Я боюся дивитись в майбутнє,
Хоч воно щохвилини ближче.
Я тримаю в душі незабутнє.
І чекаю, коли в даль покличе
Та з косою, чи як там кажуть.
Проте знову всміхнусь і тримаюсь.
Але інколи в думці наважусь:
"Забери мене!" Потім я каюсь…
Квітка польова

Очі — радощі, маленька мить,
Бачить їх страшенна мука,
Щастя, легкості блакить,
І печалі туга.
Біль, тривожність через них,
Все навколо закружляє,
Тільки він і я стою —
Очі розглядаю…
Мрійголос

Але для тебе
Це стало чимось радісним?
Може, печальним чи зовсім нейтральним?
Лише ти знаєш відповідь.
Озвучиш її собі, а, може, й мені.
Або ж я так ніколи її не почую…

Ти вирішиш це.
Адже ти думаєш, що я нічого не вирішую,
Нічого не роблю,
Не чую тебе, чи, може, ще…
Якісь чудеса знайдуть своє місце.

Коли справді потрібен відпочинок
Ми нехтуємо ним.
Коли треба зрозуміти —
Ми не розуміємо.
Коли варто сказати: “Я тебе кохаю”
Ми не почуємо цього.

Але коли щось трісне,
Ми відчуємо, як хрустить
дзеркало…
Рейвен

Візьми ранкову усмішку ясну,
Додай проміння сонячного жменю,
Надію світлу, що жене журбу,
І краплю віри в радісну хвилину.

Досип любові — не шкодуй ні грама,
Її змішай із добрими ділами.
Дружби додай, як прянощів до страви,
І мрій, що линуть понад берегами.

Приправ все сміхом — щедро, та без міри,
Не пошкодуй завзяття — три стакани вщерть,
Не пошкодуй веселощів — додай десь літри три,
Додай відваги — щоб аж кипіло вмить.

Розлий цей напій у серця відкриті,
Дай визрівати у теплі щоденно.
Даруй любов усім — чужим й своїм,
І щастя прийде до тебе неодмінно.

Готове щастя — має смак домашній,
Не потребує спецій закордонних.
Воно — у слові, щирім і у вчаснім,
У почуттях відвертих і простих.

Рецепту цього не знайдеш ніде,
Його не купиш за великі гроші.
Він у тобі — в душі твоїй живе,
В умінні бачити у світі все хороше.
Ірина Ігнатенко

Здається іноді, що ти малий,
Загублений у вирі днів безмежних,
Та хтось твій образ береже чарівний
В своїх думках і спогадах бентежних.

А хтось сміється, згадує твій жарт,
Що якось ти сказав в веселу днину,
І в серці береже цей світлий скарб,
Як сонця промінь у важку годину.

Он хтось тримає чашку дорогу,
Що ти колись віддав йому з любов’ю,
І гріє душу, наче на снігу,
Цей дар, омитий золотой рукою.

Твої слова живуть в чужих серцях,
Як зерна світла, кинуті у землю,
І хтось, згадавши тебе на шляхах,
Знаходить сили і наснагу щемну.

Не думай, що твій слід такий малий –
Він залишає відблиск у просторі,
Бо кожен крок, хоч був він і невдалий,
Лишає світло у живім отворі.
Ірина Ігнатенко

Чи можливо із попилу встати
І співати найкращих пісень?
Крізь асфальт, як бур’ян проростати
І міцніти при цьому щодень…
Із руїни щораз підійматись
Та знаходити в ночі натхнень…

Це ж яку треба мати силу!
Це ж яку треба мати міць!
Щоби скільки тебе не косило,
Не згоріти, не впасти… НІ!

Любов Інішева
2025р.
Любов Інішева

Уповідь-но, одкажи,
То війна трима ножі?
То вона у тихім злі
Вичатовує мужів?

Викладай-но, розкажи,
Ким протертії стежі?
Шабель блискіт уночі —
То її чи не її?

Я забув, допоможи,
Нагадай-но без лухти,
У кривавому вбранні —
Чи то вбивці, чи вої?

Чи ненаські, чи свої?
Куди бігти? Куди йти?
Уповідь-но, одкажи,
Це вона або вони?
Михайло Нечипуренко