Є в світі три скарби, що линуть,
Як вітер в полі, наче дим.
Їх не вернути, не спинити,
Хоч кличеш голосом гучним.

Перший – це час, що вічно мчиться,
Не жде нікого, не спиня.
Секунди тануть, як проміння,
Що в морі тоне без сліда.

Другий – це слово, мов сокира,
Що серце ріже у імлі.
Сказав – і тінь його зосталась,
І не зітреш вже на землі.

А третій – шанс, що непомітно
Від нас відходить, як туман.
Вхопити міг — та сумнів стримав,
Й залишивсь сам, як океан.

Тож бережи ці три скарби,
Щоб не жалітися вночі:
Дорожи часом і не гайся,
Говори мудро, шанс лови!

Життя — це втома, що зростає з кожним роком,
Де радість змінює натомленість і страх.
Ми крок за кроком, обпікаючись уроком,
Шукаєм світло у туманах і вітрах.

Крізь довгі дні, де сонце ледь не згасне,
Де тягне в землю кожен вчорашній біль,
Ми все ж ідемо, хоч дороги ці неясні,
І хай спинається над нами темний гніт.

Та поки серце ще у грудях б’ється,
Допоки в венах ще нуртує мить,
Ми знов піднімемось, життя не здасться,
Хоч як нелегко — варто далі жить.

Гріх — це не радіти життю,
Коли світанок в небі грає,
Коли весняний дощ дзвенить,
А серце спить і не палає.

Гріх — не вдихати глибоко
Той аромат ранкового світла,
Не слухати, як вітер кличе,
Як хвиля лагідно іскриться.

Гріх — це забути смак свободи,
Ховати душу в темний схов,
Коли навколо стільки подиву,
Так багато теплих слів і снов.

Гріх — проміняти час на сум,
Тримати серце у кайданах,
Коли життя, немов той птах,
Кружляє в променях багряних.

Гріх — не кохати до нестями,
Не обіймати, не палати,
Не вірити у власні крила,
Не сміятись і не мріяти.

Тож, брате, серце не ховай,
Біжи, як вітер по стежинах,
Вдихай життя, живи, літай,
Бо гріх — це бути лиш в тінях!

У темряві світу, де хаос панує,
Де вітер сумнівів у душу віє,
Єдина річ, що твердо триває,
Це наші думки – наша стихія.

Ми не владні над бурями часу,
Не спинимо хвилі чи грім уночі,
Але серед бурі, в годину негоди,
Контроль над думками – це наш ключ.

Світ може ламати, світ може зрадить,
Руйнувати мости і палити мрії,
Але лиш нам визначати межі,
Де страхи стираються в зоряні шляхи.

Якщо ми візьмемо думки у долоні,
Як глину, що форму дає майстер,
То зможемо з попелу й болю створити
Нове майбутнє – яскраве, незгасне.

Не ланцюги нас тримають у клітці,
Не темрява ззовні гасить вогонь,
А тільки ми – володарі розуму,
Будуємо рай або власний полон.

Тож пам’ятай: у вирі подій,
Де світ нестабільний і змінний, як вітер,
Єдине, що в тебе завжди під контролем, –
Це думка твоя. Ти її володар і лідер.

Успіх—це шлях, не просто мить,
Це кожен крок, що треба пройти.
Безліч дій, що лягають в ряди,
Без зупинок, без права спинить.

Вперед, крізь сумніви, біль і страх,
У правильний бік, без зайвих розваг.
Бо доля шанує не тих, хто чека,
А тих, хто без втоми іде до мети.

Терпіння і праця—це золото днів,
Вогонь у серці — це справжній мотив.
Не завтра, не потім, а тут і тепер,
Йди, поки мрія твоя ще не вмер.

Кожен світанок — це шанс, це сигнал,
Що знову настав для злету фінал.
Та фініш — ілюзія, кличе лиш мить,
А шлях твій триває, допоки горить.