прошу, зроби мене такою, як вони
зроби мене з їх навіть темної сторони
якщо хоч навіть так себе як не прийму
такою ж прекрасною й жахливою, як вони.

такою же, мене зроби, жалюгідною
зроби не працьовитою і не лінивою
спали мою ляльку, невідому ними дивну
і не зроби мене страждальницько невинною

не куй мою голову, яка й так зморена
щоб екстатично божевільно знепритомніла
якщо я тільки так, як і вони, загину
за все, що не по моїй волі було зроблено

заздрю їм так, як заздрять мені вони
мене геть вижени з їхньої голови
коли крізь смерть їм ластівку я кину
як зробиш мене такою, як всі — як вони.
valkyrie/akkosia

ти молишся на порятунок ангелові
та згодом просиш його опустити вниз
не знаєш, чи дати волю своїм здатностям
чи в обійми смерті необдумно кинутись.

ти хочеш тихого еротичного спокою
лишень сама боїшся того «нічого»
тягнешся до шторму, в горлі з отрутою
і, захлинаючись, шукаєш берега нового.

сама притомність — джерело страждань
тож хай дам я собі обійняти смерті
якщо почекаю, як залишусь без вагань
поки глядатиму свій куточок на планеті

мені, боже, сумно. обійми мене, люба
тримай мою руку, спи на моєму ліжку
навіть якщо я й далі тікатиму від люду
навіть як лежатиму в гробу серед квітів.
valkyrie/akkosia

the sorrow is moving through the viscera
the narrow way of leftovers in the shallow
the spirit of sour pink wine and the music
the music of something that’s great and amusing

the fear of life’s chronicles and its shortening
the comfort in darkness and how it is wondering
the disgust of same pain, I’m not feeling real
the guilty pleasure which takes out my will

I’m stuck in my strings of meaningless fight
While hearing cries that left far behind
My voice, though, is deaf, forbidden to scream
Eventually, finding escape in the pitiful dream.
valkyrie/akkosia

я люблю свою дівчинку, мріючи
віддати своє щастя, чуючи
її тонкий голос, її ніжний погляд
її втому, даючи їй весь свій догляд

завиваючи своє волосся її ласкою
штовхнувши її біль своєю жорсткістю
змусити її мене кохати тільки більше
і зробити їй краще, а собі — хоч гірше

поцілувати її бліді губи зі злості
втопленої у коханні, вбитої в помсті
вкраденої у вихрові думки тривоги
і забрати з неї все, скільки маю змоги

її тіло — порцеляна, а душа — діамант
її божевілля, її даний людям грант
дотиком до неї, відображенням до дзеркала
розбивши вщент за все, від чого вона плакала
valkyrie/akkosia

наскільки б яскраво не сяяло сонце
наскільки би тихо було у тіні
я буду плисти по течії моря
яка заховає у ранній імлі
наскільки широкою є моя посмішка
наскільки би легко не було іти
тоне мене в тьмі природа-матінка
не здатна в повітря уже увійти
наскільки б далеко сиділи мої мрії
наскільки готово розправила б крила
весь вогник у мʼязах одразу же тліє
і покидає мене вся надумана сила
наскільки би довго чи мало я жила
наскільки б щасливо чи ні я це провела
ніхто з нас не вічний, ніщо не всесильне
за нас уже смерть і доля все вирішила.
valkyrie/akkosia

мить ховає свої сюрпризи
від хворих капризів
сирени ховаються десь
посеред матриць

кенгуру ховає в кишені
свою очищéну
тремтливу дитину
боязку і сердиту

миленька троянда
розквітла й зівʼяла
бо вона не ховалась
вона людям здалась

тепловий удар
температурний радар
погано і жарко
бо не взяв ти маску

людина себе заховала
нічого не їла, не готувала
на вулицю не виходила
її думки заморили

не ховайся тоді
коли ховається в тобі
загроза навколишня
як і загроза зсередини
valkyrie/akkosia

чи це момент бажання
чи прагнення спокою
чи це ілюзія визнання
чи ідея знепритомніти

я думаю все більше
гублячи себе в голові
моя ідея стає ширше
моя голова — мій дім

все солодке на світі
що повʼязане з ідеєю
лиш не знаєш куди діти
із мозковою галереєю

це чудово і святково
задихатися у тьмі
вся ідея тоне в морі
ясна тиснуть у іклі

прекрасна клята непритомність
що ідея кумарить хіттю
забуду свою боязку крихкість
не здійснивши свою мрію
valkyrie/akkosia

у чужих тінях я себе шукала
в наших ранах текла одна кров
але у них вона більше протікала
менш спокійним був у них сон

у мене стромляли маленьку голку
майже непомітна, та така ж огидна
з безладом у тілі голку глибоку
дихаючи нестійко, як дитина

у чужих тінях я себе втратила
ніхто же не бачив мою скорботу
у моїх очах вони — ніжні ангели
з кігтями я перетворилась на повтору
valkyrie/akkosia

Повертайся живим із війни,
До матерів, дружин, дітей, коханих ,
У ній немає вашої вини,
Душа і тіло у жахливих ранах.
Багато друзів залишилося в землі,
У пам’яті спливають ці обличчя,
Герої наші, наші козаки :
Відважні, мужні, сильні героїчні ,
Вертайтесь швидше – чекають вдома вас,
Батькам не треба орденів, медалей,
Аби лиш ви живі вернулиєя із далей.

Ради Штефан

Рада Штефан

Світ, що маю довкола очей,
Це інше бачення звичних речей,
Це новий погляд на світ
З висоти, мов пташиний політ.

Місто забуло, що таке кроки,
Дивні лишились тільки стежки.
Там, де колись ще гуляли ті люди,
Дотепер тільки вітер лишає сліди.

Час охопив усі ці будови,
Ніби ще вчора тут досі жили.
Світло не гасло в чиємусь віконці,
Щастя і радість у домі були.

А тепер лише холод по стінах,
Що тут було, вже не вернуть.
Час зупинив усе довкола,
І вже ніяк це не забуть.

Пройде ще час — стоятимуть руїни,
Та пам’ять в них відтоді ще жива.
Коли оглянеш все довкола,
Побачиш, що все ожива.

Михайло Рудас