Я йду. Мене кличуть. не плач.
За всі негаразди пробач.
Та я вже не можу так жити,
коли немає чим крити.

Любов – то злодійка ще та.
Може завдати нестерпних ран.
Але я все ж піду на таран.
Щоб всі казали: " Вона – саме та".

Я хочу й буду прямою.
Нікому не віддам свою зброю.
Буду міцно стояти на волі,
Щоб відбивати м’ячі долі.

Інна Ковбій

Царював Ахашверош В дуже давнії часи.
Мав палац гарний, великий,
Все вирішував завжди.

Також жив у тих краях
Мудрий, чесний Мардахей.
Перед злом він не схилився.
Дуже добрий був єврей.

Жив вельможа у палаці,
Аманом називався він.
Носив в серці тільки зраду,
Підлі наміри і гнів.

Він задумав зло велике –
Знищить вмить євреїв всіх.
Та не знав, що над народом
Божа милість завжди снить.

Захотів Аман, щоб кожен
На коліна став пред ним,
Але Мардахей єврейський
Вважав вчинок цей брудним.

У царя була цариця,
Файна, мудра і вродлива.
Естер мала таємницю,
Що єврейка є смілива.

Мардахей їй дав пораду:
"Вийди, стань перед царем,
Захисти наш люд нещасний,
Зло нехай горить вогнем".

Естер вийшла до царя,
В ризах слави і любові.
Ахашверош її почув
Й зупинив Амана плани.

І настала перемога!
І добро здолало зло!
Аман впав у власну яму
Та й потрапив у ярмо.

Мораль проста у цього свята:
Нікому яму не копай,
Бо сам в ній можеш опинитись.
Добром цей світ ти прикрашай!!!
Юрій Сіромашенко

В поспішності спіймати свій момент
Обходимося якось без душі.
Душа тепер не входить у контент.
Сучасний інтелект в форматі ШІ.

У швидкісних реаліях життя
Втрачає суть місцевий діалект.
Стають сухими теплі почуття,
Не вписуючись в штучний інтелект.

А ти візьми в вийди з тих тенет,
Зробися несучасним хоч на мить.
Відклавши вбік новітній інтернет,
Прислухайся, – а що тобі болить ?
Анна Барвінок

Хтось помирає прямо зараз, хтось народжується.
Хтось у окопі мерзне, хтось тусить у клубі.
Хтось із багатої родини, хтось не зна своє походження.
Усі на світі різні і водночас однакОві люди.

Комусь важливо мать картьє і дачу.
Комусь собаку врятувать важливо.
Хтось вірить у Ісуса чи Аллаха, хтось – в удачу.
Хтось зневіряється, а хтось гадає, що усе можливо.

Та всі, так всі! ми смертні.
Немає ще уколу для довічного життя.
Тож будьмо чесні, людяні, відверті.
Ніхто не знає час, коли йому ідти у небуття.

Квітка польова

У нас війна, а хтось у карти грає,
Цілий народ пошивши в дураки.
Агресорові козир підкладає,
А жертві зверхньо кидає шісткИ.

Махлюючи, поняття підміняє,
Тасує так, що аж до навпаки,
Віщує успіх тим, хто козир має.
– «Не маєте – здавайтесь! Дураки!»

«Король» вершить, поняття підміняє,
На свій розсудок ролі роздає.
Його народ ще поки що не знає,
Що він і їх у карти програє.

А нам повік оплакувати втрати…
У нас мотив – завершити своє ,
Бо нам належить ворога здолати,
Бо з нами правда. Правда виграЄ !
Анна Барвінок
Анна Барвінок

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Т.Г.Шевченко
Думи
Паплюжить світ брудна стихія,
Горлає в рупор: «Міру – нєт!»
Невже, Америко, росія
Зайшла в Овальний кабінет?

Чом не вписалась наша дума
В істерику чужих ідей?
Була Людина без костюма,
Були костюми… без людей.
Анна Барвінок
Анна Барвінок

Ось мене вже нема, звучать прощальні слова, вирита могила, вже закрита труна.
Я лежу в ній, програний останній бій, навічно застив в спокої труп холодний мій.
Засипають землею всі мої ідеї. Зів’ялі лілеї, зіржавлений плеєр. Універ закінчив без диплому, і земля стала домом.
Друзі прикидаються, що дуже жаліють. Дуже прикидаються, та виходить не дуже.
Повіки закриті, але душа все бачить, 15 листопада осінь знов заплаче.

В день мого Народження закінчилося сходження болючою поразкою, Лице — мертвою маскою.
Віддаю тобі останній поцілунок. Не плач, памятаєш, я так не любив смуток.

Я довго думав і розставив крапки на тлі. Мені немає місця на цій землі, тому її залишаю,
переходжу в інший світ, я все для себе вирішив, нехай іграє біт.

Я залишив світ цей і не жалію про це. Коли зупинилось серце, став щасливим вперше.
Я бачив всіх наскрізь, мене лиш відчуваєте. Пройшло лиш 9 днів, вже ледь пам’ятаєте.
Кожному в свій час я надав допомогу, ви навіть не здогадувались і за все дякували богу.
Та менше з тим, я не збираюсь бути героєм, ціього не потібно кому все вдається боєм.
Це все в минулому, тепер я вільний.
2 метри під землею, те, що колись було тілом,
Пройдуть роки, могила заросте травою, остання память про мене змиється водою.
Я був чужим серед своїх при житті, а став своїм серед чужих після своєї смерті.
Я писав багато треків, та всі вони не ті, і лиш цей останній в твоєму серці.

Я довго думав і розставив крапки на тлі. Мені немає місця на цій землі, тому її залишаю,
переходжу в інший світ, я все для себе вирішив, нехай іграє біт.

Я вибрав сам свій шлях, і ти ту ні при чому, від життя не бачив радості, я відчував лиш втому.
Я не знайшов місця свого під сонцем вашим, все більше я втрачався, стаючи старшим.
Не вам мене судити, я вас не буду. Я визнаю вироки вищого суду.
Я вибір свій зробив і зовсім не жалію. Зая, в те, що ти любила, я дійсно вірю.
Михайло Микусь

День настав, а книгу не розгорнули,
Книга змовкла, а не підняли.
Усі, що так її цінили,
Тільки пил не забув її.
Забули люди книгу у пітьмі.
Цехместрук Софія

брате як любив же тебе всі, кохавши, не сказали ми тоді цих слів тобі юначе, як же тебе не вистачає в цю трудну хвилину, ми не чуємо воронини,ми не чуємо сили,ти наше серце ти наше все, зараз лежачи ти чуєш тільки там вже, на чужині, не хочеться згадувати ту страшну хвилину, коли померла твоя юність у ту страшну годину
Таня

Мої слова говорять мало,
Чи то їх просто не навчив.
Мовчати – це не шукати правди
І вірити, що правильно зробив.

Мої слова не чутно вже нікому,
Весь світ говорить, а мої мовчать.
Мовчать, щоб не сказать нікому
Того, що всі в собі тримаючи терплять.

Терпіти все завжди уже не зможу,
Про що мовчав – скоріше розкажу.
Як правду в морі відшукати,
То краще вже піти по дну.

Шукати те, чого не зможу.
Сказане – те, що не знайти.
Мовчанням ти сховаєш правду,
Лиш тільки так по світу зможеш йти.
Михайло Рудас