Якась мить — і вже цвіт облітає,
А була ж невимовна краса!
Час дає і час забирає,
І весела, й сумна полоса.
Уже білий туман той на плечах,
На зеленій траві, біля ніг,
І не стане у днях і у ночах
Цвіту, схожого, дуже, на сніг.
22.04.2025.
Ганна Зубко
І знов квітневий день уже погас
І засвітились зорі вечорові.
Тільки би мирним став для усіх нас,
Зітканий із добра, тепла й любові.
Та й нічка щоби тихою була,
Співав лиш соловейко на калині,
А пісенька його щоби змогла
Спокійний сон дати кожній дитині.
Із сонцем щоби ранок прокидавсь,
Закутаний серпаночок рожевий
Чи білий-білий трепетний вишневий,
Не було місця тут війни димам.
Засіяні пшеницею лани
Та житечком, не мінами навколо
Та пісня жайвора летіла понад полем
І сліду не лишилось від війни.
2023 р.
Якась мить — і вже цвіт облітає,
А була ж невимовна краса!
Час дає і час забирає,
І весела, й сумна полоса.
Уже білий туман той на плечах,
На зеленій траві, біля ніг,
І не стане у днях і у ночах
Того цвіту, що схожий на сніг.
22.04.2025.
Ганна Зубко
Якась мить — і вже цвіт облітає,
А була ж невимовна краса!
Час дає і час забирає,
Де весела й сумна полоса.
Уже білий туман той на плечах,
На зеленій траві, біля ніг,
І не стане у днях і у ночах
Того цвіту, що схожий на сніг.
22.04.2025.
Ганна Зубко
В глибінь весни,туди, в природу,
Де вітер, зелень трав,
В любу, без значення, погоду,
Щоб погляд не скучав.
А ніжив хвилі в тіні неба,
Дерева обіймав,
Ще цінна, дуже, є потреба, —
Щоб хор птахів співав.
Та звук блаженства тої “зали”
І тішив, і вітав,
Щоби думки не заважали,
Ніхто не заважав.
22.04.2025.
Ганна Зубко
Цвітуть черешні й вишні рясно,
Черемуха цвіла,
Все, як в дитинстві, та не ясно —
Хрущів чому нема?
І не літали, не гуділи,
Чи мало їм тепла?
Чи, може, очі пропустили,
Не вгледіли хруща?
Ворушать цвітом
всюди бджілки,
Вліз вітерець між них,
Гойдає сніжні, наче, гілки,
І спогад мій… затих.
21.04.2025.
Ганна Зубко
Ты не предашь, не бросишь, не обманешь,
С восторгом ты встречаешь у дверей.
В глазах — любовь, что не увянет,
Сильнее слов, добрее всех людей.
Ты рядом, даже если день ненастен,
Твой звонкий лай всегда благая весть
В твоём тепле — бесхитростное счастье,
В твоей любви — вся преданность и честь.
Пусть годы мчатся, и лоснится шерсть,
Но ты всё тот же — добрый, верный пёс.
Навеки в сердце ты моем, как честь,
Как свет души, что сквозь года пронёс.
С тобой легко, как в детстве, в час любой,
Ты преданно мне служишь, словно пост.
И знаю я: навеки ты со мной,
Ты — часть души моей, мой друг, мой свет, мой хвост.
Dimitry Lebed’
Там мало сделав для тебя мамуля
И столько не успел сказать
Что время не залечит рану
И боль что не смогу я описать
Теперь смерть не страшна мне мама
На сердце руку положу
Жду встречи, душа моя родная
Я обещание сдержу
Но ты прошла достойно этот путь
Большая честь Всевышним дана
Что лучшим человеком на земле
Всегда останешься моя родная мама
Dimitry Lebed’
Весна несе з собою мрії,
Тепло і успіх без вагань.
Дає маленьку, все ж надію,
Надію в полі сподівань.
Природа знову оживає,
В душі, наснагою сповна.
Тепло у жили проникає.
Така жадана всім, весна.
Вона дає нам нові мрії,
Віру в добро і у дива.
Такі малесенькі надії,
Несе розстріляна весна.
Таке близьке усе до болю,
Вевсяним цвітом зацвіло.
Хай зникне зовсім поле бою,
А в серці править лиш добро!
Україно, моя мила й люба,
Чого про тебе кажуть
Що майбутнього нема?
Як добре що народилася я тут,
Тому що іншого життя не можу уявити.
А ти знала як люблять тебе?
А ти знала як вмирають за тебе?
Як я хочу щоб вільні ми були,
Не знали що таке жорстокість й смерть.
Але як дійти до цього?
Коли можна з радістю сказати на весь світ:
Україна вільна!
Але ця війна вбиває нас,
Деяких повільно, деяких враз.
По частинам, повільно й тихо руйнує,
І так серце болить за тебе,
Не можу бачити тіла ці та пролиту кров.
Захищаємо тебе кров’ю, зброєю і словом.
Захищаємо картинами, музикою й перемогами.
В нас мрія є єдина – перемога над жахіттям.
Вона – закінчення всього,
Цього зимового, темного кошмару
І проходить весна, літо, осінь й зима,
Але ми всі заблукали тоді.
Двадцять четвертого…Лютого.
А доживемо ми до кінця?
Чи нас вб’ють ці виродки вночі?
Україно, моя люба, живи вільно хоча б ти!
26.01.25.
Поллі Ісай
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
