Мої слова від щастя й болю
Рвуться стрімко всі на волю
Як пташки летять з душі
Разом збираючись в вірші

І без кордонів алфавіту
Скрізь всі мови всього світу
Розкажіть все до кінця
Про свого рідного творця

Розкажіть про мою вдачу
І як часом від болю плачу
Як пишу вірші у тиші сам
І заводить Муза мене в храм

Мої слова й крилаті фрази
Повні життя ніби оази
Вони народженні душею
Я втілив в них свою ідею

Щоб розказати вам про себе
І все життя навколо мене
Всю мою радість і також сум
Всі відчуття на максимум

Я відпускаю вас в політ
І перед вами цілий світ
Летіть творіння мої сміло
Там розкажіть про мене вміло

Ігор Лівак

Не цураймось рідної мови …
захищаймо,любімо її.
Бо хто як не ми?? хто ж у світі! буде плекати її??
Любіть рідну мову як сонце,
як поле, як річку й гаї,
любіть як ніхто більш не зможе,
бо мова це люди, це ми….
Мова- це берегиня
вона з’єднає нас скрізь
Так давайте ж люди єднатись і мову свою берегти.
Аліна Фенчак

Минають місяці і ночі, минають тижні і роки, а я все бачу твої очі, вони сьогодні снилися мені. Твої блакитні очі мов те море в якому ніби тонуть сотні кораблів, тай зрозуміти я ніяк не можу чому я так люблю саме твої…
Блакитні очі…. здавалося б нічого… нічого особливого, й такого! що могло б якось вразити мене…. проте не сплю години три чотири а все чекаю тієї днини щоб знов побачити тебе….
Аліна Фенчак

Я маю кота мені більш не треба, і поки говорять от ти " халепа краще знайди когось ліпшого… йди! " А я вже маю ліпшого, тай десь в сто рази гарнішого пухнастого , маленького тай трошечки руденького кота. Мій кіт — це машина для грому й мурчання,
А ще чемпіон зі столу стрибання
Мій кіт — це рудий, невгамовний атлет
На дивані чемпіон і мисливець котлет
Мій кіт — то магніт для смачненьких ковбас,
З тарілки зникає все швидше за раз.
Любіть котів і вони вас полюблять, подарують вам радість , помурчать приголублять, не будьте жорстокими допомагайте ви їм а вони вас любитимуть до кінця своїх ж днів.
Аліна Фенчак

І от як могла тебе я покохати?
До речі, ти про це не маєш здогадатись.
Я довго думала, що ти лиш друг,
допоки не зʼявилося бажання впасти в обійми твоїх рук.
Я знала, що тобі на мене всеодно,
та все надіялась, що це не так було.

До того ж, сниться сон мені щоночі,
де бачу твої карі очі,
де цілую я твоє плече,
і на душі стає не тепло, а так гаряче…
Та не вдалось мені в житті тебе зустріти – посидіти, погомоніти,
почути голос твій звабливий,
ти для мене – особливий.

Я заздрю всим, отим дівчатам, що бачать тебе кожен день,
бо мрію я це зробити, хоч на хвилиночку лишень.
Та все ж таки, не пара ми з тобою,
і мають розійтись наші шляхи.
Я завжди буду сумувати за тобою,
і ти себе будь ласка бережи.
lytoria

Я маю кота мені більш не треба, і поки говорять от ти " халепа краще знайди когось ліпшого… йди! " А я вже маю ліпшого, тай десь в сто рази гарнішого пухнастого , маленького тай трошечки руденького кота. Мій кіт — це машина для грому й мурчання,
А ще чемпіон зі столу стрибання
Мій кіт — це рудий, невгамовний атлет
На дивані чемпіон і мисливець котлет
Мій кіт — то магніт для смачненьких ковбас,
З тарілки зникає все швидше за раз.
Любіть котів і вони вас полюблять, подарують вам радість , помурчать приголублять, не будьте жорстокими допомагайте ви їм а вони вас любитимуть до кінця своїх ж днів.
Аліна Фенчак

Ти залишила в моєму серці слід,
І не лишила місця для вагання.
Відчув в собі бурхливий я потік —
Потік безмежного кохання.

Як поглядом на зорі чарівні,
Отак дивлюся в твої очі.
Вони такі глибокі та ясні,
Так, ніби мерехтять в обіймах ночі.

Я спогадом про тебе залишу
На аркуші паперу вірші,
Які згадають кожну мить в рядку —
Весняні дні ті найрідніші.

Як теплим проливним дощем
По вікнах, так й стукоче моє серце,
Відчувши всю твою красу,
Слова любові воно тобі шепче.
Михайло Рудас

Світлі, сонячні люди, милі, наївні діти,
Вас так сьогодні мало…
Вас хочеться тільки любити.

Знаю я одну дівчину — їй всього 20 років,
Їй взагалі не до цих, ваших життєвих уроків.
Їй взагалі не до суму, в неї немає часу,
Вона завжди спішить кудись, щоб не втратити мету.

Їй взагалі не до зачісок, їй не потрібні ретрити,
Вона краще за всіх нас знає, як треба в світі жити.
Очі її — ніби кава, в ту, що додали цукор,
В них я бачила юність, в них я чула звуки…

Звук щастя, любові і правди.
Таке взагалі буває?
Чи, може, я просто мрію?
Чи, може, чогось не знаю?..

В них я бачила вітер, що не знає меж і кордонів,
В них я бачила пристрасть — без страху, без заборони.
Сміх її — то мелодія ранку, прозора,чиста й жива,
Вона не боїться ні шторму, ні ночі, ні зла.

Вона не читає прогнозів, не пише листів у минуле,
Їй важливіше — сьогодні
І все, що веде до майбутнього.
Ляна

У темряві сиділи двоє,
За білим і пустим столом.
Це була я переді мною,
І я ж перед своєю «я».

Ми тут збираємось не рідко,
Постійно крутим діалог.
Ми сперечаємося мітко:
Хто з нас є Я, і хто знав толк?

Нема балансу у розмовах,
Немає правди у словах.
Ми дурим «я» своє потрохи,
І тоне голос у думках.

Відлуння давніх суперечок
Все ходить колом, як завжди.
Та чи існую я без тебе,
А чи живеш без мене ти?
Ляна

Я дозволяю собі жадібність,
якщо ти — тема розмови.
Неважливо, що ти десь далеко,
неважливо, що ми не знайомі.

Як важко кохати на відстані
людину, яка живе і не знає,
що хтось за нею тужить,
що хтось її любить, вивчає.

Слова все частіше стають,
як кава, не фільтровані.
Я кричала усім навкруги
закохані фрази знедолені.

І є в цій ганебній історії
велика бездушна проблема.
Це те, що насправді ти —
моя вигадка, романтична поема.
Ляна