А що стається після смерті?
Чи хтось знає куди я попаду?
Прошу, будьте зі мной відверті
Можливо в бездонну яму я впаду?

А що стається після смерті?
Рай чи пекло? можливо суд
Моє питання, діло честі
Можливо буде, самосуд?
Алекса Остра

А я себе загубила
загубила, в цьому фальшивому світі
себе справжню, я вбила
здається просто не в цьому житті

Я себе вбила, своїми думками
думками, які з’їдали мене
я вбила себе, своїми руками
тоді, коли не покохав ти мене
Алекса Остра

до зустрічі коханий, прощавай
можливо,ще зустрінемось колись
так хотілося сказать тобі"стривай"
та не вистачило сил…

Прийди до мене хоча б в снах
промов ім’я моє, ще хоча б раз
тільки не бачу відображення своє в твоїх очах
тому що немає більш ніяких нас..
Алекса Остра

чому в світі цьому тяжко жить?
і птахи вже більше не співають
чому серденько моє горить?
чому роки швидко минають?

Я заблукала в думах своїх
і ніяк відповіді не знайду
Невже не побачу очей твоїх?
більш в лавандовому саду
Алекса Остра

Кохання з першого погляду…
Це правда чи міф?
Перевірка на стійкість – часом і відстанню.
А що ще нам потрібно пройти?
Я закохалася в сильну постать,
чи голос, чи в твої руки..
Все відразу і нічого одночасно,
Моє серце, то відкривало двері,
То зачинялось на всі замки.
Але ти зміг обрати ключ до нього,
Й увійшов у мою душу.
Тож прошу тебе – Оберігай.
Я впустила в своє тепло,
Віддала довіру та час.
Я й досі вагаюсь з вибором,
Чи вірним шляхом йду.
Та в пам’яті завжди є спогади,
Це кохання з першого погляду.
Перевірене часом та потягом,
Є бажання та не існує меж.

Валерія

І знову на обличчі ця посмішка.
Навіщо?
Це захист чи відображення душі ?
Ніхто не знає, що в тебе в голові,
та тільки ти показуєш не ту.
Справжня ти чи ні, дозволь мені,
дізнатися що в тебе на душі.
Дай відповідь собі – чому?
Я поруч, ти в безпеці ,
ти можеш не вірити всьому,
Лиш відпусти все, що є на серці.
І не завжди потрібно бути одному,
Щоб ховатися в своїй фортеці.
Я поруч, ти в безпеці.
Тож розправ свої плечі,
Й лети в краї небесні 🕊️
Валерія

За вікном світло,
а в душі темрява.
Падає вниз моє тіло,
десь близько до дна.
Я знаю, що ще не час,
хоч і все йде проти мене.
Не бачу іншого виходу,
Як рятувати себе самостійно.
Валерія

Я йду від вас, мої благанні гості
По іншому язик не верне тут сказать,
Прийшли зимою в літню осінь,
І йдете літом, яке вже не згадать.
В подяку вам сказати хочу,
Тепер я знаю, цінувати треба час,
Коли здається, що друзів у вас повно
А через мить, про вас вже не згадать.
Язик ви кращ тримайте за зубами!
Бо ви лиш кату з рота несете!
Бо то не птах, а яд, який вже не здолати
Та вам не знать, поки не станете харчем,
Харчем думок тих не вблаганних,
Які до ранку спати не дають
Поки ви стомленні не ляжете на ґанку,
І вам не хочеться нікого бачити і чуть,
Бо як біда приходить в чужу хату
Вас вже не чуть… казки лиш тут.
Нема різниці, він ти чи вона
Кажіть лиш правду, а не брехню до втіхи
Мені вже місяц сонцем теплим став,
Та серце мертве, через ваші ліки.
Богун

Як подає листя зі старого дерева, ви бачили на очі?
Це дерево, знає все що було
За Сто літ і 3 ночі
Як ново-одружені пари під ним цілувались
Пісні про щастя і любов співали
Як падає листя зі старого дерева, ви бачили на очі?
Воно бачило сльози матерів
Що втратили на чужині любих своїх синів
Бачило доста щастя і горя
За всі Сто років і ці троє днів.
Степан Кузненко

Чуєте? Потяга гудки, звуки дверей вагонів, і об балки колес тертя.
Крики людей яких везуть в забуття
Без згоди, надії повернутись назад
Забуті мрії, забиті як цвях.
Чуєте, скрипі та стуки колес та крики людей, які в вагонах вмирають
Від голоду та хвороб
Як би вони знали що на них чекало
Чекали на них холод голод та морок.
Зламані хребти, роками роботи
Людей яких родичі не памʼятають?
Чуєте потяга гудок? Хвороби та болі, про батьківщину думки, як би вони знали що змога повернення прийде через роки.
Степан Кузненко