Вечір. Літо. Все навколо
Нічку тиху вигляда.
Серце щось тоді вкололо,
Не пустило в забуття.

Почуття – кохання зветься,
Й сила в нього не слабка.
В душах тут війна ведеться,
Людська доля нелегка…

Стріли Купідона нині –
Це не тільки про слова.
Це про вчинки, про надію,
Що наповнює здавна

Душу, тіло, може більше
Але кожен й не впізна
Чесно, може то і ліпше
Афродіта ж не сліпа?..

Ось і діва підкорилась
Силі терпкого вогню.
Так, любов – це прірва, мила
В яку миттю я впаду.
Лільєн Квітка

Я бачив все, й усе довкола,
І це усе поєднано в тобі.
В твоїх очах — проміння сонечка ранкове,
Світанку небо — золота блакить.

Як можна світом цим ще править,
Коли маленьке це дівча
В собі тримає скарби світу
Та найцінніші почуття?

Я бачив все, й усе довкола,
І це усе було дарма,
Коли розплетене волосся
Весняний вітер розвіва.

Я думав, що вже втрачу мову,
Паралізований, немов.
Краса здолала мене знову —
По венах б’є гаряча кров.

Я бачив все, й усе довкола,
Й навіщо це усе було,
Коли побачу тебе знову —
Слова і мову втрачу знов.

Михайло Рудас

Не знаючи світу, зривають всі квіти.
В безодні облич неможливо радіти.
Тендітні пелюстки зів’яли від болю.
Ти ніби не тиран, але забрав в квітки волю.

І так кожен день — божевільні страждання.
Щоб правити світом, недостатньо простого бажання.
Ти не митець, а творець всього руйнування.
Квітка мала ще жити, та ти позбавив її існування.

І так складно це все собі уявити,
Що та квітка — людина, її кров тобою пролита.
Та як можливо змінити на краще життя?
Коли немає квітки, немає й всього майбуття.
Михайло Рудас

Ти пахнеш так, ніби не маєш заміни,
І мова не йде про дешевий парфум.
В тобі я знайшов найдорожчу людину,
Від тебе — мурахи по шкірі, а в серці б’є струм.

Люди шукають щось, та не знаходять
В промінні ночі — лиш самотні думки.
Ти поглядом в небо запалиш всі зорі,
Що аж світлом засяє усе навкруги.

Парфум — це про те, що не замінить нікого,
Нікого й сліду у серці нема.
Тільки ти там проклала стежину —
Шлях безкрайній нового життя.

Поки ти ще не поруч зі мною,
Допоки світ нас ще не знайшов,
Поки ти рахуватимеш зорі —
Я тобі писатиму знов.
Михайло Рудас

Ненавиджу тебе! Скажи мені.
Бо це слова, які я заслужив.
Забудь мене, я лишусь в самоті.
За те що щиро я тебе любив.
З думок пропаду я твоїх.
Своєю стежкою піду.
Не лишивши за собою слід.
Можливо спокій я знайду..
В самотності обіймах
Тобі я більше ніхто, і не буду.
Забудь мене і відпусти
Бо вибрав я свій шлях
В твоїх думках я тінню впаду
На спогади про любов
Ти не помітиш як пропаду
Для тебе страхом буде думка
Що ти побачиш мене знов
Степан Кузненко