
Як троянда між садів.
Знову Крим до серця лине,
Чорне море — наш мотив.

Шепчуть хвилі, вітер віє:
"Україна вічно жить!"
Вільна буде Батьківщина,
Їй ніколи не скорить!

Карпець Ростислав Ігорович

Стеляться золочені лани,
В сонці купаються щедрі поля,
Хвилями котяться буйні жнива,
Славлять Вкраїну, її майбуття.

Вітер шепоче в траві запашній,
Річка сріблиться між верб молодих,
Сонях до сонця лице підніма,
Мов і сама Україна в борні.

Там, за ланами, за темним гайком,
Горді Карпати стоять, мов брати.
Варто їм глянути в небо разком –
Враз розганяють негоди сліди.

Край мій квітучий, могутній і вільний,
Гордість в мені вироста, наче дуб.
Будеш ти жити у щасті й у мирі,
Не віддамо тебе в рабство та згуб!

Карпець Ростислав Ігорович

Україно моя, мила,
Скільки всього ти пережила:
Війни, голод, масові хвороби.
Що ж чекає тебе далі?
Це ніхто не знає.

Твій народ — твої солдати,
Йдуть за тебе воювати.
Ворог нападає, "злі" ракети випускає.
Не бійся, ненько, ми з тобою, хоча виїхали за кордони.

Ще трішки, мила, все скінчиться.
Вже всі знають українців та допомагають їм усі.
Скільки всього мітингів було вкраїнських? — їх не полічить.
Все ж було добре…
Чому зараз так?

Безупинно повітряні тривоги,
Шум, вітер, біль та страх.
У холодному підвалі дивимось новини,
Щоб хоча б щось дізнатись про країну.

Шукаємо, які не вийшли на зв’язок,
А скількох життів уже не має?
Вони на небесах чекають перемог.

Ще ніхто не бачив такого дружнього народу.
Пишаюсь, що в ньому живу.
Скажу вам так: якщо вірити в Бога — скоро буде перемога.

Міндзяк Андріана

Вірю в Україну

Крізь бурі, темряву і грози,
Крізь біль утрат, через вогонь,
Стоїть народ – міцний, як скелі,
Як нескорений бастіон.

Ми не зламались, не скорились,
Хоч ворог бив, та не здолав,
Бо наша воля – наче криця,
Що у серцях вогнем палав.

Світ допоможе, світ із нами,
Правда – сильніша за мечі,
І наша віра поміж хмарами
Світлом палає уночі.

Ми вистоїмо! Ми здобудем
Те, що належить нам давно.
Свободу, мир, майбутнє світле –
Несе нам вітер перемог!

Карпець Ростислав Ігорович

Туманні спогади,завмерлая душа,
Все тіло ниє,від бажання миру!
Коли ж ти захлинешся,клятая війна,
Та пілешь геть з моєї України?!

Ти повернись туди,звідки пришла,
Хай ті,хто нею гроші заробляли,
Пізнають на собі,яка ти є страшна,
Та в пекло зникнуть ,тебе забирая!

Хай мир приде,та сповіді тягучи,
Нам в пам’ть закарбують назавжди,
Що всі поля,лани та кручи,
На щастя жити в волі нам дани!
Рада Жизни

Твоя ніжність,мене чарує,
Заворожує теплий голос,
Як метелик на нього лечу я,
Забувая про обережність…

Таю воском,втрачаю голову,
Так побачить тебе бажаю,.
Та плекаю приємні спогади,
Як в очах твоїх,себе споглядаю.
Рада Жизни

Гортатиму тебе як книгу ,
/в тіло твоє проникну/
Допоки не вивчу слова .
/ коханням в тобі виникну/
Ти завжди для мене одна .
/душу твою вилікую/
Будь же для мене така ,
/а потім себе в тобі викую/
Мила , добра , струнка .
/шепотом тобі зілля виллю /
Витончена , слабка .
/імʼя своє на твоєму серці випалю/
Будь як вино хмільна .
/я тебе візьму й викурю /
Памʼятай ти моя..улюблена.
/я в бокалі тебе випʼю /
З темної памʼяті уявлена .
/ти моєю волею/
Для мене створена.
/ти для мене створена/
Ти моєю
Во
ле
ю.

Larum Annа
Larum Anna

Віщий сон прийшов в суботу,
Тепер втома не зникає.
Я залишив всі турботи,
Я сиджу, мовчу й чекаю.

Що чекати, коли пізно?
І не думав, що згадаю.
Я заснув в обід, приблизно,
Чи прокинувся? Не знаю.

Ми, як мій холодний чай.
Колись парою здіймався.
І не знав, що невзначай
З тим теплом він попрощався.

Чому сенсу не побачив?
Рік минув, я враз відчув,
Мов в істериці пиячив
І гештальтом все забув.

Кіт лоскоче носом руку,
Я б схопив тебе, притис,
Але зараз клята мука,
Я комп’ютер, я завис.

Скільки можна, панно моя?
Я так вдало все вдавав.
Посмішка нервова зброя,
Кожен день нею стріляв.

Чом ти знов мене вбиваєш?
Нащо сон цей у суботу?
Сам жалію й ти караєш,
Завтра знову на роботу.
Ціан

Синій – наче далечінь безкрая,
Дух свободи, спів Дніпра,
Жовтий – лан пшениці стиглий,
Що дарує нам жнива!
Вітер гордо його носить,
Сонце в ньому виграє!
Він – для тих, хто серцем просить,
Світ, де правда настає.
Прапор наш – це клич до волі,
Символ віри і снаги.
Він про мрії, нашу долю,
Про майбутнє без війни!

Валентина Харченко

Десь край лісів, де тихі води,
Де вітер грає між дубів,
Стоїть село – окраса роду,
Сповите шепотом степів.

Колись давно, в часи минулі,
Прийшов сюди козак Бондур,
Знайшов тут землю не забуту,
Заклав він хутір між горбів.

До нього друзі долучились,
Наливайко й Гудим-боєць,
Три долі в єдність об’єднались,
Щоб разом творити свій вінець.

Пройшли роки, прийшли князі,
Любомирські, Потьомкін згодом,
Та не зламали дух землі,
Що виростала з міцним родом.

Святу церкву тут звели,
Щоб Бог хранив село під небом,
Щоб у молитві ожили
Надії, щастя й щедрий хліб нам.

Та прийшла війна жорстока,
Чорний вихор злий завив,
Шість сотень хлопців на світлооке
Поле бою враз пішли.

Село горіло, та не впало,
Партизани тут вночі
Несли свободу у руках,
У битвах ковані мечі.

«Буревісник» в лісах лунав,
Смерть ворогам – єдиний гасло!
І знову сонце зацвіло,
І поле знову колосилось ясно.

А нині – спокій, мирна днина,
Та пам’ять в серці не зника,
Бо Бандурове – то родина,
Що крізь віки іде жива.

Тож хай у кожній хаті рідній
Горить вогонь добра, тепла,
Щоб наша пам’ять не зчорніла,
Щоб слава вічною була!
Карпець Ростислав Ігорович