Про що співали солов”ї
У теплі вечори весняні,
Казали очі що твої,
Коли на мене ти поглянув?
Що сипав місяць з висоти,
Яскраво зорі миготіли?
В той тихий вечір я і ти
Свої серця коханням гріли.
2018 р.
Немовлям приходим в світ ми,
Без нічого,чистий лист.
Лиш одна мета,щоб жити,
Пам’ятати кожну мить.
Не цікавлять нас ні гроші,
І у кого більший дім.
Головне батьки і рідні,
Просто щоб вони були.
Йдуть роки,ми вже дорослі,
В кожного своя сім’я.
На роботу і з роботи,
Так проходить все життя.
Ввечері сидиш на кухні,
В голові киплять думки.
Крадькома згадав дитинство,
Як ти безтурботно жив.
Бігав, грався,був щасливий,
Кожен день,як нова гра.
Жив той час і ту хвилину,
На перед не забігав.
Так чому з роками розум,
Робить роботів із нас.
Без емоцій з черствим серцем,
З ціллю тільки зароблять.
Пів життя працюєш чесно,
Щоб достаток був комфорт.
На папір роки міняєш.
Тільки з чого більший толк?
За посаду і за статус,
Ти здоров’я віддаєш.
Йдеш по головах до цілі,
І не має більше меж.
Але ж це усе безглузде,
Як би не старався ти.
Все на що життя потратив,
Не важливе у житті.
Хоч кричи усе це дітям,
Я робив майбутнє їм.
Та для них це не важливо,
Їх дороги не твої.
Їм важливо щоб з тобою,
Більше часу провести.
Світлих спогадів у пам’ять,
Якби більше зберегти.
Так пройде життя і фініш,
Марафон дійшов кінця.
І усе за чим ти гнався,
Змиє часова ріка.
Є чаша в кожного в житті,
а в ній, духовного життя напій.
Коли нестерпно ти духовно пити хочеш,
то спрагу можна вгамувати в ній.
А в чаші тій , смак не постійний,
солодкий є, а є гіркий.
Бо змінює його постійно, кожний вчинок твій.
І в новий день, на смак ти не жалійся,
Ти смак цей заробив в минулий день.
Тому тепер не ний!
І напій цей, до дна сьогодні пий.
Наступний день він може все змінити.
Як день по доброму прожити.
Смачний напій в наступний день, вже будеш пити.
Чи повна, чи не повна чаша,
скільки зміг за день зібрати, а смак такий, як заробив.
Своїм напоєм, можеш інших частувати.
А рішення вони самі будуть приймати, чи з рук твоїх, напій той брати.
А чаша в кожного своя,
Ми мусим пить її майже до дна.
Лиш по краплині в спільну чашу віддаємо,
до повної, наповнює її вона.
А спільна чаша, також в нас одна.
Ми не лишаємо жодної краплини, який би смак не був,
коли п’ємо її до дна.
30.03.2025
В.Є. Панченко
Вже черемуха знов відцвіла,
Поспадало все листя із клена,
Вслід пора за порою пішла,
Як дитинство і юність “зелена”.
Посміхалася цвітом весна,
Позолотою осінь сміється,
Зникла молодість, як не була,
Лише спогадом десь озоветься
Ще приходить
з цвітінням весна,
Прихорошує осінь ще клена,
ЗасніжИть ще зимова пора
І повториться знову зелена.
24.03.2025.
Ганна Зубко
Я знову там, де колись почала,
Вітер надій роздмухав прах.
І те, що подумки кричала
Я передам у трьох словах.
От ця гнітюча, ворожа сила,
Коли довіра розбилась в щент,
Моя броня мене воскресила,
А от печаль спалить в момент.
І що б не думав, вже не цікаво,
Я знаю, засудить хтось мене.
І ви були б напевно праві,
Та все це вітер часу змете.
А вперше я пишу про спокій,
Про той момент, що не було.
Коли ти не чекаєш кроків,
Бо почуття з душі змело.
Я не пручаюсь, я радію,
Минуле – то тягар, залиш собі.
Ти зрозумієш як я прозріла,
Коли побачиш світло у пітьмі.
ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
Вогонь потріскує в печі́
І лиже челюсті зухвало,
Вовняний шалик на плечі́,
На думку всяке щось спадало.
В кватирку місяць заглядав,
На мене пильно він вдивлявся,
По небу цілу́ ніч блукав,
До зорів красень залицявся.
А я на кріслі під вікном
За срібнолистим споглядаю,
Ще не сповита зо́всім сном,
Дрівець у піч все підкидаю.
Мороз надво́рі все скував,
Стоять дере́ва всі у тузі,
В обі́йми вітер кожне брав,
Верба зажурена у лузі.
Дивлю́сь на все це крізь вікно,
Усе у місячному світлі,
В руках – бокал, у нім – вино,
Бажання й мрії заповітні.
В печі́ потріскує вогонь,
У хаті тиша панувала,
Неначе щось торкнулось скронь,
Тепло́ в душі я відчувала.
Глибока ніч, мороз, свіча,
Вогонь в печі́, і місяць, й зо́рі,
Тягар давно вже спав з плеча,
Приймала я дарунки долі.
29.03.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036649
ПАЛАЮТЬ СЕЛА І МІСТА
Палають села і міста́,
Щоразу ворог атакує,
Страшна у ворога мета,
До неї він іде-прямує.
Страшна у ворога мета,
Страшні у ворога всі плани,
Про захист просимо Христа,
Щораз сильніш ятряться рани.
Про захист просимо Христа,
Бо тільки нас болять ці рани,
Тяжкого ми несем хреста,
Це нас боліть не перестане.
Тяжкого ми несем хреста,
Аби не впасти ми благаєм,
Про біль голосять в нас вуста,
На допомогу уповаєм.
Про біль голосять в нас вуста
І кров’ю землю напуваєм,
В спільноти світу сліпота,
Ми сліпоту ту розганяєм.
В спільноти світу сліпота,
Ніяк не йде до них прозріння,
Горять в нас села і міста́,
Благаєм в Господа спасіння.
28.03.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036647
Вінстон з капсулою в руці,
запальничка, балкон, затяжка…
Завалила екзамени всі,
передати їх знов буде важко.
Понесеться повільно дим
до зірок і в мої легені.
В голові знову моїй він,
В голові,серці і у вені.
Жалість – це явище, а не форма життя.
Жалість – дорога, яка веде в забуття.
Хто жалості просить, той з тобою не піде,
Він іншу дорогу для себе знайде.
Для нас, Християн, милосердя присутнє.
Розмірянно й чітко, все інше відсутнє.
Для нас все є чітко і зрозуміло,
до завершення завжди доводимо діло.
Від труднощів життєвих, ми не тікаємо,
робити це гріх і про це твердо знаємо.
Хто жалості просить, той зрадить тебе,
він в тяжку хвилину тебе підведе.
Ношу йому, завжди нести важко,
він в колективну не стане упряжку.
Буде на жалість постійно давити, бо тяжко
так завжди йому в світі жити.
Для нас, Християн, Милосердя присутнє.
Йдемо на допомогу, а все інше відсутнє.
Для нас, Християн, усе зрозуміло,
до завершення завжди
доводимо діло.
15.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко
Хто заблукав в житті, того немов
вітер-перекотиполе гоне до великої води.
Кине потім в тую воду, він поплаває, намокне та згниє.
Збережи його, Всевишній, від непоправної біди.
Змалку його не долюбили, розпізнати зло
й добро не навчили,
Лиш щеплення користі змалку зробили.
Живе та не знає де зло, де добро,
язик працює немов помело,
Невдоволений завжди статусом своїм,
Негатив несе в оточення, негатив несе в свій дім.
Сірого кольору думки завжди, користі немає,
лиш би не було біди.
Думкою сірою не чіпай краси, вона нікому не потрібна,
її в суспільство не неси.
Не буде світ однотональним, а твій язик – повчальним.
Є Янгол з народження в кожного.
Його, Янголе, не спи! Завжди над ним виси,
Очисти помисли і Душу, та дай пізнати йому краси
17.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
