Зводь родимку до родимки
Або свої тату…
На тіло твоє біле я фарбу нанесу.
Після малюнків стане те біле полотно
Горіти красним сяйвом, як кров або вино.

Уста мої — це кісті, що плавно йдуть до цілі,
Розтануть мої фарби, мов лід в спекотній днині.
Руками розтиратиму пекельні поцілунки,
Благаю, не вдягай з тканини обладунки.
Ляна

………….Омовіння……….

Бувають миті, дні, години й тижні,
Коли звірячий вереск, рик чи стогін
Спрямовані на те, щоб заглушити Вишнє,
Посіяти в думках настирний гомін.

Вони кричать, розгойдують і ділять,
Все намагаються прорвати охорону,
Щоб розірвати, розчавити, знищить!!!
У логіці моїй зробити бам! – бавовну.

І от, коли пробиті рубежі,
І зграї доказів, промов та правд
Вриваються у душу, я не кажу: " Ні",
Запрошую із радістю, не помічаю вад.

Вони ж поранені, каліки, хворі.
І їх оскаженілість від безсилля, втоми й болю.
В Мені всі рівні, кожен має право
Омитися у водах Сонця Правди.

8.03.2025

Оксана Шакун

Долю перекрила страта.
Стоїть відьма над костром.
Поки лють з’їдала ката,
Жінка втратила любов.

В небі хмари, наче звірі,
Перекрили всі зірки.
І ти дивишся на небо,
Наче ждеш її в пітьмі.

Не молися просто Богу,
Якщо є твоя вина.
Тебе кинуть у могилу,
Не зариючи до дна.

Відьма бачила страждання,
Вона бачила тебе.
Ту любов, що помирала,
У вогонь з собой бере.

Ти коханий був для неї,
Та в руках тримав свій гріх.
Не забудь, що в темінь ночі
Вона прийде на поріг.

Буде плакати, кричати,
Проклинаючи, мовчати.
Буде тінню йти по світу,
Розкидаючи зірки.

Ти від неї не втечеш –
Ні в молитвах, ні у снах.
Її біль пливе по венах,
Її правда – у словах.

Не забути, не втекти
Від кохання і вини.
Бо за відьму, що згоріла,
Ти горітимеш завжди.
Ляна

Бережи береги, ті, що гріють,
Ті, що плавлять тебе, як метал.
Незабутньо і непомітно
Проникає голка у сталь.

Потрапляє у рідне довкілля
І торкається своєї історії.
Вона любить переживати
Моменти емоційно наповнені.

І за кожною тонкою голкою
Може просто ховатись людина,
Що шукає у світі порядок,
А знаходить лише павутину.

Бо життя — це лише шов на тканині,
Що зіткали із мрій і утрат.
І що гостріший дотик голки,
То міцніший із часом канат.

Кожна нитка — то вибір і кроки,
Кожна рана — урок для душі.
Може, саме крізь біль і уроки
Ми ростем, як зірки в тишині.
Ляна

Медова ванна й пелюстки троянд,
Відкриті вікна навстіж, поки лиє дощ.
Незбираний у ранок виноград
Не плавиться під сонця жовч.

Лиш стіл, що скатертиною укритий,
Тихенько намагається втікати.
Пориви вітру час від часу
Не можуть йому волю дати.

Такий чарівний літній день,
Та серце тужить в самотині.
Між нами обрій, даль і степ,
І тихий сум на дальніх лініях.

Та, може, час сховає слід,
І вітер наші душі воз’єднає.
Бо навіть там, де небо спить,
Тепло твого ім’я лунає.
Ляна

Ти відчуєш холодне повітря,
Що торкнеться твоїх босих ніг.
Забуваєш і вже не забудеш,
Тих, хто боровся, а сьогодні вже ліг.

Може серце їх охололо,
Може більше не встануть з могил.
Будуть жити герої зі мною,
Ти також згадуй про них.

У холодних окопах лежали,
І в холодній труні полягли.
Якби дядьки у війні не грали,
Може б зараз ходили брати.

Мати плаче і п’є чорне море,
Замість чаю в стакані, вода.
Чи не краще щоб світло світило,
Але ж в серці іскри вже нема.

Запалають колись феєрверки,
І не буде свистіти війна.
Але ті, хто помер, вже не встануть,
Сяйво в небі для них вже дармла.
Ляна

Де пильна сцена, де спокій в залі
Стоїть блідий як смерть артист
Його рука що носить траур
Підніме сірий,стертий лист

Папір цей ляже на пюпітр
На нього сяйво припаде
І зробить крок той в’язень збитий
Бо з далеку не бачить все

Він прочитає старі ноти
Впізнає в них знайомий стан
Візьме смичок і скрипку в руки
І розпочнеться дикий бам

В тій музиці заграє зрада
Торкнеться пісня мертвих душ
Всі хто повітря їли жадно
На перший ряд пере повзуть

В театрі тихо було довго
Але сьогодні дикий фарс
Він дикий й зовсім не умісний
І вже давно нудний для нас
Ляна

Книгу, розкажи мені,
Почула уві сні.
Та, усі вже забули,
Що я вмію говорить.

І радіти, бажати,
Та пилом припадаю.
І світ уже не прославляю,
Тільки тихо шепочу,
Що ніхто не чує.

Не питає порад,
Знань не відкриває.
Та ну, і позитив.
Залишилася людина,
Що чекає на мене.

Цехместрук Софія

Весна,кричать усі навкруг.
Угору очі підійти,
Там птахи роблять свій привітний круг.
На землю вже спускається весна,
Своє проміння нам несе вона,
Своїм теплом нас обійма
Така чарівна і легка,
Така привітна і чудова,
Весна,ця справді кольорова.
Весна малює фарбами все навкруги.
Бере зелені фарби і малює
І оживають всі листочки і трава,
А потім фарби змішує весна,
І розбавляє все навколо веселково
І робить все чарівним й кольоровим.
Весна дарує нам надію на життя.
Та ось три роки ,як малює все червоним,
Кровавим кольором малює все весна.
Та ми чекаємо лиш на Перемогу,
Щоб знову взяти пензлика до рук,
Й розмалювати землю веселково.

Білоус Н.В.