Мы стобой прошли путь долгий, и я тебе обещал помочь, но перед вопрос который решит жизнь мою, мой друг я готов тебя бросить. Надеюсь ты простишь надеюсь ты поймешь, ибо я не со зла. Со страха.
Степан Кузненко

Во многом люди с самомнением, достойны восхищения.
Нет им родного больше и дороже ихнего отражения.
Во многом смотрят на нас они с вершины горы, под названием самомнения.
На простых людей, не вписывающихся в мир их фантазий и идей.
Во многом мы должны им должное отдать, они способны показать, людские пороки.
К чему ведёт дорога, восвышение себя на пьюдисталы
Жизнь без самокритики и само-упрёков
Во многом вольны ониспаивать свой разум идеей одной
Что одарены судьбой, и нету им равных
В жизни данной.
Во многом люди с самомнением, достойны восхищения, ибо вперёд по жизни идут они смело, их завесть не удушит как-бы не хотела, Их собственный разум обманывая говорит
Что нам простакам есть до них дело.
У нас нету времени строить них дилемы, нас тут душат свои проблемы.

Степан Кузненко

Як не образити людину яка в владі їсть, сре,рже як тварина? Все просто, навіть якщо ти не лінгвіст, і словаря в тебе нема, просте існує слово комуніст.
Степан Кузненко

Іноді люди, починають на чужих гнати
Іншім казати, за слова відповідати
Не хватає такім любітєлям срача
Лопати у вигляді кураторского ляща
Іноді людям нема до чого доєбатись
Що піднімають питання національності і починають за це сратись
Але я вам скажу так дорослі мої діти, не думайте що можна всім роти закрити, як би ви не хотіли, думку людей нікуди не діти але в спорт краще такий інтузіазм дівати, а не на безглузді срачи його пускати.
Бо піднімуть руки в верх ті недовольні
А в руках тих погрозливі лопати.
Степан Кузненко

⁃ Я есть конец всему началу.
⁃ Я та кто стоит на той стороне причала.
⁃ Я та кто вас хорошо знает, из за меня вас совесть так терзает.
⁃ Я та кого вы так боитесь кого вы со страхом сторонитесь.
⁃ Я матушка каждого глупца, предвесник лихого конца.
⁃ Я та от которой у вас в глазах темнеет
⁃ И кожа медленно бледнеет.
⁃ Я смысл, я ответ и к вам любви у меня нет.
⁃ Меня с косой вы представляли
⁃ И смертью меня называли
Степан Кущгенко

Садок вишневый коло хати
За столом сидить стара мати
У вікно зазирає, на сина чекає
Садок вишневий коло хати
Чекає мати, свого сина
Роки йдуть, на голові сивина
Ще досі чекає , на сина вона
Садок вишневий коло хати
Листя жовте спадає
І вже ту вишню роки вниз згинають
Садок вишневий коло хати
Син пішов воювати, батькивщину захищати
Садок вишневий, коло хати
Давно вже сина немає
А мати стара чекає
Садок вішневий коло хати
Стара вишня вже впала
Мати повільно помирала, але сина
Досі чекала.
Степан Кузненко

Жрать что-бы выжить! Токов нынче людской девиз..
Неважно кого ..
неважно за что…
Жрать что-бы выжить таков нынче людской девиз неважно кого неважно за что..
Что-бы я мог ровна смотреть глазами, он должен пасть и сравняться с камнями
Что-бы насытить чистую душу свою, я должен разделать грязную тушу твою!
Чтобы я дольше смог по земле проходить я должен тебя в желудке переварить
Не сопротевляйся, знайже это твой долг, судьбе ты отдайся, ты овца а я волк
В цикле природном так заведено немощных и злабых за частую сьеденно..

Степан Кузненко

Ніч тільки зорі на небі сіяють
Чути голос оператора в динаміках
Та свист локомотивів, в руках квіток тримаю, о котрій я сяду
І коли приїду не знаю
В голові хвилювання і трошки є паніка.
Великі надії та сподівання
Собі відповісти на запитання:
Чи варто це місце мені покидати?
Чи є в мене вибір? І які будуть втрати?
Якби-ж я знав, що мене чекатиме
Я зміг сам собі відповідь дати.
Зірвав мій монолог голос с динаміка , про потяг номер, вагон який вирушає
До поки я з цім місцем прощаюсь
Коли назад повернуся і сам не знаю.
Степан Кузненко

Сидів я під горою та думав, чи не пізно я сюди прийшов, моя мама ніколи б мене сюди не відпустила, тому я її не спитав.
Вона напевно вже спала, та не мала до мене ніякого діла.
Я ліг на траву, дивлячись у небо милуючись зорями в небі. Такі гарні та яскраві, як ангелочки з Господом на небі.
Шкода що не можна час зупинити, так би сидів я тут до сивини.
Моє бажання було бути щасливим, але напевно не в цьому житті.
І все я сидів у небо дивлячись під цією горою, намагаючись все більше намилуватися зоряною красою.
Холод сильніше мене обіймав, але я не боявся, я не тікав.
Хотілось мені одного у житті – бути щасливим і жить в доброті.
Помилуйтеся наді мною, чому я заслужив такого не спокою.
І знову я, сижу під горою, та дивлюся на зорі, та все я бідкую.
Поклав я щоденник свій у сторону, та задумався о майбутньому, о часі скрутному.
Всі ці думки поїдали мене, ніколи не покидали крихке серце моє.
Дивлюсь я у вись, та благаю у бога, будь ласка відпусти мене на волю.
Кальден Меркітс

Краще за життя, немає нічого.
Стільки зробити можна усього.
Навіть і фізиком стати ти зможеш, і полюбити когось, якщо хочеш.
Але усюди є та сама краплина, та темна зловісна, густа рідина.
Завжди чекає свого моменту.
Фізиком стати? Так треба працювати, думати, і ніколи не забувати формули.
Полюбити когось? А як же невіра? Любов така мала та хитка драбина.
По правді, мені завжди хотілось, маленького балансу між цими двома вимірами.
Кальден Меркітс